У Студінці били у церковні дзвони, скликаючи на протест проти мобілізації. Фото Тетяни Русінкевич В Івано-Франківській області у вівторок, 22 липня, жінки перекрили трасу Івано-Франківськ-Богородчани у районі села Скобичівка Вони протестували проти призову чоловіків та синів до армії та подальшого відправлення їх у зону АТО.
Услід за Богородчанщиною та Яремчем масовий спротив прокотився селами Рожнятівщини. Упродовж минулих вихідних Рожнятівсько-Калуський військовий комісаріат надіслав близько 1500 повісток до військовозобов’язаних Рожнятвського району та осіб, які не проходили військової служби, у віці від 25 до 60 років.
На базі сільських рад були створені мобільні медичні комісії, які «тестували» потенційних вояк на «профпридатність». З якою метою проводилися дані заходи ніхто не пояснював. Не було і конкретної відповіді, чи створюватимуться з мобілізованих додаткові батальйони для відправки на Схід країни.
Тож, матері, дружини та батьки запустили хвилю протесту районом. Зокрема, у Брошнів-Осаді розлючені люди силою розігнали місцеву медкомісію та знищили частину медичних бланків. Під «гарячу руку» потрапили і працівники сільради, які активно сприяли комісії та не давали жодних пояснень місцевим жителям
Цього тижня на Прикарпатті відбулася ще одна акція протесту: у Долині жінки вимагали, щоби 5 батальйон територіальної оборони, який перебуває у зоні АТО, забезпечили військовою технікою.
КАЛУЩИНА НЕ ПАСЕ ЗАДНІХ
Не стала винятком і Калущина. Як стало відомо «Вікнам», на Калущині виникло 4 «вогнища» протестів — більшої чи меншої інтенсивності. Так, у Підмихайлі причиною невдоволення людей стало те, що у селі номінально відсутня влада. Отже, вирішили люди, якщо влади нема, то як вона може розповсюджувати повістки?
У Вістовій виник точковий конфлікт, який вдалося швидко загасити. Найсуттєвішими були протести у Студінці та Боднарові. У Боднарові люди навіть пробували перекривати дорогу на Івано-Франківськ: за поширеним в Україні зразком, люди ходили пішохідним переходом, щоб не пропустити автотранспорт.
Серед вимог, які висувають люди на Прикарпатті, перекриваючи дороги та трощачи військкомати, — ротація військових, їхнє забезпечення. А жінки взагалі протестують проти мобілізації, акцентуючи: нехай Схід сам себе і захищає. Мовляв, поки наші чоловіки на війні гинуть, «їхні» — відпочивають на курортах. Не останню роль у поширенні паніки відіграли і ЗМІ, які часто оприлюднювали інформацію з «третіх» вуст.
Інформаційна кампанія зробила свою справу: Західна Україна, на якій «живилася» революція Гідності, нині у багатьох ЗМІ подається у негативному світлі.
— Специфічне явище, народжене війною, фіксується на Західній Україні. Галицькі патріоти і карпатські українофіли відмовляються їхати на Донбас. Вони готові годинами стояти на мітингах, поминати «Небесну сотню», співати гімни і скандувати «Ганьба!». Але вгризатися у гарячу степову землю під безкінечними обстрілами, заварювати вишневі гілки з «голодухи» і ділити одну бутилу води на трьох у спеку — це повинні робити інші українці. Ті, хто не кидав «коктейлі Молотова» на Майдані. Чому єдину Україні вимагають одні, а помирати за це повинні інші? — твердить сайт «Версії. com». І пророкує розкол України навіть за позитивного вирішення військового конфлікту.
«Вікна» пригадали, з чого почався «психоз» у Калуші. Так, 18 липня міський голова провів «таємну» нараду. У той час, коли часткова мобілізація ще не була оголошена, Ігор Насалик запевнив: із Калуша мають мобілізувати 1400 осіб, з яких сформують 5 загонів-рот.
Також посадовець «по секрету» озвучив на нараді місця зберігання зброї. Містом і селами району почали ширитися чутки про формування «батальйону Насалика». Про мобілізацію говорили на ринку і у магазинах, біля церкви і на вулицях. Люди поширювали інформацію: мовляв, за суботу-неділю має відбутися призов. І вже за суботу підприємства та організації мали нібито скласти списки придатних до війська чоловіків.
