Микола Ковбащук народився у Болохові Калуського району. Сім’я жила небагато, адже, як зізнався журналістам чоловік , до 23-х років він «ходив босий». Потім його забрали до армії і «дали чоботи на ноги».
До армії калушанина забрали у 1938 році. А в 1939 році відбувся віроломний, без оголошення війни, збройний напад і окупація Червоною Армією (РСЧА) територій ІІ Речі Посполитої, здійснений СРСР в якості союзника нацистської Німеччини після початку Другої світової за попередньою злочинною змовою між СРСР і Третім Рейхом в порушення низки міжнародних угод, якими було захищено Польщу. У цей час чоловік потрапив у полон, з якого повернувся лише через шість років — у грудні 1945 року. У Червоній Армії не служив і дня.
— Упродовж двох років тато працював у господаря — доглядав йому худобу, — розповідає донька ювіляра Анна Пітулей. — А потім його забрали на тартак у місто Щецін. Повернувся тато з полону аж по війні. Перебув тато яке пекло, а звання учасника війни — немає.
Поряд із 100-річним ювіляром — пам’ятна медаль від польського уряду, яку чоловік отримав у 1994 році. Досі уряд Польщі виплачує чоловікові компенсацію. Пенсія у 100-річного калушанина — 1400 гривень.
Коли Микола Ковбащук повернувся із війни, на місці рідної хати застав згарище. А мама із дрібними дітьми тулилася у чужій хаті. Чоловік зиму прожив у сестри, а навесні поїхав на роботу до Калуша. Працював гірськорятувальником на калійному комбінаті. Через рік одружився на сусідці, молодшій на десять років. Дружина Миколи Ковбащука померла у 2012 році. Чоловік пригадує: коли одружувався, усе багатство, яке мав — шинель та гімнастерка.
Із дружиною якийсь час жили на орендованій квартирі, а потім — отримали квартиру «від держави». Почали будуватися. У 1959 році сім’я поселилася у новенькій хаті у Калуші, у якій спокійно прожили від сили п’ять років. А потім їх попередили: будинок йде «під знос», оскільки той мікрорайон планували забудовувати багатоповерхівками. Ковбащукам у вигляді компенсації виділили квартиру. Однак, люди вперто не полишали бажання жити у власному будинку. Отож, потративши стільки зусиль на перше будівництво, розпочали будуватися вдруге. До нового будинку переїхали у 1970-их роках.
За радянської влади село Болохів було зліквідовано, а його мешканців насильно переселено до Миколаївської області, оскільки село було пристановищем відділів УПА. Під час цієї депортації родичі Миколи Ковбащука також були виселені. Тож, констатує Анна Пітулей, родини у її батька на Калущині майже не залишилося.
У Миколи Ковбащука — єдина донька, онук та онука і — троє правнуків. Обоє сестер чоловіка також прожили довге життя: одна — зустріла своє 92-річчя, друга дожила до 72-х років.
— А двох братів убили, — каже Анна Пітулей, — одного взяли у заручники, другого вкинули у криницю.
Відео: Наталія Курдюкова, ViknaTV
Микола Ковбащук погано бачить і чує. Журналістам розповідає, що не бачить на одне око. Раніше, кажуть рідні, чоловік міг годинами сидіти біля телевізора, вмикаючи голосний звук. Тепер телевізор майже не дивиться. По будинку пересувається із коштуром. І — дотримується дієти. Анна Пітулей розповідає: тато майже повністю перейшов на вівсяну кашу і картоплю. А ювіляр запевняє: не вживає жирної їжі і спиртного, натомість надає перевагу молочним стравам.
ЧЕТВЕРО КАЛУШАН “ПЕРЕСТУПИЛИ” 100-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ
Традиційно ювіляра вітали представники міської влади. Нині Микола Ковбащук приймав вітання від першого заступника міського голови Ігоря Матвійчука, начальника управління праці та соціального захисту Калуської міської ради Любові Федоришин та соціального працівника територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян Наталії Заліської.
Чоловікові вручили квіти та грошову премію із міського бюджету, продуктовий набір — від працівників терцентру, і фрукти — від працівників управління праці.
Загалом у Калуші — четверо калушан, які досі уже переступили сторічний поріг. Ще одній калушанці виповниться 100 років улітку. Найстарша калушанка — Марія Драган, якій «пішов» 103-ій рік. Марії Тарановській до 102-річчя залишився буквально місяць.