Як повідомляли “Вікна”, вночі 20 січня 23-річний військовий 80-ої аеромобільної бригади Станіслав Стовбан потрапив у полон, захищаючи Донецький аеропорт. Хлопець потрапив під завали і втратив ногу. Другу врятували донецькі лікарі.
Готуючи матеріал до друку, ”Вікнам” стало відомо про операцію зі звільнення українських полонених, зокрема — і “кіборга” із Калуша Станіслава Стовбана. Однак, справу не розголошували — до часу, поки українські полонені не опинилися на контрольованому українською армією боці.
Напередодні сигналом про те, що бойовики роблять крок назустріч щодо визволення полонених, стало повернення із полону кіборга із Тернопільщини, 22-річного Ярослава Гавянця. Його батько Мирослав записав звернення до глави ДНР Олександра Захарченка, у якому запропонував обміняти себе на сина. Отримавши гарантії безпеки, батьки приїхали в Донецьк і забрали сина додому під обіцянку більше не брати в руки зброю.
Увечері, 5 лютого, народний депутат Ігор Насалик повідомив “Вікнам” про те, що Станіслав Стовбан перетнув “кордон” контрольованої бойовиками території.
— Вісьмох поранених бійців обміняли на дев’ятьох поранених бойовиків, — йшлося у теленовинах. — Шестеро звільнених військових — це “кіборги”, які боронили Донецький аеропорт.
Відео обміну вражає кадрами: серед бойовиків — росіяни із кримінальним минулим, які проміняли “тюрму на війну”, місцеві сепаратисти та навіть одна жінка, яка від будь-якого спілкування із журналістами — відмовилася.
Серед українських військових — четверо “лежачих”, які зазнали на війні тяжких поранень та втратили кінцівки. Одразу після полону українські поранені потрапили до лікарні Краматорська на огляд. А звідти їх перевезли до Київського військового госпіталю.
У четвер, 5 лютого, мати Станіслава — Галина Стовбан “Вікнам” повідомила: син — зателефонував, і зараз його оглядають краматорські лікарі. Про операцію із обміну ще годину до того жінка нічого не знала. А після телефонного дзвінка сім’я вже збиралася до Києва — до сина.
У який спосіб вдалося звільнити українських військових — невідомо. Проте, голова “Офіцерського корпусу”, генерал Володимир Рубан назвав операцію “ганьбою для української держави”. І повідомив: на обмін із бойовиками поїхали замість ОБСЄ.
“Так... “звільнили”... поміняли дев’ять на вісім... такого сорому і ганьби за мою державу я ніколи ще не відчував... Донецькі привезли п’ять лежачих у двох “швидких” і на легковій... + автобус.... + супровід.... Наші завантажили в одну “швидку” лежачого, другого посадили... ще трьох ледве завантажили (запхали) на носилках у пасажирський бусик. Трохи поламані ноги не доламали... у хлопців сльози текли ... як худобу на носилках поставили на спинки сидінь... і на підлогу...”, — йдеться у дописі Володимира Рубана у соцмережі Facebook.
“Ми не цінуємо людей... ми програємо...”, — підсумував Володимир Рубан.
УДОМА
Нині калуський “кіборг” Станіслав Стовбан проходить лікування у Києві. Одразу по звільненні з полону, у краматорській лікарні, Станіслав Стовбан заявив про вимогу покарати тих, хто винен у здачі Донецького аеропорту.
— Там багато не треба було: два танки і два БМП, — вважає військовий.
Мати Станіслава “Вікнам” розповіла: у Київському госпіталі сина вже двічі оперували. Адже, за час полону загноїлася ампутована нога. Із врятованої ноги зніматимуть апарат Єлізарова та ставитимуть інші засоби. До часу, поки не загоїться культя, мова про протезування не йтиме.
— Він — бойовий хлопець, і не падає духом, — каже Галина Стовбан.
Як зазначив “Вікнам” волонтер Громадського Координаційного центру Калущини Володимир Іваницький, нині є можливість провести протезування за кордоном.
— Є певні фонди та ініціативи з німецького боку. Беруться за протезування. За попередніми розмовами, випадок Станіслава їм підходить. Ми маму про це повідомили. Далі — то вже на розсуд родичів. Адже, вибір завжди є. У Чехії, як приклад, ми домовилися були для Олега Климишина (поранений в АТО сільський голова. — Авт.) за спеціальні пластини (у Олега Климишина — поранення голови. — Авт.). Але у Львові йому запропонували інші варіанти, — каже волонтер.
ШЛЯХ ДОДОМУ
— До мене звернулася мама військового із мого виборчого округу про те, що син-”кіборг” потрапив у полон і вона не знає його долі, — пояснив телеканалу “ZIK” свою участь у долі Станіслава Стовбана народний депутат Ігор Насалик.
Він, разом із журналістом КП “ДС “Калуське міське телебачення” Юлею Баліцькою, упродовж кількох днів перебували у контрольованому бойовиками Донецьку.
— За день до від’їзду зустрілася із мамою Станіслава Стовбана, вона передала нам фото свого сина, — розповідає Юлія Баліцька. — У нас була інформація про те, що Станіслав, можливо, перебуває не під наглядом лікарів у лікарні, а десь у підвалах Донецька.
Журналіст каже: поїздка до Донецька планувалася ще на початку грудня минулого року — коли у полоні перебували мешканець Пійла Микола Стасюк та його друг Михайло Бабчій. Однак, наприкінці року відбувся масштабний обмін полоненими. Додому повернулися обоє мешканців Калущини.
Звільнити Станіслава Стовбана із полону безпосередньо під час поїздки у Донецьк — не вдалося. За словами Ігоря Насалика, були проведені переговори, проте, процедура — затягнулася у часі.