Однак, міський голова — не єдиний, хто підігрів ситуацію таким чином. За інформацією «Вікон», таку ж нараду провів і голова Калуської РДА Микола Жовнір. На нараді, на якій всіх присутніх попросили вимкнути мобільні телефони та навіть витягнути батареї з «мобілок», посадовець озвучив схожу інформацію, і також назвав села, у яких нібито мала зберігатися зброя. Нараду провели за участю великої кількості людей: як і у місті — керівників структур та відділів, багато з яких — жінки.
За інформацією «Вікон», «ноги» у цих ініціатив ростуть «з області»: такі ж зібрання, із вимкненням мобільних телефонів, провели перші керівники ОДА та облради.
Зрештою, невідомо, свідомо це було зроблено, були якісь директиви «згори», чи це — «місцева» ініціатива, але такі непродумані кроки посіяли паніку.
Далі, без будь-яких повідомлень та пояснень, військкомати розпочали надсилати повістки про проходження медогляду. І хаос, в якому це все робилося, впав на вже підготовлений «таємними нарадами» грунт.
— Не можна було провокувати таку ситуацію, — вважає заступник голови райради Сергій Твардовський. — В одну ніч повістки рознесли всім, не пояснивши причини, не розказавши людям, що проходження медкомісії ще не означає призову. Та й «медкомісія» із трьох лікарів, яка «курсувала» районом, не могла встановити діагнозу чи визначити хвороби. Вони могли тільки констатувати: є скарги на здоров’я чи немає.
За словами посадовця, повістки, які отримували сільські ради, містили печатки військкомату, але — не містили прізвищ. В одній із сільських рад «Вікнам» повідомили: при кожній сільраді працює спеціаліст з військового обліку, який підпорядковується військкомату. Саме ці спеціалісти отримували списки військовозобов’язаних та координували призов на медкомісію.
Хоча незрозуміло, якими були правові підстави для повторного проходження медогляду? Скажімо, якщо військкомати мали на меті провести «інвентаризацію» військовозобов’язаних, це можна було б зробити за співпраці із сільськими радами, які, у більшості, володіють інформацією: хто у селі проживає, а хто — виїхав, наприклад, на заробітки; у кого — більше трьох дітей; хто — серйозно зловживає алкоголем або має суттєві проблеми зі здоров’ям, наприклад — групу по інвалідності. Склавши списки «реальних» призовників, можна було зменшити масовість призову, зробивши його одночасно якіснішим.
ПРИЗОВ — РОЗПОЧАВСЯ
Ще 19-20 липня у Калуші запевняли: мобілізації немає, лише — медкомісії. А вже 21 липня президент України Петро Порошенко видав Указ про часткову мобілізацію.
З 23 липня у Калуші, і в Україні загалом розпочалася часткова мобілізація.
За словами військового комісара Володимира Шаховця, часткова мобілізація триватиме впродовж 45-ти днів. Кількість осіб, яких військкомат планує призвати, Володимир Шаховець не назвав: чоловіків призиватимуть по мірі надходження «замовлень» на спеціалістів тих чи інших військових спеціальностей.
Очевидно, мобілізовані чоловіки проходитимуть навчання на базі військових частин.
За словами української влади, третя хвиля часткової мобілізації дозволить привести додатково в бойовий стан 15 бойових частин і 44 частини бойового забезпечення. Скільки саме чоловіків буде призвано до армійських лав, — військова таємниця. Нагадаємо, перша хвиля мобілізації у березні налічувала 40 тисяч людей; друга, у травні, — 20 тисяч.
Євген ГАПИЧ, журналіст:
— Мабуть, варто згадати як все починалося і в якому екстазі перебували влада та окремі депутати Івано-Франківської обласної ради від створення 5-го батальйону територіальної оборони “Прикарпаття”. Тоді, випереджаючи один одного, пропіарилися всі.
Батальйон сформувався виключно з добровольців. Україна ще раз побачила, що Прикарпаття патріотично налаштоване. А трохи пізніше з”ясувалося, що не все так добре в забезпеченні батальйону. І дехто забув, що заходи по комплектуванню та по забезпеченню батальйонів матеріально-технічними засобами, озброєнням і військовою технікою проводять обласні військові комісаріати за рахунок коштiв обласних бюджетiв та благодійників.
Навіть коли відправляли батальйон в зону АТО, військовослужбовці цього батальйону заявляли, що вони готові захищати цілісність Україну незважаючи на відсутність бронежилетів та амуніції. Так до чого я веду? Саме до того, що популізм одних та переоцінка сил та можливостей інших і призвела до того, що потрапивши в зону АТО, а тим більше в червону зону, бійці батальйону не змогли протистояти тим складнощам.
