| Фото: juliakushnir.com Любомир Левицький – відомий український режисер, кліпмейкер, режисер першого українського трилера “Штольня” та українського, молодіжного містичного трилеру – “Тіні незабутих предків”. Народився у Верховині. У розмові з блогером Юлією Кушнір був максимально відвертим.
Коли для Вас розпочалося захоплення кінематографом і, взагалі, звідки ця пристрасть?
Захоплення кіно розпочалося ще у глибокому дитинстві. Пам’ятаю перший відеомагнітофон (на той час їх привозили з Польщі), який купив батько мого товариша. Одразу пролетіла реклама, що у нього можна було подивитися «Рембо». Мені доводилося чекати по 5-6 годин, щоб потрапити до нього додому. В загальному, є два фільми, які мені запам’яталися із дитинства, які змушували мене мріяти про Голівуд : «Швидкість» із Кіано Рівзом і «На гребені хвилі» з ним же.
У студентські роки писалися історії?
В студентські роки я дуже багато подорожував, це був пошук себе. На другому курсі я взяв академвідпустку і поїхав у Париж, потім у Німеччину. У цей період я дуже активно себе шукав. Тому, що в дитинстві у мене був період близькості до кіно, а потім я його загубив через дорослішання, дискотеки та дівчат. І згодом настав момент, коли Ти стоїш перед дзеркалом і задаєш питання: «Хто Ти такий?». А відповіді знайти не можеш. Це найважче!
Що стало приводом до того, що Ви повернулися до кіно і зрозуміли, що це те, чим Ви хочете займатися?
Я повернувся назад думками в дитинство і почав збирати пазли з того, що я люблю, що мене цікавить та що я вмію. І коли я зібрав список речей, які я робив у дитинстві, які я люблю та вмію робити зараз, то зрозумів, що це робота режисера.
Якою була Ваша перша праця, як режисера?
Фільм «Штольня». Це був мій перший фільм і до нього я нічим не займався. Така моя дипломна робота. Я взагалі був шокований, коли дізнався, що він потрапить на великі екрани.
Такою уже серйозною роботою у плані написання сценарію, зйомок став фільм «Тіні незабутих предків», який вийшов у прокат рік тому. Як зародилася ця містична історія?
Ця історія народилася десь три роки тому. Ну як зародилася, вона потрапила до мене три роки тому.
Тобто, це не Ваша історія?
Ні, це моя історія, але на основі легенди. Є легенда в Карпатах, яку знають дуже мало людей. Її розповідав мені один старенький дідусь, який уже помер.
У фільмі дуже багато молодих акторів. Не боялися, коли йшли на цей ризик?
Це була моя основна ціль. Я з 2005 року усьому шоу та кінобізнесу кричу, що потрібно популяризувати своїх акторів. Своїми ж проектами створювати власних зірок. Хто це зробить, якщо не ми? Ніхто цього не зауважував і не робив, поки не сталися ці політичні перевороти і російський шоу-бізнес, грубо кажучи, відколовся від нас. І зараз усі уже звернули увагу на українських акторів. Тому відкривати молоді таланти у «Тінях…» – це мій свідомий вибір.
Дуже часто можна почути докори, що «Тіні незабутих предків» – це голлівудський фільм в українському виконані. Вам не хотілося зняти щось близьке для нас, українців?
Є дуже багато режисерів, які роблять наше кіно. Я не підпадаю під цю категорію, бо моєю ціллю є просування українського кіно в Світ. Як це у свій час зробив Гай Річі із британською культурою чи Люк Бессон у Франції. У мене є мета: зробити те ж саме тільки з українським кінематографом.
Для проштовхування у Світ свого кіно потрібно дуже багато коштів. І такі фільми, як «Тіні незабутих предків» чи наступні проекти потребують не малого фінансування. Українська держава не виділяє грошей…
Ну вона виділяє, тільки не на те, що потрібно.
Звідки, власне, з’явилися кошти на такий великий кінопроект?
Коли задумується проект, коштів насправді ніколи нема. Ви створюєте проект, Ви пишете сценарій, закладаєте у нього свою енергетику і тільки тоді починаєте працювати з партнерами. Тому, окремого інвестора, доброго дяді, який би прийшов і сказав: «О, Любомир, привіт. Ти класний пацан. На тобі 10 млн. доларів на кіно», немає і не буде.
В одному інтерв’ю Ви сказали, що українська держава не повинна давати коштів на фільми, а тільки на дитячі мультфільми з історичними розповідями. А я тут згадала, що у нашого західного сусіда, Польщі, за сприяння Сейму створений Інститут Мистецтва Кіно. Чому в українському суспільстві така схема не можлива?
