Прикордонники отримали необхідне спорядження. Фото Wings Phoenix/Facebook Українська армія розграбована, а впродовж останніх чотирьох років відбувалася диверсія для підриву системи безпеки України. Про це давно вже говорить вище керівництво держави. І не приховує того, що матеріальне становище Збройних сил України — складне. Держава, по суті, звернулася за допомогою до своїх громадян. Станом на кінець квітня українці на допомогу військовим уже перерахували майже 112 мільйонів гривень. Наразі на державному рівні мають відбутися тендери. Процедура — тривала у часі. А військові потребують допомоги вже і зараз, — з’ясували активісти. І — засукали рукави.
— Ми не знаємо, чому склалася така ситуація із фінансуванням української армії, — каже волонтер з Івано-Франківська Сніжана Полянська. — Але це — наші хлопці. І вони потребують допомоги негайно, а не тоді, коли будуть проведені тендери, виділені кошти.
Українські волонтери, уже маючи певний досвід та знаючи про проблеми військових Криму, щодня дізнаються про потреби і проблеми військових частин по усій Україні. Як з’ясовують небайдужі українці, військові не мають навіть найелементарнішого: шкарпеток та білизни. Списки необхідного для українських частин — довгі і різноманітні. Найбільше військові потребують спальних мішків, карематів, бронежилетів, розгрузочних систем, систем захисту, форм. Однак, кожен випадок — специфічний. І, поряд із “типовим” списком, волонтери по всій країні шукають троси, ліхтарики, домкрати, пристрої нічного бачення, рації для зв’язку… Без перебільшення, уся країна кинулася на допомогу українській армії.
— Збирається невелика посилка для Нацгвардії. Залишилося знайти коліматорні приціли для АК — речі дорогі, тому відклали наостанок. Ті, що знайшли, коштують 1900 гривень. На половину вже зібрали. Це — справді терміново, бо під Слов’янськом воюють по-справжньому, і кожен день — на рахунку, — твердить Анна Сандалова.
— Не таємниця, що у нашої армії немає індивідуальних аптечок. Точніше, є, звичайно: такі помаранчеві коробочки 1960-х років, — пише користувач Facebook «Фенікс».
— Люди, яких мобілізують до армії, — вони, звичайно, беруть із собою, принаймні, найнеобхідніше. Але шкарпетки постійно рвуться, білизна — зношується — вони ж не по асфальту там ходять, а, як сайгаки, — по полях, по бруду. Берці розвалюються. Всього не вистачає, усе — дорого і не довговічно. Ніхто не був готовим до таких подій. Ми 70 років без війни. І, напевно, ніхто не міг собі уявити, що війна — можлива. Я теж не могла собі уявити, у яких умовах служать наші військові. Поки на власні очі не побачила, — ділиться Сніжана Полянська.
Волонтери працюють за принципом “адресної допомоги”. Людям кажуть: волонтерський рух не має жодного відношення до акції Мінооборони, за якою за допомогою sms люди допомагали армії. Кожна людина, яка хоче чимось підтримати армію, може прослідкувати, якій військовій частині надійшла допомога. Підтримка може бути або фінансовою, або ж можна обрати щось зі списку і самотужки купити.
— Якщо людина не має грошей, це не означає, що вона не може допомогти. Насправді, у гаражах, у комірках може знайтися багато такого, що необхідно армії, наприклад, ковдри, ліхтарики. Цінними є кожних 10 гривень. Як правило, коли люди дізнаються, що шукаємо для фронту, суттєво знижують ціну — аж до собівартості, чи і нижче. Потім — звіт: є фото, чеки. Є виробники, які цілодобово шиють для військових — по собівартості плюс кілька відсотків. Фактично, працюють на фронт, — стверджує Сніжана Полянська.
