Церква, збудована 1795 року у візантійському стилі на мальовничій горі (356 м), вкритій сосновим лісом, є пам’яткою архітектури. Постала вона на місці дерев’яної церкви, поява якої сягає ще княжих часів. Навколо церкви — цвинтар. На ньому поховані не тільки прості жителі села: тут є могила отця Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми, яких жорстоко замучили енкаведисти в 1941 році. Ці мученики своїм стражденним життям ніби підтвердили саму назву Страдчу. Тіла їхні знайшли в сосновому лісі. Поховали їх на Страдецькій горі. У 2001 році, під час свого візиту в Україну, Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив їх обох Блаженними.
Довідка „Вікон”. Блаженний отець Микола Конрад народився 16 травня 1876 р. у сім’ї різьбяра. Блискучу освіту отримав у Струсові. Там здобув докторати з філософії і богослов’я. Повернувшись до рідного краю, засновує товариство української академічної молоді „Обнова”. У 1930 р. Митрополит Андрей Шептицький запрошує отця Миколу Конрада викладати у Львівській Богословській Академії. У 1939 р. академія тимчасово припинила діяльність, і о. Микола Конрад переїжджає до с.Страдч виконувати священничі обов’язки. 26 червня 1941 р. о.Миколу попросили висповідати і причастити стару хвору жінку. З о.Миколою пішов і 36-річний дяк Володимир Прийма. Треба було переходити через шлях, яким відступали радянські війська. Енкаведисти на конях спіймали їх і погнали до лісу, де жорстоко закатували.
Страдецьку церкву відзначили численні Римські Папи, надавши великі відпусти та відпусти на кожен день року. На Страдецькій горі встановлено Хресну Дорогу (Кальварію) з Єрусалимськими відпустами, що дає право будь-кому прийти на прощу і отримати повний відпуст своїх гріхів. Хресна Дорога у Страдчі — це не лише Хресна Дорога Муки Спасителя, але й наша власна хресна дорога очищення душі й тіла від одержимості злим духом, від різноманітних недуг, від родових проклять.
Печерну Лавру викопали самітники під орудою ченця з Києво-Печерської Лаври. Лавра спочатку служила як підземний печерний монастир для монахів-самітників. Таким чином, наприкінці ХІ ст. на Страдецькій горі постає Печерська Лавра, яка збереглася донині. У печері є церква Матері Божої Нерушимої Стіни, а за престолом — вхід до Печерської Лаври. На стінах святилища збереглися дві ікони, висічені у скельних стінах (ікона Христа Спасителя, увінчаного терням, та ікона св. П’ятниці).
Існує легенда, що страдецькими печерами можна дійти до… Києва. Виникла вона з легенди про зайця, до якого прикріпили папірець із написом „Страдч” і пустили в ці печери. Через два тижні він і опинився в Києві.
Кажуть, що пісок з цих печер оберігає дім від усякої нечисті, а вода з печерських стель може навіть вилікувати від різноманітних хвороб. Можна намочити хустинку і тримати вдома, а в разі появи рани чи болю, прикласти її до болючого місця і це допоможе у припиненні болю та загоєнні ран.
І як би не було дивно, але факт залишається фактом: є на нашій землі речі, які не підкоряються людям, а навпаки — люди підкоряються їм, моляться на них і вірять в них.
Від імені усіх учасників поїздки у Страдч висловлюю подяку організатору поїздки — голові профкому ДЮСШ „Сокіл” Василеві Климу.
Ватикан: коли час зупинився