Перед концертом троє з шести учасників колективу — художній керівник Володимир Якимець, Андрій Капраль та Андрій Шавала — провели прес-конференцію для калуських ЗМІ. Прикро, але більшість місцевих ЗМІ запрошення на прес-конференцію і можливість поспілкуватися з „піккардійцями” проігнорували.
„Піккардійська терція” приїхала до Калуша вдруге. Володимир Якимець пригадав, що вперше львівський чоловічий секстет співав перед калушанами у 1999 році. Тоді це був виступ на відкритому майданчику у парку.
Торік „Піккардійська терція” відсвяткувала 15-річчя своєї творчої діяльності. У діючому складі гурт сформувався 12 років тому. Починали співати четверо, за два роки приєднався п’ятий учасник, невдовзі — шостий і відтоді колектив не зазнавав жодних змін. Всі учасники „Піккардійської терції” мають вищу музичну освіту — закінчили Львівську консерваторію. П’ятеро — зі Львова , один — з Мукачева.
„Назва стала брендом, — каже Андрій Капраль, — і не важливо звідки вона взялася. „Піккардійська терція” — спеціалізований музичний термін, який означає мажорне закінчення мінорного твору”. Зрештою, важливо те, що за 15 років „піккардійці” виробили свій стиль, свою манеру акапельного співу і є легко впізнаваними.
У складі ансамблю — бас, баритон, два солісти і два тенори. Тут немає класичної градації, як у хорі, і часто доводиться співати різними голосами, у тому числі і жіночими, імітувати звучання музичних інструментів, голоси тварин і птахів. Найстаршому учасникові гурту — 41 рік, наймолодшому — 32.
За 15 років спільної творчої діяльності „піккардійці” виконали як мінімум 300 різних пісень. Вони співають на 12 мовах. Виступали не лише в Україні, але й у Канаді, США, Німеччині, Франції, Бельгії, Польщі, Росії. Об’їздили з виступами всю Україну. У планах — експансія музики „піккардійців” на схід — на середину травня заплановано сольний виступ у Сингапурі.
Самі вокалісти секрет свого успіху пояснюють просто: щира, професійна музика сприймається добре в усіх країнах, незалежно від того, на якій мові вона звучить.
— У нас немає градації, — зазначив Володимир Якимець, — наприклад у Німеччині, де української мови взагалі не розуміють, наші виступи мали великий успіх. Німці були зворушені і заворожені самою музикою. Недавно на запрошення українського представництва в Єврокомісії ми виступали у королівському театрі у Брюсселі. Слухачі — дипломати з цілої Європи. Як правило, це незворушні, і виглядає, що емоційно-холодні люди. Ми їх розворушили. Згодом нам сказали: „Ми ніколи не бачили, щоб глядачі плескали посеред пісні”.
У різні періоди „піккардійці” співпрацювали як з молодими, так і з відомими українськими музикантами — Русланою, Тарасом Петриненко, гуртами „Плач Єремії”, „Мертвий півень”, „Вій”, оркестром „Леополіс”. Є пропозиція попрацювати з „Танком на майдані Конго”. Торік до 15-річчя колективу „піккардійці” презентували сольну програму „15 акапельних років”, до якої увійшли найкращі твори. На часі — випуск нового альбому. Він називатиметься „Етюди” і з’явиться на полицях крамниць за місяць-два.
Андрій Капраль про „Етюди”:
— Це новий альбом з якісною музикою і ми його почали записувати півтора роки тому. На осінь плануємо всеукраїнський тур, на якому його презентуємо.
Найвища відзнака
Загалом про свою роботу „піккардійці” говорять так: ми можемо займатися тим, що хочемо. Свою роботу ми любимо і нам за неї ще й гроші платять.
Однак, найголовнішою винагородою для себе колектив вважає не офіційне визнання (нещодавно „Піккарідйська терція” отримала найвищу державну відзнаку — Шевченківську премію), а любов і шану слухачів.
