Зустріч закінчується аплодисментами, побажаннями берегти себе та триматися. Любомир Мелень передав Андрію і Василю подар Андрію Левицькому — 24 роки. Випускник Львівської академії сухопутних військ. Народився у передмісті Львова. З Калушем українського бійця пов’язують сімейні обставини: у Калуському коледжі культури і мистецтв навчається молодший брат Роман Левицький. Андрій має звання лейтенанта. На фронті — командир танка.
Василеві Голубу виповнився 21 рік. У мирний час він — електрик. Освіту отримав у Калуському політехнічному коледжі. Народився у Жидачівському районі. При цьому навчаючись у Калуші, здобув у нашому місті багато друзів, товаришів, його пам’ятають вчителі. Василь на фронті — «навідник» танка.
Василь і Андрій служать в одній роті 24-ї механізованої бригади. Знайомимося з ними у кабінеті директора Калуського політехнічного коледжу Петра Гринькевича. Хлопці заприятелювали ще під час несення служби у військовій частині у Яворові. Хлопці і не сподівалися, що їм вдасться потрапити додому. Ротація у частині не проводилася майже три місяці. Новий рік вони відсвяткували в окопах. Там же провели і Різдво. І тільки на «старий» новий рік змогли потрапити додому. Добиралися поїздом, за свій кошт.
Обоє хлопців — «контрактники». Тому, коли у березні минулого року після окупації росіянами півострову Крим в Україні почалася мобілізація, вони одними із перших вирушили захищати східні рубежі нашої держави.
ОБОРОНЯЛИ 31-Й БЛОКПОСТ
Політехнічний коледж — один із найбільш передових навчальних закладів, які були в авангарді революції Гідності, але зараз — тут уже інші студенти. Ті, що навчалися півтора роки тому на старших курсах, вже випустилися. Куратори двох груп, Любомир Раковецький та Анжеліка Барчевська, засипали бійців запитаннями, а от студенти — мовчали.
— Хлопці приїхали звідти. Андрій був на 31-му блокпості, Василь був його бронегрупою, цього разу в АТО були три місяці, — представив хлопців Любомир Фединяк в аудиторії комп’ютерників.
Хлопці служать на фронті ще із березня. Спочатку вони обороняли рубежі України у Сумській області. Шість місяців провели у зоні АТО, перш ніж потрапили у чергу на ротацію. Андрій та Василь пригадують, що вони поїхали на Схід — було 8 березня. А повернулися у військову частину у Яворів — 10 вересня. Так, минуло півроку. Після короткої ротації, Андрій Левицький і Василь Голуб зі своєю ротою вирушили на Схід — цього разу у Луганську область, відремонтувавши спочатку собі танки. Бійці влітку обороняли Слов’янськ, а після ротації потрапили у село Кримське.
Після Калуського політехнічного коледжу Василь та Андрій відвідали Калуський коледж культури та мистецтв, де навчається у класі духових інструментів брат Андрія — Роман Левицький. Тут на бійців чекали ще напередодні. На прохання студентів бійці розповіли, якою саме зброєю вони воюють, чи багато техніки було захоплено у терористів, яке враження справив на них Схід України.
КОЖЕН ТАНК МАЄ СВОЄ ІМ’Я У БОЮ
У роті, де служать Андрій Левицький та Василь Голуб, числиться 10 танків.
— «Череп» — так ми назвали танк. Один волонтер запитав , як називається наш танк, і ми сказали так: Череп. Просто пожартували. Так і залишилося, — розповів Василь. —А жіночими іменами називають переважно установки БМП (бойова машина піхоти).
Солдат-«строковик», з яким хлопці служили іще у мирний час, вмів малювати. Він зобразив на щиті зображення черепа в шлемофоні. Це зображення — незамінна емблема екіпажу Василя. Вона постійно мусить бути на танку.
— Наш танк забрали на ремонт. Приходжу за ним — бачу, «Черепа» немає. Я став питати, де емблема. Знайшов — на іншому танку, — розповідає Василь — забрав.
Попри жарти, хлопці поводяться стримано і не дуже охоче розповідають подробиці своєї служби.
— Найбільше допомагають волонтери, — каже Андрій Левицький. За його словами, люди доброї волі приїздили на їхній 31-ий блокпост регулярно і постійно впродовж усіх місяців війни.
…І ЗНОВУ — МІСЦЕВІ
У Калуському коледжі культури і мистецтв до зустрічі готувалися, що було помітно одразу. Студенти та викладачі засипали танкістів запитаннями. «Вікна» не раз повідомляли, що студенти цього коледжу та їхні викладачі впродовж осені активно підтримували армію: проводили благодійні ярмарки, продавали свої роботи, щоб зібрати кошти для українських захисників. Актовий зал був повний людей. Особливо цікавило аудиторію, яким є реальний стан із забезпеченням бійців усім необхідним.
За словами хлопців, вони активно співпрацюють із розвідкою, артилерією та піхотою. У Лисичанську бійці взводу взяли у полон снайпера, за плечима якого було троє українських солдатів. Василь розповів, як підбив ворожий танк.
Цікавило студентів, яким є соціальний мікроклімат на Донбасі. За словами хлопців, люди там живуть дуже бідно. Однак — на те є свої причини.
— Я запитував у одного місцевого жителя у Лисичанську: чому ви так живете? У нас люди, якщо наступає скрута, їдуть працювати за кордон.