— Ми думали в один час, що вже його (калушанина. — Авт.) заберемо…, — розповіла “Вікнам” Юлія Баліцька.
Для поїздки у зону АТО народний депутат та журналіст отримали спеціальні перепустки від Координаційного центру при штабі АТО. Юлія Баліцька “Вікнам” демонструє чотири перепустки у різні зони антитерористичної операції.
— Було надзвичайно складно, — коментує Ігор Насалик. — Хочу подякувати СБУ, що такими перепустками нас забезпечили. Я контактував із радником міністра оборони і першим заступником управління СБУ. Бо основне завдання було вивезти наших полонених. Ми проїхали три блокпости наші і стільки ж блокпостів, які перебувають під контролем ДНР.
На територію, яку контролюють бойовики, каже Ігор Насалик, вдалося потрапити з допомогою людей, з якими він проходив строкову службу.
— Вони зараз перебувають у відповідних службах “тієї” сторони, — каже народний депутат.
Сліди обстрілів, каже Юлія Баліцька, помітні вже на околицях Мар’янки та Донецька. За словами журналіста, Донецьк не має вигляду окупованого міста — бо живе своїм життям. На вулицях хоча рух і не надто інтенсивний, але — помітний. Приблизно половина мешканців покинула місто. Хоча, місто — прибирають, сміття — вивозять. Озброєних людей на вулицях міста — небагато, інколи можна побачити навіть танк, але містяни на це просто не реагують — звикли.
— Ми хотіли оглянути і ту частину міста, яка — найбільш розгромлена. Але нас туди просто не пустили. Що насторожує у місті — то це постійні вибухи. І чим ближче до дебальцівської дуги, тим вибухи — відчутніші. Зловила себе на тому, що вже за день-два перестала їх “помічати”. А також — навчилася “на слух” розрізняти вид зброї, з якої обстрілюють. Коли ми були у Донецьку, стріляли з гаубиць. Казали, що нам пощастило, що ми не чули “Градів”, — ділиться Юлія Баліцька.
Без документів у Донецьку на вулицю не варто виходити. У місті запроваджена комендантська година. А документи можуть перевірити у будь-який момент. І, ніж показати у Донецьку паспорт із “західняцькою” пропискою, краще виявитися “людиною без документів”.
У Донецьку народний депутат та журналіст перебували під постійним супроводом озброєних людей. “Охорону” “знімали” лише біля входу до готелю.
— Супроводжували саме “їхні” окремі служби, бо там надто багато структур, які контролюють ситуацію — включаючи, зокрема, і представників Російської Федерації — які могли у будь-який момент “упакувати”, — каже народний депутат.
Відтак, назад народному депутатові і журналістові довелося повертися “городами”: напередодні запланованого повернення з’явилася серйозна перешкода з російського боку, тож, за прогнозами, минути російський блокпост, навіть із супроводом, не вдалося б.
Найбільші враження, ділиться Юлія Баліцька, — від візиту до лікарні, де біля “чорного входу” побачили кілька трупів.
— Ні сліди обстрілів, ні руйнування у місті так не вразили. Саме у цей момент прийшло усвідомлення, що все це — зовсім не жарти, — каже журналіст.
— Вдалося побувати не тільки у медичних закладах, але й — відшукати наших “кіборгів”. Не лише калушанина, але й львів’янина — вона перебували разом у палаті. Загалом у палаті було четверо українських військових. Їх вдалося забезпечити харчуванням і медикаментами. Бо там ніякого медикаментозного забезпечення — навіть для цивільних, — каже Ігор Насалик.
За словами Юлії Баліцької, у лікарнях працюють лікарі, які вже по 4-5 місяців не отримували заробітної плати. Найчастіше медики навіть живуть у лікарні, адже, їздити на роботу щодня — надто небезпечно. Та й поранених — дуже багато. Зокрема, немало цивільних.
— Ситуація із забезпечення медикаментами — взагалі жахлива, — розповідає журналіст. — Живуть, переважно, за рахунок гуманітарної допомоги — російської та від Фонду Рината Ахметова.
— Я подивився ситуацію із гуманітарними допомогами, які йдуть із Росії — там немає медикаментів, немає дитячого харчування — нічого для українців, лише — для військових. І ми повинні виробити загальну позицію, — вважає Ігор Насалик.
За словами народного депутата, окупований Донецьк потребує медикаментів. Відтак, Ігор Насалик ініціює гуманітарну допомогу у вигляді медикаментів для лікарень Донецька. Це — не єдина його ініціатива.
— Як заступник голови комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, я ставив питання собі й урядовцям. Зараз Україна закуповує вугілля в інших країн, — повідомив у інтерв’ю телеканалу ZIK Ігор Насалик. — Зараз на Східній Україні знаходяться — я в цьому упевнений — мільйони тонн необхідного нам вугілля. І мені з “тієї сторони” поставили логічне запитання: от ви не збираєтеся фінансувати шахтарів. А там цілі міста живуть за рахунок вугілля — за ціною, яка у 2,5 рази нижча, ніж ми закуповуємо. Запитання: якщо шахтар упродовж 3-5 місяців не отримує заробітну плату, куди він піде?
— А як можна у сепаратистів купувати вугілля? — запитав журналіст Остап Дроздов.
— А ви вважаєте, там усі сепаратисти? Уявіть, що у листопаді 2013 року вдалося б розігнати Майдан. Яка була би позиція Західної України — якби досі залишалися при владі Захарченко, Янукович?
— А для чого це порівняння? Воно трохи некоректне…, — наполягав Остап Дроздов.
— Я більше, ніж переконаний, що Західна Україна зі зброєю у руках відстоювала би свою незалежність, — запевнив Ігор Насалик.