Військові з Івано-Франківська отримали замовлені солодощі. Фото Nataliya Zuykova/Facebook
Волонтери дуже оперативно отримують інформацію від військових частин. Часто про бої, що відбулися, знають раніше, ніж про це з’являється інформація у ЗМІ. І це — логічно, адже інколи допомога потрібна просто миттєво. Наприклад кілька днів тому в Ізюмі терміново потрібні були медикаменти. Іншим разом з’ясувалося, що в Одесі — перебої із постачанням харчів.
Волонтер Тетяна Бендяк
— У соціальних мережах є фото із військовими, яким у посилці передали і дитячий малюнок. Цей малюнок майже тиждень малював 6-річний хлопчик. Одна із волонтерів, власниця дитячого клубу творчості, організовує збір грошей і проводить із дітьми акції на підтримку військових — малюнками і листами. Солдатам потрібна наша допомога. Зокрема, і моральна. Напишіть хлопцям лист зі словами підтримки, нехай ваша дитина намалює малюнок і напише побажання. Солдат — він не залізний. Йому теж буває страшно. І йому обов’язково потрібно чути народ, який він захищає, — каже волонтер Тетяна Бедняк.
КАЛУШ НЕ ПАСЕ ЗАДНІХ
Нині волонтерський рух уже набрав чітких рис. Киянин Андрій Сливінський створив у соціальній мережі Facebook групу ”Підтримай армію України”. Власниця приватної студії танцю Сніжана Полянська стала координатором групи в Івано-Франківську. На сторінці групи практично щодня публікуються новини та потреби для конкретних військових частин, звіти та оперативні інформаційні оновлення. Це — не єдина група такого спрямування. Але їх об’єднує єдина ціль: допомогти українським військовим.
— Побачив у соцмережі коментар: для чого спонсорувати армію, яка не буде воювати, адже наказу ніхто не дасть? Так ось: армія справді чекає на наказ. І коли вона його отримає, літаки зможуть літати, а солдати підуть у бій у броні. Буде якось дуже нерозумно: дочекатися наказу, а тоді з’ясується, що літаки потрібно підготувати, — пише ”Фенікс”.
Металопластикове вікно подарував калуський підприємець для військових льотчиків із Івано-Франківська. Фото Віктор Павлів/Facebook
Крім того, в Україні вже точиться війна. Поки що — локальна, але — справжня. Калушани, вважають волонтери, роблять суттєвий внесок у допомогу української армії.
Буквально впродовж місяця мешканці міста зробили чимало добрих справ. Найперше — зібрали кошти для калуських десантників із 95-ї аеромобільної бригади. Нагадаємо, до мешканців міста звернувся Сергій Лях (його та ще трьох калушан мобілізували до 95-ї аеромобільної бригади. — Авт.), із проханням допомогти придбати засоби захисту, розгрузочні системи, форму.
— 95-ій бригаді допомагали з усієї України, — каже Сніжана Полянська. — Туди машини йшли одна за одною. Добиратися було дуже важко й небезпечно. Їм, до речі, дуже форма потрібна.
Допомогу отримали і 23 калушан, яких більше двох тижнів тому призвали до армії. Вони потрапили до Володимиро-Волинської військової частини, пройшли навчання та готуються виїхати, згідно із завданням Міноборони. Міська рада надала для військових спальники і каремати, районна рада — оплатила доставку. А калуські підприємці — допомогли продуктами та спеціальними рукавицями. Потрібні ще футболки та шкарпетки.
Також шукають можливості, щоб допомогти військовим із третьої патрульної роти Внутрішніх військ із Калуша. За словами Віктора Павліва, військові також просять спальників і карематів, бо при штурмі Луганського військкомату втратили своє майно.
Як повідомляли “Вікна”, третя патрульна рота Внутрішніх військ, що дислокується у Калуші, на даний час несе службу у Луганській області, де продовжується антитерористична операція проти бандформувань сепаратистів та російських терористів.
За повідомленням командира роти Назара Торби, у калуських військовиків є велика проблема: відсутність бойових засобів захисту, а саме — бронежилетів. І цього тижня Калуш її вирішив.
