Олег Білий у футболці з логотипом власного дизайну Власне, Олег родом навіть не з Калуша, але взяв до рук пензлика та спробував себе як художника саме тут. Це стало його першою сходинкою до успіху.
— Народився я в славному місті Станіславові, але за певних обставин з сім’єю переїхав в Калуш. Тоді мені було два роки. Саме в цьому віці я взяв в руки пензлик і почав малювати. Взагалі, у розвитку моєї творчості брали участь багато людей. Насамперед, це мій дідусь, з яким ми малювали і випалювали на дереві, їздили в аеропорт, щоб подивитись на літаки. До речі, досі так роблю, мабуть, всі мрійники люблять те, що пов’язане з небом. У мене було дуже цікаве дитинство... Багато чим завдячую пані Ірині Іванівній Сохацькій-Онищенко, яка працювала при Союзі українок. Саме в її художню студію я ходив на малювання, з її онуком в дитинстві ми плели вази з лози, ліпили глечики з глини, розробляли картонні моделі літаків, створювали сюжети казок з пластиліну, будували будиночок на дереві, пробували сигарети… Саме Ірина Іванівна організовувала виставки нашого рукоділля.
Олег – справжній мрійник, що, мабуть і не дивно для творчої особистості. Це проявилося і в його дитячі роки.
— Навчався я в школі №6, часто малював стінгазети, а замість корисних записів в зошиті — малював, а на уроках — фантазував і мріяв. Однак в університеті я навчався на менеджменті та маркетинзі, оскільки перспектив бути художником не бачив. Хоча батьки мені часто радили вступати на архітектуру. Після закінчення університету ми сім’єю переїхали до Києва.
І хоча хлопець спершу обрав не таку вже і творчу професію, але потяг до прекрасного він все ж успадкував.
— Мій дідусь — інженер, він проектує запчастини до техніки, він також вчив мене малювати. Саме від нього, мабуть, генетично в мені поєдналась любов до функціональності і творчості.
За двадцять прожитих у Калуші років Олег встиг спробувати себе не лише в мистецтві.
— Калуш дуже мене надихає, я встиг тут побути брейк-денсером, діджеєм і графіті-райтером. До речі, наше графіті досить довго протрималось на бібліотеці на вул. Пушкіна, і, пригадую, міський голова нас офіційно запросив розмалювати стіну до Дня Незалежності.
Врешті, бажання творити перемогло, хоча й художником у звичайному сенсі цього слова Олег так і не став. Проте, дизайн та фотомистецтво — теж творчість.
— Я працював чотири роки за спеціальністю менеджер, але мав при цьому багато творчих хобі. Так відпочивав від буденності та монотонності. Закінчив курси дизайну інтер’єрів, курси 3D макс і фотокурси. Знимкував все, що подобалось, навіть корпоративи, а коли якість фотографій перевищила якість моєї основної роботи — задумався. Багато в чому мене надихнув мій директор та мої батьки. Звільнившись, розробив дизайн сайту для компанії, в котрій працював, і отримав від того масу задоволення. У 2008 році розпочав “фрілансити”, як тоді робили всі дизайнери, і зрозумів, що потрібно таки здобути вищу освіту у сфері графічного дизайну, щоб мати повноцінну платформу для творчого мислення. Навчаючись в Київському університеті технологій та дизайну, я вже був арт-директором у власній студії, і ми розробляли багато візуальних продуктів. При цьому мені вдалось гармонічно поєднати дві професії — дизайнера та маркетолога. Для дизайнера при розробці комерційної графіки головне завдання — не думати, як дизайнер.
Притім, малювати Олег все ж не полишає. Це – своєрідний відпочинок. А от ідеї до хлопця приходять у найнесподіваніші моменти.
— Я часто малюю, це пов’язано з моєю професією. Таким чином, я духовно відпочиваю. Часто також роблю замальовки ідей, їдучи в метро. Іноді мені сняться ідеї. Раніше я не надавав цьому значення, тепер — засинаю з блокнотом та олівцем.
Фотографія та малюнок – різні види мистецтва, тож, і різницю між ними треба відчувати. Олег не тільки знимкує сам, а ще й колекціонує старі світлини.
— Художник включає об’єкти в композицію, фотограф — їх виключає. В цьому його основне мистецтво. Фотографія – це, насамперед, спогад, який несе в собі атмосферу та дух певної секунди. Я колекціоную фото стародавнього Калуша, Києва — в них є щось душевне, тепле та затишне. Мені цікаво розглядати знайомі місця, які з часом видозмінились. Дуже люблю фото в жанровому стилі. Їх відмінність від кореспондентського в тому, що фотограф бере участь у постановці. Заворожують портретисти з World Press Photo. Особливо до душі світлина “Афганська красуня” Стіва Мак-Карі. Також подобаються роботи Хельмута Ньютона. Для мене це — вершина концептуальної фотографії 60-х років. Сам знимкую багато різного: це і комерційне фото, і пейзажі, і портрети, але загалом в фотографії намагаюсь знайти щось незвичайне в повсякденному, показати атмосферу та характер людей. Дуже цікаво було робити портрети калушан з третьї сотні на Майдані... Фотографуючи, я знаходжу гармонію себе з навколишнім середовищем.
