Щодо перейменування вулиці Пушкіна у Калуші точаться найбільші суперечки Питання декомунізації у Калуші тривалий час було якось не на часі. Його кілька разів озвучували на сесії міської ради, обговорювали окремі політики та активісти, але жодного разу не виносили на громадський розсуд чи обговорення депутатів.
У квітні цього року міський голова видав розпорядження про створення робочої групи з розробки заходів щодо засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки у Калуші. Робочу групу очолив секретар міської ради Роман Боднарчук. А до роботи залучили істориків, краєзнавців, депутатів міської ради, представників громадських організацій міста.
— Ми намагалися залучити якомога ширше коло людей, щоб фахово підійти до цього питання і визначити, які саме вулиці треба перейменовувати, які об’єкти демонтувати чи видозмінити, — пояснив «Вікнам» Роман Боднарчук.
У результаті тривалих обговорень та дискусій питання декомунізації у Калуші розділилося на кілька: три вулиці, які чітко підпадають під закон про декомунізацію, запланували перейменувати; ще п’ять вулиць можуть змінити свої назви, зважаючи на те, що вони носять імена російських діячів, які не вирізнялися любов’ю до України; елементи оздоблення окремих об’єктів у Калуші з комуністичних також пропонують замінити на християнські, а на площі Героїв — демонтувати барельєф Героєві Радянського Союзу.
Найменше питань у членів робочої групи виникло саме щодо реконструкції окремих об’єктів у місті. Вирішили зокрема, що треба виконати демонтаж та заміну елементів оздоблення з комуністичною символікою на фасаді палацу культури «Мінерал», в меморіальному комплексі пам’яті медсестер Надії Клюєвої та Надії Гусєвої, а також на Пагорбі Слави в комплексі з меморіальними знаками загиблим у роки ІІ Світової війни та воїнам-«афганцям», а також замінити знаки тоталітарної символіки на християнські. Окрім цього, робоча група вважає за доцільне демонтувати меморіальну дошку і барельєф Борису Сапункову на площі Героїв.
А от перейменування вулиць виявилося складнішим. За Законом, рішення про зміну назв вулиць, площ, географічних об’єктів має приймати відповідний орган місцевого самоврядування.
До назв, які слід перейменовувати, належать ті, у яких використані імена (псевдоніми) осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (від секретаря райкому і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік, працівників органів держбезпеки.
Також підлягають зміні найменування, у яких використано назви СРСР, УРСР, інших союзних або автономних республік та похідні від них; назви, які пов’язані з діяльністю Комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницею Жовтневого перевороту, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України.
— Ми чітко визначили, що під Закон про декомунізацію у нас підпадає три вулиці: Руднєва, Черняховського та Скрипника. Окрім того, дискусії точилися і щодо деяких інших вулиць. Щодо Пушкіна, наприклад, консенсусу дійти було вкрай важко. Адже одні вважають, що цю назву треба змінити, інші — залишити, — каже Роман Боднарчук. — Зрештою, було загалом узгоджено змінити назви восьми вулиць міста.
Далі у Калуші почали вирішувати, на честь кого ж назвати «декомунізовані» вулиці. Так, замість російського революціонера Миколи Руднєва одна з вулиць у Калуші прославлятиме Володимира Тисовського — греко-католицького священика, громадського діяча Калущини; замість вулиці, названої на честь радянського партійного діяча Миколи Скрипника — вулиця Миколи Климишина — учасника українського визвольного руху 1920-1950 років із села Мостище Калуського району; замість імені радянського воєначальника, двічі Героя Радянського Союзу Івана Черняховського вулиця у Калуші отримала назву на честь Дмитра Паліїва — уродженця села Перевозець, який був одним з організаторів повстання у Львові 1 листопада 1918 року та одним із засновників Української військової організації.
У Калуші також мали би з’явитися вулиці Михайла Гуцуляка (історика та географа із Снятинщини, який працював вчителем у Калуші, а згодом став головою осередку Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка у Ванкувері), Кирила Осьмака (діяча Української Центральної Ради, діяча ОУН), гетьмана Івана Мазепи, родини Келебай та Івана Пулюя.
Натомість, з мапи міста, відповідно, мали би зникнути вулиці Трублаїні, Сухомлинського, Пушкіна, Іскри та Ломоносова. Про це зокрема активно клопотала Координаційна рада політичних партій та громадських організацій демократичного спрямування Калущини.
Попереднього громадського обговорення щодо питання перейменування вулиць у Калуші не оголошували і не проводили. Хоча проведення громадських слухань було б, як мінімум, логічним. Утім, останній тиждень у соцмережах калуські «комуністичні» вулиці обговорюють дуже активно.
«Законом “Про засудження комуністичного... та заборону пропаганди... ” встановлено чіткі вимоги щодо переіменування об’єктів, які попадають під декомунізацію. З поданого вище переліку під дію закону підпадають 3 вулиці (Скрипника, Черняховського і Руднєва). Щодо решти прізвищ, то Закон “Про присвоєння імен ....” та відповідна Постанова Кабміну вимагають обов’язкового проведення громадських обговорень», — коментує Людмила Семеняк.
«Ну те, що жоден не мав відношення до Калуша і до країни в цілому, то інша справа, але ніяк не декомунізація. Руднєв найбільш дотичний. І, до речі, з радянських партизанів був найбільш лояльний до УПА, навіть був готовий до співпраці», — написала Галина Терпак.
«Та й Ломоносов тут зовсім ні до чого, він років на сто, принаймі, по життю випередив Маркса з його науково-розвинутими теоріями комунізму. Депутати, обранці народні, спам’ятайтеся! Може би ви поцікавилися спочатку народною думкою? Хоча б у жителів тих вулиць!» — запропонувала Оксана Якубяк.
Інші коментарі також рясніють критикою, зауваженнями, що, наприклад, Пушкін і Сухомлинський, які потрапили у список калуських «декомунізаторів», ніколи не були комуністами. Також були висловлені припущення, що пересічним калушанам у результаті доведеться витрачати власні гроші, виготовляючи нові документи тощо. Втім, в Українському інституті національної пам’яті підкреслюють, що в разі, якщо при перейменуванні населеного пункту або вулиці при виконанні Закону “Про декомунізацію” у громадян змінилася адреса місця проживання, вносити зміни в паспорт, а також документи про власність на нерухомість і техталони на автомобілі та номерні знаки не потрібно.
Згідно з чинним законодавством, після перейменування ніхто не повинен бігти в місцевий відділ Державної міграційної служби, щоб зробити позначку про нову адресу, відзначили в інституті. Разом з тим, в документі зазначається, що люди можуть поміняти дані про зміну місця проживання в паспорті громадянина України “хіба що в тому в разі, коли тоталітарна назва в документі вас абсолютно дратує”.
Між тим зовсім «безболісним» для бюджету міста переменування вулиць все ж не буде. Адже управління житлово-комунального господарства міської ради має забезпечити виготовлення аншлагів з новими назвами вулиць, на що, відповідно, будуть потрібні певні кошти.
На сесії міської ради, яка відбулася днями, депутати погодили перейменування трьох вулиць у місті. Йдеться про вулиці Скрипника, Черняховського та Руднєва, які підпадають під Закон України про декомунізацію. Щодо решти п’яти вулиць, які під дію цього Закону не підпадають, було вирішено дати змогу калушанам висловити свою думку з цього приводу. Тож, у місті будуть проведені відповідні громадські слухання.
