Два роки тому Калуш до проекту не потрапив, бо — "довго чухався". Зате у місті діє єдиний комунальний притулок. Фото з а З серпня 2009 року у Калуші працює притулок для бездомних тварин. Група ентузіастів об’єдналася у громадську організацію “Товариство захисту тварин”. Два роки тому притулок отримав бюджетне фінансування, а частина членів товариства — “перейшла” на зарплату. Міський бюджет “оплатив” вольєри та облаштування огорожі й утримує притулок. Крім того, собак у притулку підгодовують 9 підприємств та організацій міста.
Зараз у калуському притулку 178 собак, тобто — по 4-5 тварин в одному вольєрі. А, за підрахунками калуських комунальників, усього у місті нараховується понад 3000 бездомних собак. Попри те, що Калуш — одне із небагатьох міст України, яке фінансує утримання притулку, робота установи буде неефективною до того часу, поки безхатченків не почнуть масово стерилізувати. Варіант, який коштує небагато навіть у порівнянні із тими коштами, які виділяються на утримання притулку, чомусь ніяк не можуть впровадити у місті. Імовірно, — бракує ініціативи.
ІНТЕРНЕТ У ПОМІЧ
Час від часу у Калуші знову починають говорити про безпритульних собак. Зграї бездомних псів лякають дітей та дорослих, окуповують різні території міста, поводять себе агресивно у певні періоди свого “собачого” життя.
— У Калуші ситуація — катастрофічна, — вважає голова благодійної організації “Дім Сірка” Леся Габель. — Значно гірша, ніж, наприклад, в Івано-Франківську. Я живу у центрі Калуша, і це — просто жахіття.
Леся Габель ділиться досвідом обласного центру. В Івано-Франківську також існує притулок для бездомних собак, але фінансується він виключно приватними коштами. Громадські активісти користуються будь-якими факторами для того, щоб дати можливість притулку існувати. І хоча ядро волонтерського руху складають орієнтовно 10 людей, вони працюють різновекторно. Упродовж двох років волонтери створили розгалужену мережу “взаємодопомоги”, “просувають” сторінку притулку у соціальних мережах і саме завдяки активності інтернет-спільноти змогли досягнути значних результатів.
— У соціальних мережах ми створили групу “Дім Сірка”, — розповідає Леся Габель. — Встановили 20 скриньок для збору пожертв. Щомісяця збираємо від 1,5 до 2,5 тис. гривень, які витрачаємо на притулок у Павлівці. Купуємо крупу, макарони, риб’ячий жир, м’ясопереробний комбінат дає нам фарш за просто благодійними цінами. Цим усім годуємо собак. У притулку постійно перебуває приблизно 100-120 собак. Торік спонсори виділили гроші на будки.
Івано-Франківський притулок має свої проблеми, зокрема, із земельною ділянкою. Крім того, притулок — далеко від центру міста і це ускладнює утримання тварин.
Волонтери просять людей не звозити тварин до притулку, адже там — практично не переводяться “собачі” хвороби, від яких гине більшість цуценят. Приміром, торік із 30-ти собачат вижило одне, яке, очевидно, мало надміцний імунітет. Волонтери щепили цуценят від однієї хвороби, а вони — померли від іншої.
— Коли до нас телефонують люди і просять забрати собак, ми, у свою чергу, просимо перетримати тварин, підгодувати — до того часу, поки ми їх прилаштуємо. Даємо оголошення через сайти. Таким чином, наприклад, у 2012 році ми “прилаштували” близько півтисячі собак — дорослих і малих, — твердить Леся Габель.
Минулого року “Дім Сірка” переміг у телепроекті “Nescafe idea-Х” й отримав 100 тис. гривень. Частину цих коштів витратили на придбання вольєрів.
— Хочемо придбати “вагончик” для притулку. Плануємо переговори із містом, щоб оформити частину людей “на зарплату”, що дасть новий поштовх “собачій” справі. Адже, всі, хто зараз задіяний у роботі БО “Дім Сірка” — працюють на громадських засадах, — каже Леся Габель.
ЛЮДИ ГІРШЕ ЗА СОБАК?
— Жодна безпритульна собака не хоче бути безпритульною. Ця проблема великою мірою залежить від ментальності людей, — вважає Леся Габель.
“Вулична” собака живе у середньому 3-5 років. Узимку тварини просто замерзають чи вмирають від голоду, влітку — їх “косять” хвороби. Але “собачого” царства прибуває не тільки від значної плодючості: насправді, ряди безпритульних постійно поповнюють домашні улюбленці чи — їхні “малолітні” нащадки.
