Автомобіль «Волинянка», випущений ще у 1990 році, Іван Іванів переробив вже після 2000-их. Встановив у салон Машина стоїть у дворі на вулиці Пушкіна і приваблює допитливих дітлахів незвичним виглядом. Велика кабіна, пофарбована у пісочний колір, лаконічний салон, в якому встановлена фурнітура від автомобілю «Форд». На капоті — символіка «Мерседесу».
Ввечері у п’ятницю Іван біля машини спілкується з сусідом. Не відмовляє в своєрідній «екскурсії» дітям. Машина — «дитя», народжене на заході великої радянської імперії.
— Зараз скажу, — каже Іван. Дістає техпаспорт у зеленій палітурці. Читає пожовклі сторінки.
Автомобіль «Волинянка» був випущений ще у 1990 році.
Іван Іванів купив машину у 1990-ті роки.
Охоче розповідає історію свого життя. Воно в чоловіка було нелегким. Як і багато хлопців, народжених у 1970-ті, Іван не відчував пієтету по піонерської і комсомольської ідеології.
— Після восьмого класу я пішов у «бурсу». Там подивилися мою характеристику. Приходжу я додому, мама питає: «Ну, що?». Мені сказали, що з такою характеристикою — навіть у тюрму не встряну.
Але Іван таки потрапив на навчання у «бурсу». Завдяки мамі, яка заради майбутнього сина підключилася — тоді це називалося «блат». Іван планував опанувати професію про спеціальності «КВП» — контрольно-вимірювальні прилади. Тоді вона була першою «електронною» професією, і отримавши її, можна було влаштуватися на непогану роботу.
— Мама працювала у меблевому магазині. Підключила свої зв’язки, — Іван ховає техпаспорт, пригадує. — Розумієте, і я — потрапив у групу, вчитися на «кіпівця». На одне місце було десять чоловік.
Іван з радістю пригадує студентські роки:
— Вчився чотири семестри. В першому півріччі треба 580 годин вчитися. А я мав 530 пропусків. Що я робив? Віддихав, бандюком був. Поки я вчився, 17 класних керівників помінялося. Потім пішов у військо.
Надалі життя також не складалося гладко. Іван — одружився, народилася донька. Однак з дружиною стосунки не склалися. Сім’я розпалася. Бракує заробітків, а підростає донька. Їй п’ть років. З дружиною розлучився, живе з мамою. Перебиваються випадковими заробітками.
— Знаю, що малій потрібен тато. Спілкуюся з донькою, скільки вона захоче, — розповідає Іван. — Переважно двічі на тиждень.
Автомобіль «Волинянка», випущений ще у 1990 році, переробив вже після 2000-их. Встановив у салоні магнітофон. Любить слухати музику, дивитися фільми і спілкуватися із дітьми. Планує не зупинятися на одному екземплярі автомобільного тюнінгу.
— Я купив ще один автомобіль «Волинянка». У такому самому стані, як був цей. Тобто тканина на тенті була зовсім попсована. Я зробив металевий тент.
Автолюбитель з вулиці Пушкіна каже, що цінує своє рідне місто Калуш. Його минуле пов’язане із минулим цього міста. Пригадує знаменитого дядю Валіка, який розвозив пиріжки по дитячих садочках Калуша.
Про те, що дядя Валік став героєм проекту «Візуальний стиль Калуша», і з його фотографією калушани навіть носять футболки, Іван не знає. Автомобілі — це його стихія, а от з інтернетом Іван досі не старається знайомитися ближче. Принципово не створює собі жодних контактів у соцмережах. Каже, що його перший і єдиний комп’ютер — приставка «Денді». Її він придбав у 1990-их. Наразі власником приставки є його племінник. Йому люблячий дядько і подарував свій раритет.
На лавці біля під’їзду будинку №15 на вулиці Пушкіна чекає сусід. Іван не зачиняє автомобіль. Вечір п’ятниці ці чоловіки проводять у спілкуванні на їм обом цікаві теми.