За інформацією, яку надав “Вікнам” член Громадського координаційного штабу Калущини Богдан Петрина, за кошти, які калушани зібрали на Майдан, для військових уже закупили 10 бронежилетів п’ятого класу захисту. Це обійшлося у 15 тис. гривень. Якщо захисні системи військовим підійдуть, за кошти громади закуплять ще 20 бронежилетів. Загалом, на потреби військової частини, яка дислокується у Калуші, Громадський штаб уже виділив 26 тис. гривень, а на рахунках залишається ще приблизно 390 тис. гривень. Штаб фінансово підтримує калушан, які нині перебувають на Майдані у Києві. І обіцяє розглядати всі звернення про допомогу військовим.
— Днями розмовляв із Назаром Торбою, — каже активіст Віктор Павлів. — Їм також потрібні розгрузки для мінімум 8-ми магазинів від автоматів. Війна яскраво засвідчила, що українську армію потрібно переоснащувати. Обмундирування, яке нині мають військові, розраховане під 4 магазини. Але цього надто мало. 4 магазини — це запас боєприпасів на 15-20 хвилин бою. Тому військові беруть із собою ще 4 — прив’язують один до одного. Одне слово, викручуються як можуть.
Між тим, користувачі інтернет-ресурсу kalush.info збирають кошти на прилад нічного бачення для військовослужбовців із Калуша, які проходять службу на сході України.
— Сьогодні не треба питати, що країна зробила для тебе, а — що ти можеш зробити для країни, — цитує Сніжана Полянська. — Так, багато людей не вірить, сумнівається і боїться, що їхня матеріальна допомога може піти не за адресою. Однак, для того, щоб не сумніватися, треба просто встати з дивану і щось зробити. Коли людина бачить усю ситуацію на власні очі, вона розуміє, що залишитись осторонь уже не зможе.
Автономна група допомоги 26-ій Бердичівській артилерійній бригаді:
— Виїжджали із Бердичева, машина «забита» «гуманітарною» по повній. Не дай Бог сепаратисти — усе коту під хвіст. Найгірше — Миколаїв і Херсон: блок-пости «по дорослому». Не так, як у нас у Бердичеві — чотири міліціонери, які сонно позіхають. Там — все насправді: мішки з піском, бетонні блоки, усі — з автоматами та кулеметами. Люди налаштовані дуже рішуче — вони не хочуть бачити у себе сепаратистів, які закликають приєднатися до Росії.
Приїхали вночі. Охорона передьорнула затвори і наказала залишатися на місці — інакше постріляють. Майор назвав пароль — нас пропустили. Зранку пішли по постах — розмовляти із солдатами. Ну що я можу сказати… Розікрали нашу армію за 23 роки конкретно. У них всього не вистачає. Розмовляв із рядовими: хочуть додому, скучили за сім’ями, але ніхто без приказу не піде, ніхто не шкодує. Сказали, що будуть стояти скільки потрібно — насмерть. Чомусь постійно на очі наверталися сльози. Там усе по-справжньому. Все просто: війна. І нічого зайвого. Знаєте, ми не програємо війну ніколи. Молодці наші хлопці. Учора були сім’янинами, простими людьми, роботягами. А тепер стали солдатами. Не можу вам передати атмосферу. У кіно такого не побачиш.
Солдати раділи тому, що ми попривозили. Але найбільше вони були раді, що їх пам’ятають, про них думають, їм допомагають. Стільки подяк за своє життя ще не чули. Довго прощалися. Шкода, що не змогли всього необхідного купити.
Для тих, хто хоче допомогти українській армії через волонтерів:
Благодійний фонд “Підтримай армію України”: ЄДРПОУ/ДРФО 39199337
р/р 26002052731795 (UAH). Банк отримувача: ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”,
МФО 300711 Призначення платежу: благодійна допомога.
Телефон волонтера Віктора Павліва: (095) 498 15 50.
Більше інформації — на сторінці Благодійного фонду “Підтримай армію України” у Facebook.