Обласні ЗМІ настільки захопилися долею 5-го батальйону, що забули про об’єктивність висвітлення інформації. Новини були схожі базарні: “Дзвонив хлопець моєї знайомої, який в зоні АТО...”. А керівництво районів, міст та сіл взагалі не достовірно донесли інформацію мешканцям щодо мобілізації. Вони навіть не намагалися зрозуміти різницю, між мобілізацією та медичним оглядом. Ось це все і призвело до того, що люди почали перекривати дороги, палити документи у військових комісаріатах.
Невдовзі вибори до ВР і тут кожен хоче отримати політичні дивіденди. Підключають до цього і громадські організації. У вже неважливо, чи добре в 5-му батальйоні чи зле, піаритися будуть і так. Цього всього можна було уникнути, якщо би ЗМІ не просто висвітлювали подію, а спромоглося розібратися в інформації. В першу чергу спитати обласних політиків та можновладців про їхню відповідальність та їх дії в вирішенні цієї проблеми і цим остудити їх пил. А тим в свою чергу припинити піаритися на цих подіях.
Щодо «закриття» мобілізаційного ресурсу лише чоловіками із Західної України, то це надумана і неймовірно перебільшена інформація. Говорячи, що донеччани та луганчани не воюють, це не брати до уваги батальйони “Айдар”, “Азов” та “Донбас”, які від початку АТО знаходяться там і успішно виконують поставлені перед ними бойові завдання. Здається мені, що громадськість Прикарпаття має вирішити, або 5-й батальйон територіальної оборони “Прикарпаття” воює з сепаратистами та терористами або повертається з ганьбою додому. І в першу чергу таке рішення мають прийняти можновладці та політики області. І досить дивним чути, що на Прикарпатті хочуть сформувати ще один батальйон. Хтось таки любою ціною намагається отримати політичні дивіденди.
Коли жінки протестують — це, можливо, і можна пояснити, але йти чи не йти рішення приймає чоловік. Щодо чоловіків призовного віку, які відмовляються йти, моя позиція однозначна: це не члени суспільства, а пристосуванці. Чоловік, який не готовий захистити свою країну, свій край не буде захищати і свій дім. Тому рішення досить просте: судити та висвітлювати їх прізвища в ЗМІ. Жити хоче кожен. Але треба зрозуміти: якщо не викоренити сепаратизм та тероризм в Східних регіонах, то не буде нормального життя в усій країні. Буде виживання.
Наталія ЗОТОВА, журналіст:
— Закарпаття охопила масова істерія і психоз з приводу мобілізації. Я не думаю, що це випадково. Комусь дуже вигідно в момент, коли сили АТО змикають кільце навколо терористів, розхитати ситуацію в інших регіонах, зірвати мобілізаційний процес і таким чином відволікти увагу влади та послабити позиції сил АТО. Комусь - це звісно тій силі, яка причаїлася в різних селах і містах України і яка є абсолютно антиукраїнською.
Зараз спробую пояснити з чого я роблю подібні висновки. Отже, перша звістка про якийсь незрозумілий бунт у с.Дубовому, що на Тячівщині, облетіла соцмережі тиждень тому. Всі спроби з”ясувати того вечора, чому люди вийшли на дорогу, були марними. Потім почали надходити повідомлення, що все нібито через примусову мобілізацію. Мовляв, селом їздить машина з озброєними людьми і силоміць забирають чоловіків до війська. Тоді, це ще ніхто не сприйняв, як тривожний дзвіночок.Хоча слід було задуматися. Адже саме в тих краях є багато заробітчан-москвичів. Саме в тих краях великий вплив має церква Московського патріархату і саме там народилися деякі активні “русини”- люди, що відкрито заявляють про республіку Підкарпатську Русь.
ПІсля бунту у Дубовому ми мали затишшя на кілька днів. А потім в одну мить, в різних районах Закарпаття жінки раптом вийшли одночасно на дороги й перекрили рух. Всі в один голос кричали, що не пустять чоловікв на війну. Саме так- кричали, кричали істерично. Це був якийсь масовий психоз. Жодних питань вони не чули, ні на жодні аргументи не реагували. Всі як одна, переповідали про жахи примусової мобілізації. Але жодних доказів чи фактів надати не могли. Мало того, їх страшенно лютували такі питання. Було відчутно, що проти українських журналістів цих жінок також хтось добряче налаштував. Адже закарпатці люди віруючі. Але таких слів, які говорили на мою адресу закарпатки, що лише зранку повернулися з храмів, я не чула ніколи в житті. Це був суцільний триповерховий мат. Так само діставалося військовим комісарам і сільським головам, які намагалися вгамувати цей розлючений натовп.
