На мальовничій Рівненській землі, під мурами Дубенського замку, пройшло справжнє свято української рок-музики – фестиваль „Тарас Бульба”. Він був започаткований влітку 1991 року і проводився щорічно, аж до 1996 року. Через відсутність фінансування фестиваль „замовк” на шість років. Лише у 2002 році вдалося відродити справжню атмосферу українського року, яка була на початку створення. Проте вже з новими виконавцями, новими можливостями та напрямками рок-музики.
Вже четвертий рік поспіль свято відбувається на центральній площі м.Дубно, яка має назву Майдан Незалежності.
Цього року 15-17 липня проходив вже 8-й Всеукраїнський фестиваль „Тарас Бульба-2005”. Мета та завдання цього музичного форуму — відкривати нові імена, розповсюджувати та популяризувати українську рок-культуру і музику.
Перед участю у фестивалі, музиканти подавали на розгляд журі заявки з демозаписом своїх композицій. В Києві зі 120 таких заявок було відібрано лише 24 команди. У Львові відбір проходив дещо інакше, вже другий рік поспіль у клубі- кафе „Лялька” відбувається живий відбір майбутніх конкурсантів. Із 51 команди живий відбір пройшли лише чотири львівські команди „Ніагара”, „Анна”, „Полинове поле”, „Бастард”.
На відміну від Шешор, де 12-14 липня проходив Міжнародний фольклорний фестиваль, якого мешканці чекали, наче свята, „Тараса Бульбу” дубенчани чекали, як „кари небесної”. Хоч місто вітало гостей та учасників тепло і сонячно, проте на обличчях його мешканців можна було прочитати певне незадоволення. Приміром, старенькі бабці, які продавали насіння в центрі, зневажливим поглядом та фразою: ”У нас і своїх дебілів вистачає, а тут ще й з усієї України понаприїжджало” осудили гурт панків та неформалів. Хочеться забігти наперед і зазначити, що ті самі панки, скінхеди (які дивним чином виявилися тут) поводили себе дуже мирно і нормально (звичайно, за власними мірками). Натомість, саме місцеве населення, з виду нормально одягнуті, пострижені „пацани” в стані алкогольного сп’яніння влаштовували бійки між собою, потрапляючи до міліцейських „бобиків”.
Отож, фестиваль розпочався. Першого дня виступили 28 команд, хоч було запрошено і відібрано 34. Вони виконували по одній пісні. До конкурсантів висувалися такі вимоги: україномовні тексти пісень та живе звучання. З цих команд до півфіналу журі вибрало 11. До складу журі входили: голова – Юрій Шаріфов, члени — Сергій Шишкін, Сергій Шматок, Ігор Мельник, а також лідер гурту „Вій” Дмитро Добрий Вечір.
Другого конкурсного дня півфіналісти виконували по п’ять композицій. Також щодня з 19.00 до 02.00 в пивному клубі „Альт” конкурсанти та гості фестивалю грали джем-сейшени. І нарешті третього дня на заключному гала-концерті відбулося нагородження переможців та концерт за участю гостей фестивалю, минулорічних переможців, зокрема таких, як „Оркестр Янки Козир”, „От винта”, „Трутні”, місцевого гурту „Без голови”, та гурту з Івано-Франківська „Карна”.
Отож Гран-прі фестивалю (професійний запис альбому на студії „Гута-рекордс”) отримав гурт зі Львова „Ніагара”. Першу премію отримала львівська „Анна”; друге місце розділили ”Странные дети” (Білозерськ), „Полинове поле” (Львів); третє місце посіли „Тенета” (Кривий Ріг), „DaBitt” (Одеса), і „Бастард” (Львів). Дипломантами конкурсу стали „Etwas Unders” (Київ) та „Pins” (Кременчук).
Як повідомив виконавчий директор фестивалю Микола Арсенюк, команди представляли 19 міст з усіх регіонів України, крім Криму. Лідер гурту „Вій” Д. Добрий Вечір зазначив: ”...музика на фестивалі була одноманітною, довелося вибирати переможців серед одного напрямку. Хотілося б різноманіття”. А Сергій Шишкін заявив, що музика на цьогорічному „Тарасі Бульбі” „поважчала” І справді, майже, всі команди грали в стилі „new-metal”.
І щоб не допустити виконавців низького рівня, на майбутнє планується проводити живий відбір по всіх містах України. Траплялися випадки, що демозапис повністю відрізнявся від живого звучання цієї ж команди.
От і все. Фестиваль закінчився і бабці з насінням можуть бути спокійними аж до наступного року. До наступного вибуху справжнього українського року.
Ватикан: коли час зупинився