— Захотів підняти дух людей, трохи розрядитися. Коли заграв «Черемшину», почали аплодувати. Просили виконати «на біс». Я зіграв кілька пісень, поки не замерз у руки. Було досить холодно, а у рукавицях же не будеш грати, — розповів Ігор Бандура. — Узагалі, ідея дуже хороша. Переді мною дівчина із консерваторії Шопена грала.
«Вуличне піаніно» здогадався встановити у Києві львів’янин Маркіян Мацех. 7 грудня воно стояло на Банковій перед міліціонерами, які охороняли вулицю Банкову. А наступного тижня піаніно з’явилося перед київською мерією, де зіграти на ньому мав змогу кожен охочий. Маркіян Мацех заплатив за інструмент 500 гривень. Також за свої гроші доставив і купив фарби. Розмалювали його у жовтий та блакитний кольори.
…Ігор Бандура пропрацював у Калуському коледжі культури і мистецтв викладачем гри на фортепіано 25 років. І несподівано для самого себе став «зіркою» завдяки інтернету та телебаченню.
— Спочатку я і не помітив, що знімають — «ICTV», «1+1». Мій брат Дмитро мав із собою телефон, на нього й відзняв відео — для сім’ї. Потім завантажив його у інтернет-простір, на Youtube. Тепер брат каже, що буде моїм продюсером, — жартує Ігор Федорович.
Ігор Бандура був у Києві всього чотири дні, але встиг і на кухні попрацювати, і на барикадах.
— Я не міг не їхати, бо мене батько так виховав. Він же був політв’язнем, — зазначає у коментарі Ігор Федорович. — Один день ми із жінкою нарізали у київській мерії сир, ковбасу, хліб на бутерброди. Дрова ходив рубати. Досі ще дух Майдану із мене не вивітрився, — показує на куртку.
13 грудня Ігор із дружиною та братом ходили пікетувати Лук’янівське СІЗО, вимагаючи звільнити журналіста «Дорожнього контролю» Андрія Дзиндзі і бізнесмена Володимира Кадура.
— Ми йшли із прапорами. Дорогою вигукували різні гасла Майдану: «Свободу політв’язням!», «Банду Геть!» У п’ятницю якраз було «Андрія». Ми хотіли привітати журналіста з іменинами, принесли йому два великі «букети» повітряних кульок.. Але ніхто навіть вікон не відчинив, охоронці тільки з-за шибки виглядали.
Ігор Бандура вважає, що Майдан — це не стільки політична акція, як зміна у людській свідомості.
— Кожен висловлює свої емоції. Сподівається на щось краще, — ділиться музикант. — То було при помаранчевій революції, що ідеалізували лідерів. Кричали «Ющенко!». Сьогодні можуть скандувати «Кличко!». Але не тому, що він у політиці, а тому що він прославив Україну як боксер, і він півжиття у Європі прожив. Він європейські цінності не проміняє на Росію. Сьогодні люди стали прагматичніші, вони вже нікого не ідеалізують. Політики — такі самі люди, як і ми. Виконати обіцянки — значно складніше, ніж обіцяти. Люди стоять за свій вибір: або ми далі в цьому болоті топчемося, разом із Росією, або ми рухаємося в бік Європи і приймаємо закони, починаємо людину ставити у центрі уваги. У нас держава на першому місці, а не людина.
— Ігоре, чому український музикант прагне до Європи?
— Я працював арт-менеджером у Швеції, працював у Італії, Німеччині. Там сідаєш і граєш — там ніхто тобі цього не забороняє. Хто кидає кілька монет, а хто просто послухає. Так, звичайно, у Європі для музикантів діють більш жорсткі закони, оскільки працює закон про авторське право. Однак, там і заробітна плата значно вища. Ми можемо музику із інтернету скачати, бо ми так звикли, але треба буде, і до іншої цивілізації звикнемо. Для мене інтернет — не на першому місці. Заглядаю туди тільки тоді, коли немає роботи.
— Яке майбутнє в української народної музики?
— Українська музика схожа із італійською. Пісня — мелодійна... Її можна один раз почути і наспівати. Це живий організм, а не штучне нагромадження звуків, яку ми сьогодні часто чуємо у ефірі. Тому вона має велике майбутнє.
Довідка
У 1972 році Ігор Бандура вступив до музичного училища імені Барвінського, яке закінчив у 1977 році за класом фортепіано. Закінчив у 1984 році заочно факультет мистецтв Національного Університету ім. Василя Стефаника, отримав спеціальність на кафедрі музичної педагогіки і виховання. Одружений. Виховує двох синів.