ЕкоЕнергія



Життя одного вчителя

Михайло Левицький пригадує вечірню школу. Вона у 1970-их роках працювала у приміщенні Калуської ЗОШ №1


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Життя одного вчителя

Дата публікації: 2016.12.26 | Коментарів: 0 | Переглядів: 2879

Михайло Левицький живе у власній квартирі на вулиці Підвальна, 1 у Калуші. Йому вже 86 років, і чоловік після смерті дружини і єдиного сина – мешкає одиноко.

Калуський міський територіальний центр соціального обслуговування забезпечив Михайла Левицького патронажем. Кілька разів на рік через центр чоловік отримує подарунки за рахунок благодійних внесків підприємців міста. Як одинокого літнього громадянина, його відвідує двічі на тиждень соціальний працівник. Вона приносить харчі і необхідні продукти. Чоловікові потрібне і лікування – перев‘язки і компреси, адже в нього тріскають на ногах судини. Через це він зовсім не виходить на вулицю.


Фактично, чоловік живе «під замком» у власної недуги. Як зізнався чоловік «Вікнам», він охоче буде приймати у себе гостей і чекає в гості знайомих і друзів, з якими можна поділитися численними книгами і фотографіями, в тому числі про старий Калуш.
На жаль, мобільного телефону чоловік немає, тож, знайти його можна за домашньою адресою.


Михайло Левицький пригадує вечірню школу. Вона у 1970-их роках працювала у приміщенні Калуської ЗОШ №1. Це унікальна школа, бо вона жодного разу не змінювала свого призначення, але кілька разів змінювала назву, маючи свого часу назву ЗОШ №3. У повоєнні роки до неї прибудували третій поверх, а в 1950-60 роки тут працювала вечірня школа, директором якої і був Михайло Левицький. 


Квартира Михайла Левицького — на четвертому поверсі. Вікна виходять на стару частину міста. Краєвид не дозволяє засумувати. У вікно видно католицький костел святого Валентина.



Народився Михайло Левицький у селі Лука у 1930 році.


— Середня школа була у селі Букачівці. Туди треба було ходити пішки. Треба було оплачувати навчання на увесь рік наперед. Платили 150 карбованців. Це великі гроші. Нас, братів Левицьких, було троє. Два двоюрідні. В родині загалом було семеро дітей. Ми були бідними. Батькові довелося поїхати на заробітки. Із двома товаришами відбув аж до Франції.


— Найбільшою трагедією для нашого села стали роки Першої світової війни. Село зазнало руйнувань, люди змушені були евакуюватись у село Діброва, яка ставала великим сховищем для люду. У Дністрі, який треба було форсувати, під час боїв гинуло багато солдатів, потопаючи у водах. Село було бідне, і школу у 1938 році відкрили у селі Цвітова.


— Колись дорогою до школи я мало не втопився у Лімниці. Була зима і я впав у воду, — згадує Михайло Левицький. Війна принесла багато горя. Один ворог відступав, приходив інший, який не мав у душі нічого святого.


За інформацією з відкритих джерел, у радянських тюрмах з Луки загинули брати Олекса і Микола Левицькі, Федір Білан. По-звірячому була вбита вчителька Михайлина Драпайло, а її сім’ю виселили в Сибір. Також заслана на 10 років тяжкої праці в сибірські ліси Марія Левицька за те, що у клубі пронесла синьо-жовтий прапор.


— Коли я був директором, старався, щоб усі вчителі, отримали житло. Я користувався авторитетом. Старався дбати про людей, мене за це і недолюблювали, — розповідає Михайло Левицький, вдивляючись у фото. Багатьох він уже не пригадує.


Вийшовши на пенсію, Михайло Левицький із власної ініціативи став працювати кореспондентом. Писав замітки у газети «Дзвони Підгір‘я» та «Зоря Прикарпаття». В тому числі про Калуш. Має грамоти від міського голови Калуша «За багаторічну сумлінну працю та активну громадянську позицію».



Михайло Левицький після смерті дружини живе один. Їхній єдиний син помер, не залишивши внуків.


Довідка

1930 рік — Михайло Левицький народився у селі Лука у родині селян, Григорія Гавриловича та Михайлини Антонівни (тоді Войнилівського району)

1938 рік – пішов навчатися у перший клас у селі Цвітова. Згодом вступив до Станіславського педагогічного інституту. Тепер він Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Закінчив педагогічний інститут.

1950 рік – приїхав працювати у Калуш за скеруванням, працював вчителем і директором ЗОШ№1, тоді вечірня школа, понад 20 років.

Був одружений, мав сина. На пенсії. Сьогодні після смерті дружини живе один.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: