У суботу, 29 серпня, до 10.00 Юрій Пукіш зателефонував до брата з тим, щоб сім’я зачекала на нього із осінньо-поль 29 серпня на Луганщині, неподалік від міста Щастя, загинув 28-річний мешканець Калущини Юрій Пукіш. Трагедія сталася вранці суботнього дня. Родичі, до останнього сподіваючись на краще, звернулися до волонтерів філії Союзу українок. Ті — зателефонували до командира частини і від нього отримали підтвердження про смерть.
У неділю, 30 серпня, волонтери Іван Войтановський та Юрій Федоровський разом із братом Романом вирушили на блок-пост до Харкова, щоб забрати тіло бійця.
1 вересня з самого ранку труну із тілом бійця АТО доправили до Калуша. Біля пам’ятника Романові Шухевичу відбулася панахида за загиблим. Люди з лампадками в руках і ставши на коліна зустріли свого земляка.
Живим ланцюгом зі свічками краяни провели бійця до рідної домівки у селі Мостище.
У зв’язку із загибеллю бійця 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади, калушанина Юрія Пукіша, з 31 серпня до 2 вересня на Калущині були оголошені Дні жалоби.
На знак скорботи за загиблим на адміністративних будівлях органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій було приспущено Державний прапор України із траурною стрічкою.
У всіх школах Калущини свято Першого дзвоника розпочали з хвилини мовчання за загиблим Юрієм Пукішем.
Поховали бійця АТО у рідному селі Мостище. Труну із тілом встановили у Народному домі Мостища, де із загиблим можна було попрощатися. На похорон зійшлися сотні односельчан, приїхали бойові побратими, громадські активісти, волонтери, представники місцевої влади.
— Юра був на Майдані, — згадує командир 2-го взводу 28 бригади, калушанин Іван Кудибін.
Саме на Майдані Юрій Пукіш та Іван Кудибін й познайомилися.
Іван Кудибін знається з Володимиром Іваницьким з Майдану
— Його участь у відвоюванні Майдану — дуже велика. Тому мені дивно дуже, як Юра на розтяжці підірвався. Ми своїх людей без спеціальної на те підготовки ніколи не посилаємо вперед: спочатку йде розвідгрупа, а за нею — інші бійці. Не можна посилати недосвідчених людей наперед, — постійно повторює Іван Кудибін.
— Ми відбули у зоні АТО 11 місяців без жодної відпустки, — розповідає Іван Кудибін про своїх бійців. — Із 28 своїх бійців мені живими вдалося вивести 16. На «дємбель» нас вивозили впродовж трьох днів. Коли ми вийшли, не вірили, що там ще живі люди були.
Іван Кудибін, як і Юрій Пукіш, потрапили у третю хвилю мобілізації. Щоправда, воювали порізно. Демобілізація мала відбутися ще у липні, однак, її продовжили на два місяці. З 10 до 30 вересня мали бути демобілізовані ті, хто пішов воювати в АТО у третій хвилі. Юрію Пукішу до демобілізації залишалися лічені дні.
— 17 вересня мав повернутися додому, — каже сільський голова Мостища, хресна мама бійця АТО Галина Пукіш.
Юрій був наймолодшим у сім’ї. Старша сестра Надія проживає у Дрогобичі. Брат Роман — у Мостищі. Юрій також постійно жив у Мостищі, хоча й прописаний в одному із гуртожитків Калуша. Батько помер рік тому. Юрій Пукіш працював на «Синтрі».
— Самостійно він вступив до ПТУ №7, а потім — до Львівського політехнічного інституту. Заробляв і оплачував навчання. Знав, що має отримати освіту. Вчився — добре, цікавився історичною літературою. Вдома у нього залишилися диски з історичними фільмами, — розповідає Галина Пукіш.
Два роки тому Юрій одружився. Сімейним життям прожив недовго. Дітей — не мав.
.jpg)
НАРОДИВСЯ “У СОРОЧЦІ”
— Сьогодні поховали мого тезку Юрія Миколайовича Пукіша, бійця 128-ї бригади. В армію пішов добровольцем, сказав батькам: “Хто, як не я?” Пройшов Дебальцево. Після відпочинку потрапив під місто Щастя. Загинув, як герой! Виконав завдання командування, але змушений був вступити у нерівний бій. Юра не здався. Він хотів жити. Хотів мати дітей. У нього попереду було ціле життя. Кажуть, що війна забирає найкращих — так і є. Вантаж “200” — найтяжча моя поїздка. Всередині наче все затерпло. Везеш додому біль.”Плине кача” — пісня, від якої з-за сліз не бачиш дороги. Люди на колінах. Мама ридаюча без зупинки. Закрита труна — близькі навіть не можуть в останнє побачити рідне обличчя. Юра віддав за Україну найцінніше що мав — своє життя. Люди, цініть це! Героям вічна слава! — написав на своїй сторінці у соціальній мережі Юрій Федоровський.
За словами Івана Войтановського, Юрій Пукіш воював у складі групи, бійці якої встановлювали і знімали розтяжки. З групи загинув єдиний боєць — наш Юрій Пукіш. Спочатку він числився як важкопоранений, тому родичі й звернулися до волонтерів за інформацією.
Смерть обминала Юрія Пукіша двічі, — розповідає «Вікнам» його друг, громадський активіст Іван Хацевич.
— Перший раз — в окопі. Це було його перше знайомство зі смертю, — згадує Іван Хацевич. — Тоді була «очна» ставка: або Юра, або — «сепар». Юра встиг вистрілити першим. Вдруге він дивився смерті в очі в Дебальцевому: його бригада потрапила в оточення. З 30-ти осіб якимось дивом з оточення вийшли лише четверо. Зокрема, і Юра. Його не один раз рятував бронежилет — кулі просто застрягали у ньому. Я і Юрі казав, що він народився у сорочці. Втретє йому не пощастило.
На День Незалежності, поблизу міста Щастя, Юрій отримав нагороди. Кілька днів потому — перед всією бригадою — Юрій Пукіш отримав посвідчення учасника бойових дій.
— Він був щасливий з того, тішився. І мене це також тішило. Бо мій друг — Герой. Востаннє я говорив з ним напередодні, у п’ятницю. А вже за 20 годин його не стало. Просто не віриться. Він хотів після демобілізації трохи відпочити і повернутися на війну, — каже Іван Хацевич.
Чоловіки познайомилися, ще коли Юрій Пукіш навчався в училищі.
— Зразу було видно, що Юра — людина добра і проста, міг виручити з будь-якої ситуації. Дуже любив історію. Історія була його захопленням і — сильною стороною. Я йому пророкував велике майбутнє. Серед нас у компанії він був людиною-посередником, бо намагався владнати будь-які розбіжності. Разом ми вступили до районної організації «Молодого руху». Відтоді стали більше, ніж друзями — знайшлося значно більше спільних інтересів, там проводили багато вільного часу. Юра пробував себе як громадський діяч. Для мене він був, як брат. Коли Юра був в АТО, постійно за нього хвилювався, бо він завжди прагнув бути першим і нічого не боявся. Останнім часом цікавився калуськими новинами, і я йому у подробицях розповідав, чим живе місто, — пригадує Іван Хацевич.
Фото з архіву Олега Савки
У суботу, 29 серпня, до 10.00 Юрій Пукіш зателефонував до брата з тим, щоб сім’я зачекала на нього із осінньо-польовими роботами. Після 10.00 Юрія Пукіша не стало. Хоронили його у закритій труні.