Ще взимку «Вікна» писали про успішну калушанку Наталію Заверуху, яка створила веб-портал обміну речами «Плюшкін». Тоді вона зазначила, що цей проект «дуже навіть калуський». До створення «Плюшкіна» долучився й Олег Білий.
— У Києві, справді, велика калуська діаспора. Ми дружимо ще з Калуша. Наталя прийшла до мене з ідеєю зробити стартап, який змінить культуру споживання, який буде економити власні витрати та дбати при цьому про екологію. Ідея полягала в тому, щоб створити портал для обміну непотрібними речама. Мені відвели роль арт-директора.
До речі, з Калушем мене пов’язує ще декілька проектів. Минулого року я поволонтерив і розробив дизайн сайту Калуської міськради, а роком раніше ми розробляли календар-комікс з олімпійськими чемпіонами незалежної України, в якому зобразили калуського борця Василя Федоришина.
Віднедавна Олег також бере участь в цікавому проекті Public Science, або ж наука для суспільства. Це — майданчик для сучасних вчених, де порушують проблемні та незвичайні запитання.
— Мета цього проекту – популяризувати науку та українських вчених серед молоді, школярів і старших людей. Ми вибираємо цікаві для цільової аудиторії теми. Наприклад, нещодавно всі ми подивились художній фільм “Інтерстеллар” і зацікавило, чи справді можливі такі подорожі у часі і просторі. Тож, ми запросили колишнього віце-президента CERN на лекцію, де він зрозуміло розповів про експерименти на андронному колайдері. Під час лекцій запам’ятовуєш купу цікавих фактів, наприклад, що протони у великому кільці Alice (27 км) прокручуються 11000 разів/сек. З лекції про генетику вразило, що обмеження калорійного раціону людини на 30% продовжує життя на 20%, а ГМО насправді є абсолютно нешкідливим. З лекції про сон: рекорд неспання – 18 днів, 21 год, 40 хв. У першу чергу ці лекції організовували для самих себе, але кількість охочих послухати їх в рази перевищила наші сподівання. Це хороший знак, суспільство проявляє бажання бути більш свідомим.
Взяти участь у створенні логотипу Калуша Олега запросив його товариш, веб-дизайнер Василь Завалко. Своїм лого Олег хоче навчити місто розмовляти.
— Місто — це не тільки будинки, інфраструктура та комунікації. В кожного міста є душа, цією душею є люди, які в ньому живуть. Як люди ставляться до міста — так воно і виглядає. Іноді воно просто мовчки терпить... Я намагаюсь налагодити взаємодію між жителем та містом, позначити приналежність до нього та берегти його. Для кожного з нас Калуш має своє значення, для мене — це місце духовного натхнення. Для когось це місто, з якого він поїхав в пошуках кращої долі, для когось — місце, де він народився, живе і виховує діток. Але, насамперед, це місце, яке нас всіх поєднує, і через візуальну комунікацію я намагаюсь навчити місто говорити, подарувати йому мову, якою воно буде спілкуватись з жителями, подарувати йому повсякденний та святковий одяг. Насправді, сам логотип служить скоріше для позначення унікальності міста, регіону та надання йому представницького вигляду. Це – його аватарка, портрет на міжнародній арені.
Хоча надворі літо і більшість людей планують свою відпустку, Олег зізнається, що на відпочинок у нього часу немає, тому доводиться поєднувати корисне з приємним. Втім, до рідного міста хлопець ненадовго таки завітає.
— Я колекціоную старі пластинки та люблю грати на синтезаторі. Зараз вирішив освоїти вейкборд (комбінація серфінгу, сноубордингу, скейтбордингу і водних лиж. – Авт.) та гольф. Насправді, мені вдається поєднувати роботу з відпочинком. Ми інколи виїжджаємо з ноутбуками в парк чи на пляж, беремо з собою набір для пікніка і працюємо на свіжому повітрі. Відчуття і натхнення не передати. Про літню відпустку поки що не думаю, оскільки багато роботи, але точно відвідаю бієнале Monaco Arts 2015, а ще заїду в улюблене місто, щоб скупатись в Лімниці.
Бажання приїжджати у Калуш є завжди, але можливість – рідко. До того ж, багато друзів переїхали в інші міста та країни. Але коли перебуваю там, заряджаюсь позитивною енергією на весь наступний період.
Надалі Олег прагне лише розвиватися та рухатися вперед, притім, не забувати про Калуш та не покидати Україну.
— Вчитись, подорожувати, при цьому залишатись на рідній землі, допомагати розвивати нашу країну, розвиватись самому та створювати навколо себе світ, в якому приємно буде жити.
І, наостанок, кілька порад та побажань молодим калушанам, як себе проявити, від успішного Олега Білого.
— Основна порада – шанувати наше рідне місто. Не смітіть та не ламайте, адже набагато приємніше жити в чистому та доглянутому місті, адже чисто там, де не смітять. Проявити себ, можна займаючись улюбленою справою, вірте в власні сили, пробуйте себе у всьому з юного віку: спорт, музика, танці, образотворче мистецтво тощо. Це розширить зону вашого комфорту та дасть більше можливостей для самореалізації в подальшому. А займаючись улюбленою справою, я б не радив переймати чужий досвід, варто йти власним шляхом, бо це — ваше життя і ваша власна справа.
Розмовляла Тетяна РУСІНКЕВИЧ,
студентка факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка
