Вівторок

26

липня

2016

Архів Реклама Контакти


Відео



Блог

Повернення

Привокзальна ажитація, запах залізниці «Вестбангоф», квиток з Відня до Львова в кишені пальто...

Орест Костів | Коментарів: 0 | Переглядів: 668

Битва орлів

(Уривок із роману про 70-ті роки в радянській Україні «Травам не можна помирати»)

Степан Процюк | Коментарів: 0 | Переглядів: 768

Згадаймо Яна ІІІ

Якщо тоді турки не були б розбиті, нині Собор Паризької Богоматері носив би ім’я матері Пророка Аміни...

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 2019


Опитування



Бойові побратими Володимир Данилів і Олег Климишин разом і на лікарняному ліжку

Володимир Данилів витягував поранених з-під куль на Майдані | Фото: YouTube



Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Бойові побратими Володимир Данилів і Олег Климишин разом і на лікарняному ліжку

2014.11.20 | Марта Галкіна, журналіст | Коментарів: 0 | Переглядів: 4776

Іноді війна диктує свої правила: кому жити, кому помирати, кому одружуватися, народжувати і де жити. Так сталося і з нашими краянами Володимиром Данилівим та Олегом Климишиним. Разом вони йшли на фронт, разом проходили навчання у Яворові, разом були під Маріуполем, воювали за Волноваху. А тепер обоє — у госпіталі. Один вже переніс операцію.


Поранений боєць 72-ї бригади Володимир Данилів прийшов до тями. Володимир Данилів із Кадобної — неодружений. Йому не довелося бавити своїх дітей, але вже довелося заглянути в очі смерті. Володимира Данилів мобілізували 26 серпня через Калусько-Рожнятівський військкомат. Він проходив навчання на полігоні у Яворові. Після того, як пройшов навчання, потрапив у 72-ту механізовану бригаду. В цій самій бригаді був і сільський голова Сівки-Калуської Олег Климишин.

— Ми з мамою Олега дивуємося і радіємо, якщо в такй ситуації можна радіти, що так вийшло, і наші рідні чоловіки опинилися разом. Разом вони йшли, разом проходили навчання у Яворові, тільки Володю забрали раніше, а Олега — дещо пізніше. І разом воювали, — розповіла сестра Володимира Даниліва Марія Попович. — І вони обоє були переконані, що треба йти воювати. Фактично, добровольці. І обоє нічого не боялися, були впевнені, що куля їх не бере. А тепер обоє — у госпіталі. Олег тільки почав сідати, а Володя лежить , і тільки сьогодні вперше пошепки заговорив до мене…

Минулої суботи, 15 листопада, Володимир у складі 72-ої механізованої бригада обороняв селище Гранітне під Волновахою на Донеччині на передовій фронту. Того дня бійці АТО постійно перебували під обстрілом. 

— Хлопці схопилися: «А де Володя?». Не могли його знайти. І тільки завдяки тому, що був увімкнений мобільний телефон, його знайшли. Очевидно, він стріляв, тримав зброю на витягнутій руці. Його вразило вибухом навскоси, скалічена рука і обличчя, — розповіла педагог-організатор Кадобнянської ЗОШ Леся Боднар.

Без свідомості хлопця доправили до Дніпропетровська. Медики поставили діагноз.

Діагноз Володимира Даниліва —  мінно-вибухова політравма, відкритий перелом кісток носа та щелепи, розтрощена кисть лівої руки. Крім того, чужорідне тіло у лівому передпліччі. І це не повний список травм, які отримав український боєць.

У мами Володимира Даниліва було шестеро дітей: троє синів і троє доньок. Раніше вона втратила сина і дочку, дітей залишилося четверо. Володя в неї — наймолодший. Має справді талант до будівництва, вміє робити все. Він ніколи не брав участі у вуличних бійках. — Ніколи не був одружений, не має дітей. Володя — надзвичайно добрий і працьовитий, — розповіла «Вікнам» Леся Боднар.

— Коли хлопець почув, що на Майдані розстрілюють людей, довго не думав — вже 18 лютого був на Майдані. Виносив бійців із передовопоранених хлопців на руках із простим дерев’яним щитом та у пластмасовій касці. Навіть потрапив на відео, яке транслювалося по телебаченню.


Марія Попович, сестра Володимира Даниліва, живе у селі Кадобна. Із чоловіком мають двох доньок. Одна працює у Калуші, інша  — у Івано-Франківську. Коли розповідає про брата, Марія плаче.

— Під Гранітним його поранили, він не встиг добігти до бліндажу кілька кроків. Упав, поранений. Нам повідомили в неділю, що його доставили до Волновахи, і гелікоптером везуть до Дніпропетровська. Я одразу виїхала до брата. Володя був у госпіталі. Коли я його побачила, він уже прийшов до тями, але звісно, говорити не міг, — голос Марії зривається.

— Він написав мені записку: «Знайди мої речі. Там два телефони, і гаманець, в ньому зарплата». Я пішла шукати. Але в приймальному покої сказали, що він поступив фактично, голий… Пізніше зі мною сконтактував командир.  Він повідомив, що речі Володі — вони знайшли, і надіслали поштою на адресу у селі. Я впевнена, що всі речі на місці!