— Люди телефонують серед ночі. Наприклад: на Тисменицькій трасі авто збило собаку — приїдьте і заберіть. Або ж масово зносять коробки із цуценятами під двері чи у двори, де живуть волонтери. Виникають конфлікти із сусідами. Нам не хочуть вірити, що ми працюємо на волонтерських засадах. Одна учасниця нашої організації навіть змушена була змінити місце проживання. Чомусь багато не розуміють: якщо ти береш собаку, то береш і відповідальність за неї.
Жінка стверджує: за кілька років стикалися із різними проявами людської нетерпимості, особливо — коли стало зрозуміло, що мають значні шанси на перемогу у телепроекті. Переслідують не тільки собак, але і тих, хто ними піклується.
СТЕРИЛІЗАЦІЯ ЯК ПОРЯТУНОК
Собачий притулок без стерилізації — це утопія, — вважає Леся Габель. Чисельність безпритульних тварин можна регулювати, але для цього потрібна не тільки фінансова підтримка від влади, але і — свідомість цілої громади.
— Минулого року делегація із Любліна, яка побувала в Івано-Франківську, поділилася досвідом подолання проблеми бродячих тварин, — каже Леся Габель.
Схема — доволі проста, адже максимально використовуються природні особливості тварин. Так, стерилізація — це не просто хірургічне втручання, а цілий комплекс робіт, у тому числі — і психологічні тести для собак. Після відлову собаку тестують на агресивність. Агресивних, тобто таких, які можуть бути небезпечними для суспільства, — усипляють. Після стерилізації собаку повертають у її звичне середовище. У собаки, яку позбавили дітородної функції, зникає агресія — мами, яка захищає цуценят; учасника собачих зграй. Тобто, така собака є умовно безпритульною, хоча, насправді, виконує важливу соціальну функцію: наприклад, вона не пустить на свою територію (у широкому розумінні — у двір) чужу чи хвору собаку.
Одна собака за рік (якщо рахувати розмноження всіх поколінь. — Авт.), може дати до 3000 приплоду. Звісно, виживають не всі, але це — статистика, яка дає розуміння того, чому без стерилізації собачу проблему розв’язати — неможливо.
В Івано-Франківську за стерилізацію взялися рік тому: створили спеціальний відділ міської ради, виділили із міського бюджету 260 тис. гривень на стерилізацію та провели тендер, який виграло приватне підприємство. Самі операції проводять у віварію національного медичного університету. Операція однієї собаки коштує у межах 250-350 гривень. За минулий рік за кошти бюджету в Івано-Франківську було простерилізовано 260 безпритульних тварин.
Ще 200 собак прооперували спеціалісти міжнародної благодійної організації “4 лапи” — за тиждень.
— Зараз ситуація із безпритульними собаками в Івано-Франківську суттєво поліпшилася, — стверджує Леся Габель. — Принаймні, немає вже такої кількості телефонних дзвінків від мешканців міста, а практично усі собаки у центральній частині міста — “бірковані”: сині бірочки — від “4-х лап”; помаранчевими “позначені” ті тварини, яких стерилізували у віварії. Відтак, принаймні, у центрі собак не більшає. Трохи гірша ситуація — на околицях, особливо — у промислових зонах, куди викидають собак із навколишніх населених пунктів.
КАЛУШ НА “4 ЛАПИ”
Фахівці міжнародної організації FOUR PAWS (4 лапи) уже кілька років працюють в Україні. Вони стерилізують тварин у мобільних клініках. Усі роботи виконують безкоштовно.
Торік команда міжнародної організації працювала в Івано-Франківську. Для проведення операцій міжнародні фахівці не потребують якихось особливих умов, адже приїжджають на “оснащених” спеціальних автомобілях, які, водночас, є і міні-операційними з усім необхідним обладнанням. Вони мають у “штаті” ловців, які відловлюють тварин за допомогою спеціальних засобів. Тварин утримують у привезених із собою клітках. Місто має надати офіційний дозвіл, спеціальний закритий ангар, де будуть утримувати прооперованих собак (бажано — електрифікований та забезпечений водою. — Авт.), забезпечити смітники для біологічних відходів та картон. Для своїх працівників організація просить харчування та — житло із гарячою водою.