Кримське — крайній блокпост українських військових. Тоді його захищали військові четвертого батальйону 24-ї бригади. Батальйон багато днів був без ротації. За 2014 рік загинули п’ятеро бійців батальйону, в тому числі один офіцер. 20 — поранені. Сюди значно рідше доїжджають волонтери, ніж, скажімо, у селище Піски. Саме тут знаходиться 31-й блокпост. За кількасот метрів — позиції терористів, де знаходяться ворожі танки. Хлопці вручну окопувалися тут 27 жовтня, коли терористи — козаки Козіцина — самі покинули село, котре утримували із серпня.
Раніше повідомлялося, що журналісти до Кримського доїжджають вкрай рідко. Зокрема, про це йшлося у сюжеті Громадського телебачення. Втім, Андрій Левицький спростував ці дані.
— До нас приїздив військовий кореспондент, провів із нами кілька днів, а потім його було поранено із «Граду» у руку, — розповів Андрій.
Студенти цікавилися, чи отримували військові 24-ї бригади соціальну допомогу. Зокрема, чи була можливість отримати пільги від держави, в тому числі, квартири. Андрій Левицький — мовчить.
Василь Голуб пригадав, що командир взводу, який був поранений, — мусив лікуватися за свій кошт.
— У липні йому відірвало палець на руці. Відтоді було проведено шість операцій. Довелося лікуватися за свій кошт, — каже він.
Куратор класу духових інструментів Любомир Мелень запитав, якою є доля добровольчих батальйонів, до яких входять українці, які не пройшли мобілізацію через військкомат, а пішли воювати , наприклад, після участі у революції Гідності на Майдані.
— Ми стоїмо на блокпості разом. Скажімо, 10 бійців добровольців, Нацгвардії, і — ми, танкової роти. Бійцям «Айдару» платять заробітну плату, як і іншим. У мене друг із Калуша — боєць Правого сектору. Вони також отримують від держави заробітну платню, — сказав Василь. — В Україні ще трішки є зброї, — вистачає.
А от допомогу від іноземних держав, яку надають українській армії, поки що не отримували. Танки в них — ще 1980-их років, Т-64. Але вони і працюють. На відміну від нового озброєння. Отримані восени у Харкові танки швидко стали вимагати ремонту, зазначають хлопці. А от рівень підготовки артилеристів — загалом на їхню думку, хороший.
— Штатна артилерія стріляє добре. Хлопці, якщо потрібно, змінюють позицію, — розповів Василь.
Випускник Калуського політехнічного коледжу Василь Голуб розповів, що на фронті — як на фронті. Незалежно від кваліфікації і спеціальності, військовим доводилося робити все: копати окопи, штовхати машини, рубати дрова.
— Бензопилою користуємося далеко не завжди, — каже він. — Бо звук може видати наше місце розташування, якщо територія прострілюється.
Запитували, чи отримують хлопці достатню підготовку перед відходом на фронт.
— Окоп має бути не такий, як колись, за новою системою вчать. Новобранці навчаються не менше місяця.
В АРМІЮ КОШТАМИ НІХТО НЕ ЗАМАНЮЄ
Цікавили аудиторію факти, що начебто чоловіків заманюють у армію високими зарплатами та пільгами. Одна зі студенток розповіла що її знайомий — працівник залізничної служби у Галицькому районі. Йому начебто пропонували 10 тисяч, якщо піде не в «учебку», а на передову. Він запевняв її, що 5 000 гривень пропонували за навчання, на передовій вдвічі більше. Андрій і Василь запевняють, що це — неправда. Все залежить від підрозділу, але контрактник, який щойно починає службу, в середньому отримує три тисячi гривень. Iз часом проходження служби, здобуттям звань та посад ця сума збiльшується. Мають і додаткові виплати на передовій, однак не такі значні.
Любомир Мелень запитав, скільки отримують російські найманці. Андрій і Василь — мовчать. Кажуть, що не знають.
Студенток зайняло питання, чи є у частинах дівчата та жінки, які допомагають у медичних частинах та чи доїжджають волонтери. Виявляється, у добровольчих батальйонах, багато чоловіків беруть на фронт своїх дружин, і воюють сімейними парами. А от гості коледжу — ще неодружені.
Новий рік святкували у окопах, як і Різдво. На це свято — мали кутю, завдяки волонтерам. Приїхав до них і фронтовий вертеп. Андрій каже, що вертеп був із Рогатина, Василь — не пригадує.
Зустріч закінчується аплодисментами, побажаннями берегти себе та триматися. Любомир Мелень передав Андрію і Василю подарунки від студентів коледжу культури і мистецтв. Ляльки-мотанки — це національні обереги, виконані із тканини і ниток без жодного шва — виготовили студентки коледжу.
Коли хлопці виходять на вулицю із Коледжу культури, студенти класу духових інструментів і їхній керівник Любомир Мелень проводять танкістів до двору. Ще у дворі їх наздоганяють дівчата із класу режисури. Дві студентки зі сльозами на очах потискають танкістам руки. Обіймаються на прощання. Дівчата повертаються на пари, хлопці рушають своєю дорогою. Андрій та Василь Голуб із Калуша того ж дня вирушили у Жидачів. Вже в лютому вони повернулися на військову службу у частину.