Дивувала позиція міліції. Мені наші правоохоронці нагадували правоохоронців Донеччини та Луганщини, коли там ще до почаку війни жінки так само бунтували і не хотіли пропускати українську армію, щоб та зайняла позиції на кордоні. Та міліція стояла спокійно, наче нічого не відбувається. Наша - була дзеркальною копією тієї зрадницької поведінки. Вони просто стояли збоку і ні в що не втручалися. Мені просто в голову не вкладалося, як таке може бути? Як правоохоронці можуть спокійно реагувати на те, що жінки повиносили лавиці на міжнародну трасу і повсідалися на них, перекривши рух більше, як на добу.
З тими людьми окрім голови села, військових і журналістів ніхто навіть не намагався поговорити. Губернатор з обласним міліціонером приїхали в Ракошино, де була перекрита траса “Київ-Чоп” лише через добу. Тобто увесь цей час в заторі стояли десятки вантажівок, автобусів, легковиків. Вони навіть не могли об”їхати, бо були перекриті й другорядні дороги. Люди запізнювалися на потяги, на літаки. Зривалися поставки товару, хтось не потрапив додому, де чекали діти, хтось залишався сім”ями просто в авто: без туалету, без їжі, під пекучим сонцем. Здавалося, це нікого не хвилювало.
Після Ракошина, ця хвиля покотилася далі в низинні райони краю. І всюди, де виникав перший бунт, жінки були наче під дією гіпнозу: не могли сформулювати вимог, повторювали лише жахи про викрадення чоловіків. Лише на другий день, коли емоції спадали, з”являлися вимоги. В усіх, як під копірку.
Зауважу, що з тими вимогами я також частково погоджуюся. Я також вважаю, що в першу чергу повинні йти захищати Батьківщину ті, хто присягав їй на вірність і кого держава навчила тримати зброю у руках: силовики та військові пенсіонери. Але соус, під яким подали ці вимоги, огидний до блювоти. Бо тихенько, поміж тими істеричними криками проскакували жахливі антиукраїнські й сепаратистські лозунги. А потім ці картинки з мітингами заполонили російські сайти та сторінки у соцмережах тих людей, яких розшукує СБУ за сепаратистські заклики. Звісно, вони стверджували, що закарпатці масово і свідомо вийшли мітигнувати проти київської хунти.
Зараз бунти точково виникають уже в угорськомовних селах. Там також масла у вогонь підливають угорські сепаратисти. Відомий факт, що Бейла Ковач, раніше угорський депутат Європарламенту та предстваник ультраправої партії Угорщини “Йоббік”, зараз очікує на суд. Угорська Генпрокуратура запідозрила його у шпіонажі і в зв”язках з ФСБ. Так ось, цей Бейла Ковач, мав свій офіс у закарпатському Берегові і проводив далеко не проукраїнську політику серед берегівчан. Тобто, сили яким вигідно розхитати ситуацію в регіоні, дуже чітко прорахували настрої людей і скориставшись материнським страхом, таки сколихнули край.
Серед пікетувальниць були такі чиї сини на заробітках в Росії, але вони свято вірили, що їх і там упіймають і відправлять на війну! Чому до цього не були готові наші силові структури питання риторичне: не хотіли, чи не змогли? Але фактом залишається те, що інформаційно люди не були підготовлені до того, що таке мобілізація, що таке АТО і чому й від кого треба боронити свою Батьківщину. Влада не доклала зусиль, щоб попередити такі прояви.
Як журналіст, я не знайшла жодного підтвердження тому, що чоловіків хтось примусово уночі забирав до війська. Хоча не виключаю той факт, що “ряжені бригади колорадів” таки могли проїхатися якимось селом, а далі плітки зробили свою справу.
Хочу нагадати усім матерям, які вийшли на ті протести, що саме з таких істеричних жіночих зібрань на Донеччині й почалася війна. А ще хочу запитати, як вони дивитимуться в очі тим матерям- таким же простим закарпаткам, чиї сини уже в зоні АТО і через ці бунти не зможуть дочекатися підкріплення та ротації?