Житло для трійні

Родина Юрійчуків у Калуші стала відомою несподівано, але досить швидко. Молоде подружжя, яке прогулюється містом аж із трьома колясками, не помітити важко. Медики кажуть, що потрійне щастя трапляється раз на 800 пологів, тож, такі історії привертають загальну увагу. У квітні калуським дівчаткам виповниться вже рік.

Уперше з сім’єю, яка одразу стала багатодітною, «Вікна» познайомилися ще торік. На той час вони мешкали у маленькій квартирі на вулиці Б. Хмельницького: 33 квадратні метри на чотирьох дорослих і трьох діток. Умови — більше ніж скромні. Проте, доходи сім’ї, яка до «потрійного щастя» була не готова, не дозволяли вирішити житлову проблему.

Нагадаємо, батьки новонароджених, Ольга та Юрій, і самі з багатодітних сімей. Звикли няньчитися з племінниками і навіть підозрювали, що у них можуть бути двійнята, бо в родинах обох такі випадки були. Проте, коли їм повідомили про трійню, були вражені. На той момент батько хворів і гроші йшли на лікування.

З народженням трійні батькам довелося навчитися всього і максимально «згуртуватися». Адже прогулянка, купання, годування чи будь-який інший процес потребували залучення, як мінімум, двох дорослих. Одному впоратися з трьома крихітками — нереально.

«Квартира нас знайшла сама»

Фінансовий внесок для придбання квартири для цієї родини обіцяли обласна та міська влади. На рахунок молодого подружжя кошти прийшли наприкінці грудня: 300 тисяч гривень — з обласного бюджету і 150 тисяч гривень — з міського.

На цей час Юрійчуки вже приглядалися до кількох варіантів квартир. Одну навіть, здавалося, обрали. Помешкання було з індивідуальним опаленням, достатньою площею і близько до будинку, в якому родина мешкала на той момент. Проте, ця квартира їх не дочекалася: її продали за два тижні до того, як зібрали необхідні кошти. Натомість, інша квартира «знайшла» їх сама. Ольга Юрійчук каже:

"Коли ми вже отримали кошти, я опублікувала оголошення про купівлю квартири. Власники цієї зателефонували мені самі. У той же день ми домовилися про зустріч".

Родина шукала квартиру не вище другого-третього поверху. Ймовірність придбання житла у центральній частині міста відкинули майже одразу. Батько сімейства додає:

"Тисяч п’ять нам у доларах не вистачало, щоб розглядати варіанти квартир десь в районі проспекту Лесі Українки. В грудні-січні якраз почалися коливання курсу і ми поспішали з придбанням, щоб не знецінити нашу готівку ще більше. Я взяв 50 тисяч гривень позики на роботі. Буду впродовж двох років віддавати ці гроші".

«Влізати» у більші кредити родина не ризикнула. Дружина зараз, звісно ж, не працює. А зарплату чоловіка важко розподілити навіть на достатнє забезпечення базових потреб дітей, не те, що на виплату ще банківських кредитів.

Квартира, яку придбало подружжя, розташована на вулиці Тихого. Вона — трикімнатна, суха й охайна, на другому поверсі. Частково із меблями, непоганим ремонтом. Площа — 57 кв. метрів. Поки що бракує кількох килимів, бо діти якраз починають активно повзати і ходити, а мамі — пральної машинки. Мріє подружжя і про візочок-тростинку для трійні. Проте, чи вдасться його придбати найближчим часом, прогнозувати не беруться. Мама аргументує:

"Наші габаритні коляски ми могли б уже продати, а натомість купити візочок для прогулянок із трійнею. Дітки вже більші, тож, сподіваюся, що влітку зможу вже з ними гуляти сама. Бо поки чоловік на роботі, я сама з двома колясками зараз вийти не можу. Але такий візочок 14 тисяч гривень коштує…"

Загалом квартира — значно тепліша, ніж та, з якої переїхало подружжя з дітьми. Вона — з центральним опаленням і вікна на металопластикові ще замінені не всюди, але за потреби нові мешканці вмикають ще на деякий час обігрівач. Тож, діткам комфортно і тепло.

Подружжя дякує за підтримку депутатам, які їм допомагали:

"Ми дуже завдячуємо депутатові Івано-Франківської обласної ради Іванові Михайловичу Даніву. Він нам дуже допоміг. Без його підтримки, коштів із обласного бюджету ми навряд чи отримали б. Дякуємо також депутату міської ради Андрієві Кравчуку. Він також переймався нашою ситуацією та підтримував увесь цей час".  

Найстарша в усьому

Поки батьки переймаються, де взяти грошей на придбання найнеобхіднішого, дівчатка активно вивчають нові умови. В окремих манежах «міняються» іграшками, Даринка навіть пробує розхитувати свій обмежувач, щоб якось з нього вибратися. Вона, здається, найбільше зраділа і переїзду. Батьки пригадують:

"Така весела була, сміялася увесь час".

"Вона новий манеж як побачила, то того і радіти почала. Ми ж у тій квартирі не мали де поставити навіть один, а тут — три".

Найперша в усьому, проте, не Даринка, а найстарша Ангелінка. Ольга Юрійчук ділиться спостереженнями:

"У неї в першої почали лізти зубки, далі — у Христинки, і потім вже у Даринки. Зараз усі мають уже по вісім зубчиків. З сидінням так само. Першою сіла Ангелінка, а за нею вже дві інші. Різниця буквально в кілька днів. Вони розвиваються у такій же послідовності, як народжувалися. Вставати так само почали з найстаршої. Зараз уже пробують ходити. Якраз роблять перші кроки".

У квітні дівчаткам виповниться рік. Із крихіток, якими «Вікна» побачили їх уперше, вони стали справжніми красунями. У дівчаток з’явився великий пізнавальний інтерес до навколишнього світу — предметів, речей, іграшок. Незмінною залишилася лише одна особливість — близнючки Даринка і Христинка і далі схожі, як дві краплі води. Ангелінка, яка окремо розвивалася навіть у маминому животику, і зараз демонструє свою відмінність і у зовнішності, і в характері.

Тетяна КІНДЮХ, журналіст