Справа в тому, що українська система фінансування є дуже корумпованою. Я ніколи з нею не зіштовхувався віч-на-віч, тому що мені це не цікаво. Мені не цікава співпраця з ДержКіно, в першу чергу, тому, що вони по сьогоднішній день не мають чіткого плану реалізації проектів, чіткого плану досягнення правильного результату, а з іншої сторони вони і не повинні фінансувати кіно.
Але чому, кіно дуже часто виступає для країни її візитівкою?
Все вірно, але повинен бути створений грантовий фонд, де мають бути гранти на певні роботи, які повинна робити компанія із доброю репутацією. Це люди, які мають відповідати за ці гроші і показувати результат. Справа в тому, що кошти виділяються постійно, а результатів немає. От тільки зараз фільм «Поводир», який створений за підтримки ДержКіно, збере не погану касу, але це знову ж таки не заслуга ДержКіно, а завдяки Олесю Саніну і компанії Пронтофільм.
Тоді звідки мають братися кошти на реалізацію фільмів в Україні?
Є одна чудова схема – це coproduction. Найбільш реальна система для реалізації кіно у нашій країні, якщо глянути на речі із бізнесової точки зору. Якщо глянути на кіно, як на масове, глядацьке, то воно повинно повертати кошти. Повинен бути бізнес план. Якщо говорити реально, то ми не маємо змоги «прокатати» українське кіно в Росії. Найближчих років п’ять точно. Тоді як викуповувати кіно? Якщо робити його національним, патріотичним, то це повинна робити держава. А якщо ми говоримо про кіно, яке є бізнесом, то ми не можемо робити його заточеним під національного глядача. Це мають бути міжнародні історії, це має бути кіно зрозуміле для всіх, це має бути кіно з іноземними зірками, щоб мати можливість продавати його по Світу, щоб у ньому брали участь іноземні ко-продюсери, ко-інвестори. Це люди, які ділитимуть ризик, але вони будуть робити це тільки тоді, коли в цьому кіно буде дуже багато іноземних зірок. Тільки такий проект має шанс отримати міжнародний статус. І в ідеалі, він буде англомовним.
Наступний Ваш проект – це містичний екшн, який фінансуватиме три країни: Україна, США та Канада. Про що він?
Це історія одного чоловіка, який зробив більше 40 спроб незаконно перетнути шенгенський кордон. Це львів’янин, історія якого завершується тим, що він на великому пікапі з привареним баком на 1000 л пального пробиває два кордони і, через територію Польщі, на великій швидкості їде до Німеччини. І все це він робить для того, щоб врятувати свого сина, щоб принести йому медальйон, який повинен його врятувати.
Ментальність американців інша, аніж ментальність українців. Ментальність українців – це інше сприйняття історії, та й інша історія. Як зробити українську історію – Світовою?
Це складно, дуже складно. Це найбільша перепитія у моїй роботі, але вона вирішується способом співпраці з американськими авторами.
Як вдалося зробити так, що американці повірили в те, що українська історія може стати всезагальною, більше того – погодилися фінансувати проект такого масштабу?
Вони не вірять. Немає такого, щоб хтось прийшов і сказав: «Вау, клас, давайте». Американці дуже практичні люди і вони не робитимуть те, що не вдасться. Тому, якщо вони з Вами про щось говорять, значить вони вже в це вірять. Це професіонали, які вірять в дії.
Ще одна відмінність: якщо Ти один раз зробив добре кіно, Тобі будуть довіряти, давати гроші доти, допоки Ти не зробиш погано. В Україні, якщо Ти зробив щось добре, то, все рівно, на другий раз, Тобі доведеться доводити, що Ти не козел.
Де проходитимуть зйомки цього фільму?
Зйомки проходитимуть у Львові, Угорщині, Литві, Польщі, Німеччині і, можливо, в Канаді.
Хто з українських зірок буде залучений до цього проекту?
З українських зірок ще не знаю. Якісь українські актори будуть однозначно. Я просто не думаю, що це будуть зірки, я думаю, що це будуть талановиті актори, професіонали.
А з американських?
На даний час Кіфер Сезерленд та Клайв Овен виявили свою зацікавленість до проекту.
Коли планується вихід у прокат цієї кінострічки?
Наразі дуже складно відповісти, щодо прокату. Сценарій планую завершити навесні 2015 року і до кінця 2015 я планую завершити пошук фінансування.
Ну і на завершення, скажіть, які Ваші життєві принципи?
Я ніколи не потерплю участі у темних схемах, тобто мені цікаво робити правильне і чесне кіно у цій країні. Ніколи не беру і не даю хабарів – це моє кредо.
І що надихає у житті?
Музика. Часом під одну композицію я можу написати цілу сцену, або ж цілу історію до фільму. І моя сім’я, звісно.