Володимир Якимець:
— Я не пам’ятаю такого, щоб Шевченківську премію отримав хтось молодший 50 років. Тому нагородження „Піккардійської терції” — нове віяння. Але найцінніша для нас відзнака — вигуки „Браво” і „Біс” після виступу. До 15-річчя ми давали концерт у Львові, після якого зал встав і усі люди не змовляючись заспівали нам „Многая літа”. Уявіть: стояли і співали тисячі людей і це була наша найбільша нагорода. Сльози наверталися на очі.
Кожен голос — інструмент
Якими критеріями керується „Піккардійська терція” обираючи твори до свого репертуару? „Ми не є такі кон’юктурні, щоб ганятися за хітами. Ми свої модельєри і маємо свій стиль. Усе що ми співаємо мусить нам подобатися”, — зазначають „піккардійці”. Композиції для виконання пишуть як самі учасники терції, так і інші автори.
Специфіка акапельного жанру полягає у тому, що кожен голос — інструмент, і у ньому недопрацьовувати, допускати „напівфабрикат” дуже складно.
Вибір композиції — колективне рішення учасників гурту:
— Ми усі різні за віком і характером, з різними смаками. Поза колективом кожен слухає своє, але усі працюють над тим, щоб „Терція” звучала як найкраще. Постійно вчимося, відбуваєтсья постійний обмін думками. Ми дійсно конкретно демократичний колектив. Репетиції часто переходять у розмову. Розмова завжди є важливішою. Вона дає відповіді, рецепти і можна продовжувати роботу наступного дня. За ті 15 років, що ми разом, навчилися слухати і розуміти один одного.
Від моменту вибору пісні до її запису потрібен час. Деякі композиції опрацювати вдається дуже швидко („Колискова для Аліси” готувалася 5 годин), а „Пустельник” чекав свого аранжування півроку і його записали на студії за рік. Одного разу у прямому ефірі на Львівській радіостудії „піккардійці” аранжували і виконали нову пісню буквально за 45 хвилин.
„Піккардійська терція” може давати по 10-15 концертів на місяць, може бути і 2-3.
— Ми господарі собі, — продовжує Андрій Капраль. — Хтось гастролює по морському узбережжі і „косить” гроші. Якщо потрібно попрацювати у студії, ми можемо відмовитися від запрошення на концерт. Скажімо у квітні у нас заплановані три концерти, причому в останній тиждень посту ми не співаємо. А з 7 травня — зайнята кожна п’ятниця, субота і неділя. Бувають і термінові варіанти. Так, 22 грудня минулого року ввечері подзвонили від Катерини Ющенко і попросили виступити на благодійному концерті наступного дня. Ми змінили свої плани, сіли у літак, провели репетицію і виступили.
Перед кожним концертом „піккардійці” не забувають перехрестися і помолитися.
Загалом „Піккардійська терція” — не для стадіонів. А фінансова незалежність дає можливість не гнатися за халтурою, а своїми фінансами, своїм смаком впливати на розвиток музичної культури. „Піккардійці” виступають і на корпоративних вечірках і на благодійних концертах, втім свою благочинну діяльність не афішують і не використовують для піару.
Районні центри і села серйозно обділені
На переконання Андрія Шавали сьогодні районні центри, села — серйозно обділені у плані культури. У Калуші, Коломиї, Жидачеві люди хочуть і мають мати якісну культурну програму. Більше того, навіть в обласних центрах, віддалених від Києва — повний культурний штиль і сюди час від часу заїжджають здебільшого російські виконавці. А між тим люди прагнуть якісної музики:
— Були на суднобудівному заводі у Керчі. Слухачі там майже усі — російськомовні, але прийом перевершив усі сподівання. До мене підійшов чоловік і каже: добре, що я мав при собі камеру, а то мені не повірять.
Ми хочемо, щоб люди щось побачили, почули, намагаємося творити і працювати для душі. І дай Боже організаторам таких концертів, які хочуть, щоб у їхньому місті щось відбувалося. І якщо зал отримав задоволення від співу і бодай 2-3-5 молодих людей захочуть займатися музикою — це вже великий позитив.
Ватикан: коли час зупинився