— Команда — дуже “продуктивна” й уміла: за день вони стерилізують 25-30 тварин. У процедуру операції входить і післяопераційний догляд, знімання швів. У Івано-Франківську “4 лапи” відпускали тварину вже за добу після операції, — розповідає Леся Габель. — Ми просили, щоб на стерилізацію брали не тільки безхатченків, але собак малозабезпечених франківчан. Адже є мешканці міста, які утримують вдома по 8-10 собак. І хоча програма “4-х лап” не передбачає роботу із малозабезпеченими верствами населення, однак, вони легко йдуть назустріч і прислухаються до прохань. Наприклад, за нашими клопотаннями, один із семи днів вони присвятили стерилізації котів.
Два роки тому Калуш до проекту не потрапив, бо — “довго чухався”. Тепер, за словами заступника начальника УЖКГ Калуської міської ради Миколи Найди, місто підписало з міжнародною організацією Меморандум про співпрацю. Отже, сподіваються у місті, “4 лапи” Калуш не минуть.
КОМУ ТО ТРЕБА?
Фінансову сторону візиту “4 лап” до Івано-Франківська повністю взяли на себе волонтери. За словами Лесі Габель, частину команди вони поселили на приватній квартирі, частині — оплатили проживання, адже комунальний готель, який запропонувала влада, є практично непридатним для проживання. Крім того, “Дім Сірка” оплачував оренду ангару. Загалом вклалися у 15-16 тисяч гривень. Але ці кошти, каже Леся Габель, не порівняти із користю, яку отримало місто від візиту фахівців: у фінансовому, практичному та пізнавальному плані.
У Калуші про стерилізацію собак говорять уже більше року. Але несміливі паростки ініціативності громади практично не знаходять підтримки у влади. Міський голова Ігор Насалик ще раніше висловив кілька “геніальних” тез про проблему безпритульних собак:
— Калуш — єдине місто в області, де коштом бюджету утримується такий притулок. Але — чи знімає це проблему? На місце цих 180 собак прийдуть інші. Стерилізація також, на мою думку, не повністю зніме проблему. Тому що скарги калушан стосуються, я так розумію, того, що собаки — кусають. А ми ж їм зуби не стерилізуємо. Думаю, проблема — у безвідповідальних власниках.
Також міський голова пропонував придбати для КП “Екосеріс” кілька пум. Мовляв, саме таким методом він свого часу “лякав” собак — виходив на прогулянку із подарованою йому пумою.
Торік питанням стерилізації собак зацікавилася Громадська рада. За висновками, які надав директор КП “Екосервіс” Дмитро Кобилецький, щоб запустити процес, потрібно вкласти 100 тис. гривень. Потім у бюджеті доведеться знайти кошти на фінансування операцій. Але на етапі отримання інформації питання — загальмувало.
Зрештою, “4 лапи”, якщо приїдуть до Калуша, покладуть початок вирішенню проблеми, але — місто не врятують. Калуш має продовжити справу стерилізації безпритульних тварин, тому що: по-перше, тоді не потрібно буде “стерилізувати зуби”, адже при стерилізації тваринам вводять вакцину проти сказу, термін дії якої 1 рік, та обробляють від паразитів. Таким чином, знизиться ризик інфікування людей при укусах тваринами. По-друге, стерилізовані тварини, за твердженням фахівців, стають неагресивними, не “гуляють”, і, відповідно, не гуртуються у собачі зграї, які найбільше нині докучають мешканцям міста. Місто знову виграє — цього разу через те, що зекономить на пумах.
По-третє, стерилізація зменшить навантаження на притулок, а, отже, можливо, і коштів доведеться затрачати менше. Натомість, ці гроші можна буде спрямувати на самі операції для тварин.
Ну, і, нарешті, стерилізація — це, фактично, єдиний гуманний метод зменшення популяції безпритульних тварин.
Паралельно, місту потрібна система, або по-іншому — Програма, у якій варто об’єднати різні вектори вирішення проблеми. Так, притулок, який на сьогодні є єдиним дієвим пунктом програми, треба підсилити інтернет-проектом та масовою популяризацією серед калушан. Адже, багато хто у місті досі не знає, що у Калуші є притулок, або має дуже обмежену інформацію. І навіть, якщо за разової акції кілька років тому на підтримку притулку зібрали близько 900 гривень, це не означає, що цю практику треба було припинити. Навпаки: її треба широко розповсюджувати і нагадувати калушанам, принаймні, щомісячними звітами. Зрештою, питання безпритульних собак у Калуші — не таке вже і складне, якщо за нього взятися всерйоз. Але, найперше, потрібні навіть не гроші, а — бажання.