— Зараз Володимир перебуває у клініці Мечнікова у Дніпропетровську, де місцеві хірурги зробили йому складну операцію на лівій руці. На руку одягли спеціальний пристрій — у кисть поставили металевий каркас для правильного зрощення переломів. Для того, щоб повернути руці рухомість, потрібно буде не один місяць. Він все бачить і чує. Навіть попросив у мене домашньої страви, яку він дуже любить. Я пішла і купила домашню курку та зварила йому бульйон. Він поїв. Він переживає. За нас і за маму. Адже мама у нас хвора. Вона сорок років пропрацювала у лісгоспі. Зараз на пенсії. У неї катаракта, — плаче Марія. — На ліки кожних два тижні потрібно 400 гривень. Доглядати її зараз нікому, бо так нею опікувалися Володя і я… Я його вибавила, ставши йому другою мамою. Я на десять років старша. Коли він народився, саме я дала йому ім’я…

— Зараз брат у реанімації. Лікарі тут дуже добрі і дбайливі, приділяють Володі багато часу. Лікар сказав, що потрібно іще одну операцію робити саме зараз, на обличчі, адже у нього переломано все, — каже Марія. — Потім знадобиться пластична операція. 

— Сподіваюся, не доведеться шукати шляхи для операції за кордоном. Я розмовляла із солдатом, який мав таку саму травму, повністю розбитий ніс, але вже оклигав. Він сказав, що пластичну операцію роблять в Україні, — каже Марія.

Володимир Данилів обороняв Україну із гранатометом у руках.

— Мобілізувався одразу по Незалежності. Навчання проходив недовго. Він у мене шустрий, все вміє. Йому одразу дали гранатомет, і він уже в вересні був на фронті, — з гордістю розповідає про Володимира сестра. — Щодня ми зідзвонювалися по телефону, вранці і ввечері. Він ні на що не скаржився, нічого не просив. Казав, що волонтери усім забезпечують. Я з ним розмовляла у день його поранення. За дві години до того, десь о 10 годині вечора. Я ще прибирала, викопувала троянди, і вже не стала того дня передзвонювати, але підсвідомо хвилювалася.. Коли вранці побачила, що немає пропущеного дзвінка, вирішила набрати сама. Телефон був поза зоною. А ввечері в неділю сказали, що він поранений. Мама досі не знає. ..

— Вони надзвичайно дружньо підтримують один одного із Олегом Климишиним. Я приїхала у понеділок, машиною, а вона вже була тут, ми і живемо неподалік — поселили у готелі. І ось, уранці я приготувала Володі домашній бульйон. Він ще не розмовляв. Тільки надпив, і вже просить, знаками показує, щоб  віднесла Олегові. Олег у свою чергу, просить матір провідати Володю, розпитує про нього. А він — поверхом вище… Так ми із матір’ю Олега ходимо по черзі в гості до наших хлопців.

На лікування Володимира Даниліва Калуська районна рада передала 5 тисяч гривень, Станьківська сільська рада – 1 тисячу гривень. Виділено кошти Кадобнянською сільською радою.

— Ці гроші ми збирали для Олега Климишина,  пораненого раніше. Коли дізналися про госпіталізацію нашого односельчанина, запропонували сестрі Володі Даниліва взяти їх. Але Марія сказала, щоб передали їх Олегові Климишину, як і збиралися. Отож, гроші у сумі 2 тисячі гривень виділено Олегові Климишину. Якщо буде потрібно, збиратимемо ще…, — розповів Василь Пастух, сільський голова Кадобної.

До слова, Марія Попович їхала у Дніпропетровськ не сама. Дізнавшись про важке поранення свого краянина, до Дніпропетровська відбули хлопці із сіл Кадобної та Копанок — футбольна команда, за яку грав поранений. Хлопці вразили всіх у госпіталі, приїхавши сюди і привізши одне бажання — потиснути руку своєму побратиму.

— Все село приїхало провідати героя. По черзі просять потиснути йому руку. Ми жартуємо — а казали, що Івано-Франківська область маленька, — написав головний лікар Дніпропетровської клінічної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко на своїй сторінці у Facebook.

Як повідомив лікар, кілька діб Володимир Данилів перебував на штучному диханні, боровся із септичними ускладненнями. Лікаря вразило, що провідати нашого краянина приїхало надзвичайно багато друзів із рідного села.

За словами сестри пораненого Марії Попович, сьогодні братові краще, він прийшов до тями.

— Він поговорив зі мною. Перше, що сказав: «Я знаю, що Господь мене спас». Він говорив пошепки. Так зовсім тихо, але вже розмовляє, — розповіла сестра. — Потім розповів, що їхній штаб повністю розбомбили. Хвалить Провидіння, що встиг вибігти звідти, і рухаючись до бліндажу, був важко поранений — не добіг до укріплення буквально метр. Ще сказав, що його хрестик, що він мав з собою у Маріуполі, десь зник. Ще запитав, як там його побратим, Олег Климишин. він дуже бажає йому одужання!

Колектив Калуської райдержадміністрації одностайно прийняв рішення перерахувати одноденний заробіток на лікування Володимиру Даниліву.

Калуська районна державна адміністрація звертається до мешканців міста і району з проханням допомогти пораненому:

Реквізити рахунку:
Одержувач Приватбанк
Найменування банку Приватбанк
Номер рахунку № 29244825509100
МФО 305299
ЄДРПОУ: 14360570
Призначення платежу для зарахування на карту 4149497826422620.
ПІП Попович Р. В. ІПН 3059319504
(Для лікування важкопораненого учасника АТО Даниліва Володимира Івановича).




Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.