Коли “Християнська любов” мала власне приміщення, щодня тут годували кілька десятків калушан Двері 3-кімнатної квартири на вул. Богдана Хмельницького не зачинені. З порога доноситься запах свіжозвареної гречки. Назустріч виходять двоє жінок — Наталя Перхун та Світлана Королик, представники благодійного фонду “Християнська любов”.
— Варимо їжу, потім треба буде у центр відвезти — там одинокі живуть, — пояснюють жінки.
Фонд був заснований у 2003 році з ініціативи настоятеля церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ отця Володимира Пітулея. Нині фонд працює автономно й опікується людьми, яким більше немає на кого сподіватися.
— У Калуші є багато одиноких пенсіонерів, інвалідів, які не можуть вийти за двері, бомжів, у яких життя відібрало абсолютно все, родин, у яких діти недоїдають і не мають у що вбратися, — каже Наталя Перхун.
У одній із кімнат трикімнатної квартири намагається звестися на лікті і не може жінка. Пані Мирославі — 53 роки, і “Християнська любов” опікується нею фактично з часу свого заснування. Багато років тому пані Мирославу із Вістови спаралізувало. Тривалий час вона жила з братом, який зловживав алкоголем. Кажуть, що і знущався з сестри-інваліда. Тому пані Мирослава просилася, аби благодійники забрали її. На той час приміщення не було. Мирослава якийсь час “кочувала” з відділу у відділ калуської лікарні. Потім її на деякий час влаштували в інтернат в Івано-Франківську. Працівники фонду відвідували її там і побачили, що умови для лежачих хворих там — жахливі. Як тільки з’явилася можливість, пані Мирославу забрали.
Каліки, бомжі, одинокі, люди, які потрапили у складні життєві обставини, психічно хворі, діти з неблагополучних сімей — це не повний перелік тих, ким опікується “Християнська любов”.
Нині у фонді залишилися лише дві працівниці. Кілька людей наразі — відійшли від роботи, адже її сьогодні дуже важко організувати на колишньому рівні: у фонду — немає приміщення.
У 2005 році міська рада надала “Християнській любові” в оренду частину кімнат на першому поверсі гуртожитку на вул. Коновальця, 18. Півроку фонд своїми силами ремонтував геть занедбані приміщення, де, крім голих стін і бетону, нічого не було. Якийсь час орендна плата була суто символічною — кілька гривень. Але згодом відбулася переоцінка вартості приміщень комунальної власності. Тому фонд змушений був виділяти зі свого скромного бюджету кілька сотень гривень на місяць. Якийсь час фонд існував у стінах гуртожитку навіть попри те, що договір оренди — завершився. Потім — виселили.
— Гуртожиток передали під приватизацію. До нас приходили різні комісії і висували різні вимоги. Сказали: можливо, приміщення залишиться за вами у постійному користуванні. Але потрібно зробити ремонт. І не встигли ми доробити ремонт, як нам поставили вимогу: виселитися. З того часу шукаємо приміщення, — каже Наталя Перхун.
За словами жінки, влада пропонувала фонду закинуте приміщення колишньої “біржі” на вулиці Долинській. Проте, будівля — без вікон, дверей та комунікацій, і потребує значних капіталовкладень.
— На наші клопотання нам нібито виділили приміщення на території військової частини, але в останній момент — відмовили. Я знайшла приміщення на вулиці Пушкіна — колишній дитячий садок. Там “поселилося” ЖЕО, але цілий корпус — ще вільний. Але відмовили і там. Міський голова дуже розсердився під час розмови зі мною. Мотивував свою відмову коротко: не дам, бо не хочу, — каже Наталія Перхун.
У 2005 році Фундація короля Юрія з Івано-Франківська виділила калушанам 1,5 тис. гривень на придбання газової плити. Через цю фундацію допомогу „Християнській любові” надала польська фундація ім. Стефана Баторія (у рамках програми „Громадянські ініціативи у Східній Європі”. — Авт.). У 2006 році — 3,5 тис. гривень для придбання пральної машини (бідні і немічні могли приходити до фонду і прати тут свої речі. — Авт.). У 2007 році — 4,5 тис. гривень для придбання колонки для підігріву води.
— Наприклад, комусь із людей без постійного місця проживання потрібна медична допомога. Але як його везти до лікарні? Ми його у приміщенні фонду мили, одягали у чисте і тоді везли у лікарню. Автомобіль нам подарувала Любомира Юрків, — кажуть у фонді.
Жінки кажуть: хотіли б відновити “кухню”, адже раніше, коли фонд мав своє приміщення, щодня до них приходили обідати 30-40 людей. “Приходило багато стареньких, навіть просилися жити, а взамін — обіцяли допомагати”, — каже пані Наталія.
“Християнська любов” провадить свою діяльність коштами благодійників. Наталя Перхун називає довжелезний список підприємств і підприємців, калушан і мешканців Калущини, які систематично допомагають бідним: коштами, ліками, продуктами, різноманітними товарами і навіть власним вмінням (наприклад, лікують зуби чи надають юридичні консультації. — Авт.).
Свого часу виділяв кошти і фонд підприємців і промисловців міста. Проте, якось на засіданні промисловців і підприємців йшлося, що, нібито, “Християнська любов” забирає квартири бідних. І відтоді допомога практично припинилася. “Християнська любов” категорично відкидає подібні підозри: “За стільки років існування фонду померло багато одиноких калушан. Ми б уже всі мали по кілька квартир. Ми просили: надайте нам факти, скажіть, яка людина про це говорить. Однак, ніхто так чітко нам нічого і не сказав”, — скаржиться Наталія Перхун. А потім додає: інколи це навіть добре. Адже часто буває, що одинокі чи старенькі мають родичів, які про них просто “забули”. Проте, згадують одразу, як до тих починають навідуватися працівники “Християнської любові”. Очевидно, хвилюються за житло.
ДАВАТИ ЧИ НІ?
— Це трохи вище моїх повноважень, — зауважив на запитання “Вікон” про приміщення для благодійного фонду заступник голови Фонду майна комунальної власності Іван Шуляр.
Він повідомив: це питання обговорювалося наразі лише на рівні розмов. Зокрема, Іван Шуляр підтвердив: йшлося про приміщення колишньої “біржі” на вулиці Долинській. Свого часу це був дитячий садок, і досі установа за документами є дитячим садком. Тому щодо приміщення діють обмеження, які стосуються об’єктів соцкультпобуту. Зокрема, таке приміщення можна лише орендувати, але — не викупити. Іван Шуляр не може назвати приміщення у Калуші, де можна поселити “Християнську любов”. Лише каже: згадане приміщення на вулиці Пушкіна також досі за документами — дитячий садок. Уже близько 4-х років місто не оголошує там комерційну оренду, там — лише міські структури: щоб, у разі необхідності, оперативно їх виселити.
— Приміщення на вулиці Пушкіна розташоване у людному місці, — каже заступник міського голови Руслана Вайда. — Ми не можемо наражати калушан на небезпеку, адже відомо, яким контингентом опікується фонд: наприклад, до них приходять і хворі туберкульозом.
Саме на цьому аспекті наголошує міська влада: мовляв, через діяльність фонду надходило багато скарг від калушан.
— Це — розсадник всього, — каже Руслана Вайда. — Ми шукали для них приміщення десь на периферії — пропонували колишню “біржу” на вулиці Долинській: там є можливість під’єднати комунікації та довести його до ладу.
Однак, брати на себе частку фінансового тягаря місто не згідне, адже, каже Руслана Вайда, міський бюджет і так фінансує багато соціальних проектів.
СОЦІАЛЬНІ ПРОЕКТИ
Люди, якими опікується “Християнська любов” — це проблема не однієї організації, а — всього міста. Так, у місті є і бідні, й одинокі, і психічно хворі, і бомжі, і колишні в’язні та хворі різними небезпечними інфекційними захворюваннями. Це — ті, з якими більшість “нормальних” містян не хочуть і бояться мати справу. Однак, від того, що на проблему закривають очі, вона нікуди не зникає.
— У Калуші — багато бездомних людей, — зауважив на сесії міської ради у березні депутат Богдан Сасник (фракція ВО “Батьківщина”). — Зокрема, ті, які звільнилися з місць позбавлення волі, у яких — сімейні конфлікти, кого ошукали при продажі майна. А ліжко-місць у гуртожитку немає взагалі. Ми мусимо створити притулок нічного перебування — хоча б на 20 місць. Такий притулок міг би бути і при церкві.
За словами заступника міського голови Оксани Табачук, у Калуші — хоча і незначна, але є тенденція до збільшення людей, які звільнилися із місць позбавлення волі.
— Наразі це ще не є такою нагальною проблемою, — каже Оксана Табачук. — Наприклад, якщо таких осіб є кілька десятків, з них реально потребують житла кілька.
У гуртожитку “Троянда”, що на вулиці Січових Стрільців у Калуші, уже проживає 15 колишніх в’язнів. З них троє — поселилися цьогоріч. Хоча Оксана Табачук визнає: концентрувати таких людей в одному місці погано — як для них, так і для оточуючих. Адже, якщо людина потрапляє у нормальне середовище, вона має шанс і на нормальне життя. І навпаки: якщо в одному місці — скупчення людей із негативним минулим, шанси, що вони ускладнюватимуть життя оточуючим — суттєво зростають. Зрештою, гуртожиток “Троянда” і так має погану репутацію, адже багато його мешканців так чи інакше мали проблеми із законом.
Попри це, місто не має інших варіантів. І розглядає можливість ремонту гуртожитку “Троянда” для збільшення кількості ліжко-місць. Ідея належить Богдану Саснику та члену виконкому Оксані Шутяк. Однак, зараз чиновники не акцентують на тому, кого поселятимуть на додаткові місця.
— Там потрібно заново все проектувати, — каже Оксана Табачук. — Адже, там немає газу і тому не можна облаштувати кухню.
Відтак, пропозицію про виділення коштів на виготовлення проектно-кошторисної документації виноситимуть на сесію міської ради. Якщо депутати погодяться, то кошти на ці потреби передбачать у бюджеті на наступний рік.
Паралельно місто вивчатиме досвід обласного будинку нічного перебування. Адже, збільшення ліжко-місць не вирішить всіх проблем. Хоча Оксана Табачук визнає: це — великі витрати для міста. Адже, крім того, що треба знайти приміщення, розташоване не в центральній частині міста та відремонтувати його, потрібно враховувати і поточні витрати: охорону, заробітну плату, комунальні послуги тощо.
— Можливо, краще створити соціальне житло — на кшталт соціального гуртожитку, — припускає Оксана Табачук. — Там людина може жити якийсь певний період часу, за який має вирішити свої проблеми.
Зрештою, проекти міської влади — позитивні, але — потребують на втілення часу і грошей. Не факт, що якщо навіть у бюджеті на наступний рік кошти на проектно-кошторисну документацію закладуть, то вони реально будуть. Як і гроші на саму реконструкцію. А будинок нічного перебування — ще дальша перспектива. То чому не дати “зелене світло” людям, які готові допомагати вже? Адже вони беруть на себе проблеми, які властиво вирішувати всьому місту.
