Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Графіті — це адреналін, розвага і…мистецтво

Дата публікації: 2003.10.14 | Коментарів: 0 | Переглядів: 23488

Коротка довідка з історії графіті. Слово “графіті” походить від італійського “graffito”, що означає “нацарапаний”. Його історія походить у сиву давнину, коли безіменні автори залишали на стінах бу-динків найрізноманітніші записи чи навіть…зізнання у коханні. Слово “рок”, написане на стінах Собору Паризької Богоматері, посприяло тому, що віктор Гюго написав свій відомий роман. Та новітні пророки нью-йоркських вулиць вміли не тільки писати: вони були художниками, які говорили не тільки словом, але і фарбами, і лініями. Таке графіті, яке ми знаємо сьогодні, зародилося саме у Великому Яблуку як частина хіп-хоп-культури. Родоначальники жанру використовували звичайні маркери і аерозолі, поцуплені часто у продавців, які відволіклись на роботі. Ідеальними об’єктами для творінь нью-йоркських підлітків стали потяги підземки. Їхні послання бачило усе місто!

Європа за останні роки помітно “ографітилася”. Вже говорять про французьке та італійське графіті. Повним ходом розмальовуються Польща та Чехія. У Берліні справа поставлена на широку ногу. Там є навіть спеціальний графіті-салон, куди можуть звернутися і потенційні замовники, і художники зі зразками своєї творчості.
Про таке молодим майстрам графіті з Калуша доводиться тільки мріяти. Проте 20-річні Василь, Віктор та Тарас вже можуть похвалитися шістьмома своїми шедеврами, мальованими на стінах калуських будинків і котелень. Щоправда, одне з графіті уже “покоїться” під новим шаром штукатурки.
— Графіті, — стверджує Віктор-“Антибіотик”, — в усьому світі дедалі частіше оголошується мистецтвом індустріальних міст. У цьому плані Україна відстає, як і в економічному та соціальному розвитку. Перш, ніж створити чергове графіті, ми довго обговорюємо майбутній малюнок, збираємо гроші на фарби, вишукуємо чисту стіну. Щодо останнього, то тут дуже важливо, щоб не натрапити на приватне володіння і вибрати таку стіну, щоб наш малюнок бачило якомога більше людей. Переважно для своїх робіт ми обираємо центр міста. У нас з’явилися конкуренти з Івано-Франківська, яким дозволили розмалювати одну з стін у Калуші.
— А якщо б вам дозволили, чи було б це справжнє графіті без недоспаних ночей, почуття адреналіну у крові від того, що у будь-який момент може під’їхати машина з правоохоронцями, а ви вже будете відомими?
— Це було б графіті уже значно з вищим художнім рівнем, — каже Василь-“Лівша”. — Ми б прагнули прикрасити наше сіре місто яскравими художніми малюнками, над якими довелося б серйозно попрацювати. Графіті, яке, наприклад, створено на стіні сауни, що на вул. Пушкіна, зроблено, очевидно, на замовлення і за гроші, а ми б працювали заради мистецтва! Все одно ми були б у Калуші найкращими!
Зазначу, що Василь — чудовий художник, досконало володіє комп’ютерною графікою. А усі троє хлопців є випускниками престижних навчальних закладів нашої області.
— Взагалі у Коломиї набагато передовіше сприйняття світу і нових течій, — зауважує Тарас-“Дез”. — І мистецтво графіті там розвинуте набагато сильніше, ніж у Калуші. Хоча і пильнують там за хлопцями добряче, адже місто після реставрації, як нове, і графіті на історичних будинках не всім подобаються!
— Графіті — це справжнє мистецтво нічного міста, — каже Віктор. — Відчуваєш такий приплив енергії, коли йдеш вночі, балони за спиною калатають, усі сплять, а ми, присвітивши ліхтариками, малюємо! Кожне своє графіті ми обов’язково фотографуємо і оцінюємо, як справжні художники. Наразі це нескладні написи, адже для справжніх малюнків необхідна тривала підготовка і чимало часу. А вночі для нас дорога кожна хвилинка!
Останній свій малюнок хлопці малювали у ніч, коли горіла концертна зала училища культури. Ото страху набралися, коли подумали, що машини з мигалками їдуть за ними!
— Шкода, що у Калуші молодь не має куди подітися, — зауважує Василь. — Немає молодіжних клубів, де можна було б і на комп’ютері попрацювати, і потанцювати, і знайти спільних за духом людей. Відстаємо від інших міст, але потроху, вірю, все до нашого міста дійде. Багато хто може нас не зрозуміти, але хто на нашій хвилі — той відчує!
Хлопці у пошуках нових стін обійшли усю територію біля вокзалу і хоч би одна така стіна потрапила на очі! Мріють хлопці, щоб у нашому місті, як у Львові, влада виділила велику стіну спеціально для графіті.
— От, хоч би біля кафе “Вечірній дзвін”! — ділиться найпотаємнішим Василь.

Про захоплення хлопців знають батьки, а Віктору мама, яке перебуває на роботі за кордоном, навіть спеціально висилає гроші на придбання аерозольних фарб для графіті! Хлопці дуже хотіли, щоб публікація з’явилася у нашій газеті, і зазначили, що почуття опублікованості їх п’янить! Вони, як справжні митці, хочуть бути відомими. Зараз хлопці працюють над ескізом нового малюнка, але де він з’явиться — покрито мороком таємничості, адже вони — справжні графери!

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: