Батальйон "Прикарпаття" нараз боронить край у Делятині 18 травня, у гірському селищі Делятині відбулося офіційне приведення до присяги особового складу батальйону територіальної оборони Івано-Франківської області. Батальйон дислокується у селищі на базі військової частини. Основне завдання військових — забезпечення правопорядку, недопущення терористичної загрози і диверсійних актів на території області. Обласна влада обіцяла: всіх військовозобов’язаних забезпечать технікою та зброєю. Також резервісти отримуватимуть зарплату. Утримання та забезпечення підрозділу планувалося державним коштом.
Однак, уже у п’ятницю, 6 червня, депутати обласної ради констатували: батальйон — не забезпечений навіть елементарним. А бюджетні гроші, які виділили для потреб військових, або “зависли” на рахунках, або — використані “на вітер”.
ТРИ УНІТАЗИ на 150 ВІЙСЬКОВИХ
— Досліджуючи стан справ прикарпатського батальйону у Делятині, ми стикнулися із дуже негативною інформацією, — повідомив на сесії обласної ради заступник голови наглядової комісії Ради оборони області Олександр Сінкевич. — Приміщення казарми військової частини, де базується батальйон, не опалювалося 15 років. Одяг за ніч мокріє. Взуття, яке видали солдатам, подерлося, одяг — розлазиться. Брючний ремінь — 80 см довжини, і ним може оперезатися, може, троє людей з усього батальйону. Білизна — низької якості. На 200 осіб — три умивальники і три унітази, один із яких не працює. Щоб батальйон пообідав, потрібно мінімум дві години, адже не вистачає посуду. На отримання зброї потрібно 3-4 години, бо вона не зберігається у зброярні.
Олександр Сінкевич також зауважив: матеріально-технічне забезпечення — не єдина проблема. Біда — моральна і фахова підготовка батальйону: чоловіків призивали до війська без проходження медкомісії, а офіцери не були у строю по 5-10 років.
— Військова підготовка відбувається за старими методиками, — повідомив Олександр Сінкевич. — Це суперечить сучасним вимогам, адже ведення бою такими методиками означає зробити із військових прекрасну ціль для ворога. Моральний дух у батальйоні — ніякий. Старші офіцери криють матом та обзивають солдатів, відсутня нормальна довірлива бесіда офіцерів із солдатами. Люди — ображені й обдурені, у нелюдських умовах. Ми готуємо “м’ясо”, готуємо “хвилину мовчання” на найближчій сесії облради. Ці хлопці — абсолютно неготові, вони готові навіть дезертирувати, хоча їх щодня лякають прокурором. Буде дуже ганебно, якщо матері не випустять своїх дітей із частини.
— Людей відправляють на смерть свідомо, — акцентував Олександр Сінкевич.
Комісія “від влади” була не настільки критичною. Завідувач сектором мобілізаційної роботи ОДА Валерій Недєлько депутатам зауважив: більшість із недоліків можна усунути. Але основна проблема, на думку чиновника, — низький моральний рівень батальйону.
— А звідки візьметься бойовий дух, наприклад, у батька трьох дітей, якого вдосвіта забрали з дому, — акцентував депутат обласної ради Віктор Неміш. — До батальйону ви призвали не добровольців, а — військовозобов’язаних. Тактичні навчання, які ми організовуємо, — значно кращі, ніж ті, які організовують для бійців батальйону.
Віктор Неміш заявив: досвідчені інструктори готові долучитися до навчання Прикарпатського батальйону. Адже, досі солдати пройшли лише кілька днів навчань. Попри те, у понеділок, 9 червня, батальйон мали перекинути на Схід.
8 червня Рада оборони області на позачерговому засіданні прийняла звернення до Президента, що не пустить п’ятий батальйон на Південний Схід на виконання бойового завдання. А 9 червня матері солдатів не пустили їх із військової частини. Жінки чергують у Делятині, бо бояться, що їхніх чоловіків та синів можуть відправити на Схід без належної амуніції.
ДЕ ГРОШІ?
З’ясувалося, що не йдеться не тільки про відсутність найнеобхідніших засобів захисту, але й взагалі — найелементарнішого.
— Каски закупили по 800 гривень, а вони коштують 100, — переконував Віктор Неміш. — Причому, каски не кевларові, а залізні.
Представники Самооборони продемонстрували паски, які закупили для батальйону Прикарпаття: самооборонівець не зміг обперезатися полотняним паском. Хоча один такий виріб коштував бюджету 50 гривень. Схожа ситуація і з берцями: як прозвучало на сесії, постачальники демонстрували один товар, а до батальйону завозили зовсім інший. У результаті взуття розлізлося вже за кілька тижнів використання.
— Ми проплатили за бронежилети 3 млн. гривень, — повідомив голова ОДА Андрій Троценко. — Кошти пішли як субвенція військовому комісаріату та МВС — гроші є на рахунках. Однак, договори укласти неможливо, бо фірми, з якими рекомендовано працювати, не можуть зараз поставляти бронежилети. Найближчий час, коли засоби захисту будуть — це липень. Неможливо працювати і з альтернативними фірмами, бо бронежилети у них — не сертифіковані.
За озвученою інформацією, ціна одного бронежилета — 5200 гривень. Це — обурило депутатів, які наполягали: можна купити як мінімум удвічі дешевше. І не обов’язково чекати до липня.
— До цих пір була ціла купа схем, а зараз, таке враження, що усі стали скрупульозно дотримуватися законодавства. Чому не зробити “зелений” коридор і не завезти бронежилети із Польщі, — питалися депутати.
— Давайте приймати кардинальні рішення. Тут більшість із депутатів — бізнесмени. Де у Польщі можна це все купити? У свій вихідний день прокурор зможе поїхати до Польщі і пронести один комплект захисту на собі. Я думаю, так може зробити кожен депутат обласної ради. Так зробили львів’яни, — акцентував прокурор області Ігор Настаняк.
Справді: львів’яни до таких дій вдалися через законодавство Євросоюзу, яке забороняє вивезення за межі країн-членів ЄС військових засобів. Тож, засоби захисту, закуплені на території Євросоюзу ініціативними українцями, через кордон можна було лише перенести. Лише за минулі вихідні львів’яни перенесли на собі 700 касок для військових.
Виходить, що коштами Прикарпатський батальйон забезпечений “під зав’язку”, адже, крім бюджетних 3 млн. гривень, громадськість області зібрала ще 5 млн. гривень. Але у військових немає навіть найелементарнішого забезпечення або ж — забезпечують неякісним. На війні “нагрівають” руки не тільки в області. Наприклад, днями було затримано начальника продовольчого складу однієї із військових частин Міноборони на Миколаївщині, який через посередника збував американські сухі пайки.
На сесії в області голова ОДА Андрій Троценко пообіцяв: наполягатиме на максимальному покаранні для винних. А батальйон не вирушить на бойові завдання, доки не буде обмундирований. Але чому питання забезпечення батальйону виникло аж перед тим, як солдатів мали відправити у “гарячі точки”? Чому обласна влада, формуючи батальйон та усвідомлюючи ситуацію у країні, допустила до того, що зараз Прикарпаття — у стрічках центральних телеканалів, причому — з не найкращого боку? На сесії депутати обласної ради вимагали негайно звільнити або хоча б відсторонити керівництво військкомату і всіх відповідальних осіб. Військкомат, у свою чергу, обмежився публічною заявою, у якій обурився “невиваженими і безпідставними формулюваннями ЗМІ”.
Можливо, не всі, хто прийшов до батальйону, був свідомий своєї участі. Але і батальйон позиціонувався, насамперед, як підрозділ територіальної оброни, покликаний займатися охороною стратегічно важливих об’єктів Прикарпаття. Івано-Франківщина, яка раніше “живила” Майдан, тепер увійшла у загальноукраїнську тенденцію: кому — війна, а кому — мати рідна.
Віталій ГОРДИЙ, калушанин, який проходить службу у батальйоні “Прикарпаття”:
— У мене — троє дітей. Проте, я пішов до батальйону добровольцем: не хочу, щоб була війна, щоб мої діти жили у такій державі. До батальйону нас відправили без контракту. Обіцяли від 2,5 тис. гривень і вище, а на руки отримали 300-500 гривень. У батальйоні впродовж двох днів тривав страйк: хлопці не мають за що утримувати свої сім’ї. Ще два тижні тому нас мали відправити на Схід, але командири написали доповідну, що батальйон — не готовий, насамперед, матеріально-технічно. І це, справді, так. Немає навіть запчастин до автомобілів. Немає бронежилетів, медикаментів. Берці коштують 200 гривень, а нам кажуть, що купили по 600. Каски купили — їх можна прострелити з пістолета із відстані 16-ти метрів. А їхали на полігон на стрільбища — там немає питної води: активісти закупили нам 100 блоків. Як їхали на полігон — потрапили під дощ, спали мокрими на бетоні. На ранок багато хлопців похворіли. Прийшли до медпункту, а там замість медикаментів нам видали льодяники — зелені із білими хрестиками. На телефон приходять sms від банку — нагадування про погашення кредиту. Хоча я вже кілька разів писав заяви у банк про “замороження” виплат. Усі чекали на інавгурацію нового Президента. А тоді з нього будемо питати. Зараз уже кілька десятків чоловік написали рапорти. Чим це для них обернеться, поки що невідомо.
