Днями молодіжний театр „ЛюбАрт” представив на огляд публіки виставу під назвою „Екстрім”, яка пропагувала здоровий спосіб життя та закликала долати проблеми, з якими стикаються сучасні підлітки. У півторагодинному виступі порушувалися проблеми, з якими стикається сучасне суспільство. Тут був і вічний конфлікт батьків і дітей, і боротьба добра і зла, і намагання втекти від світу, від себе, від оточення, і спроби самовираження, і, звісно ж, кохання.
Євгенія Мудрак зіграла роль головної героїні Солі, яка, тікаючи від сірості і буденності життя, потрапила у вир наркотиків. Закоханий у неї Спін (Олег Перегуда) намагається врятувати дівчину. Він бере на себе відповідальність за вчинки, які не скоював, і саме цим, а не моралізаторськими балачками дорослих, йому вдається достукатися до свідомості Солі. За початковим задумом автора (В. Страліта — Авт.) п’єси, головна героїня наприкінці мала померти. Однак режисер театру Любов Липовська вирішила не навіювати молоді можливості такого кінця, хоча він є логічним при такому розвитку подій.
— Вікова психіка дуже вразлива, — каже Любов Липовська, — тому ми вирішили зробити фінал вистави щасливим.
У п’єсі були присутні і веселі подружки Спайс (Оля Атаманчук і Юля Курелюк), і невгамовні байкери (Сергій Вілоров та Остап Лужний), і неординарні ді-джеї (Василь Гаврилів та Роман Іваницький). Кожен з них намагався донести до розуміння публіки свої проблеми, своє розуміння навколишнього світу, переповненого стражданнями та непорозуміннями. Графіті, музика, швидкісна їзда на мотоциклах, якими захоплюються ці молоді люди, — це їхній альтернативний вибір, який вони зробили, сказавши „ні” алкоголю та наркотикам.
Роль Пацана виконав Сергій Фединяк, який майстерно зобразив дитячу наївність і безпосередність, бажання знайти себе, знайти друзів та самореалізуватися. Йому, як і будь-якому тінейджеру, важко зробити свій життєвий вибір, тому він прагне допомоги від авторитетніших та досвідченіших. Спочатку Пацан тягнеться до наркодилера Монтани (Остап Микитюк), який у п’єсі втілює злі сили, що затягують у свої тенета, вибратися з яких практично неможливо. Але друзі-байкери допомагають йому не стати жертвою Монтани.
Закінчення дійства дуже ліричне і щасливе. Усі актори виходять на сцену, а Олександр Малих та Василь Гаврилів виконують зімпровізовану за день пісню „Про любов”.
Театр у місцевій філії Союзу українок виник ще у 1996 році. Але його вигляд за 12 років дуже змінився. Спочатку зародилася ідея дарувати дітям враження, які так жадібно вбирає у себе юне покоління і яких так бракує у провінції. Тому, після оформлення тематичних вітрин, було вирішено зробити дитячий вертеп.
— Почали ми з традиційного лялькового театру, який побудували за зразками старої спудейської школи, — розповідає Любов Липовська. — Нам тоді довелося робити самостійні переклади зі старослов’янської мови. До роботи над вертепом вдалося „спровокувати” і художника Бориса Хотька. Зйомки тоді були навіть на телебаченні. З того часу ми щороку намагаємося грати хоча б по кілька вистав для дітей.
Однак час диктує зміни. Тому наступним етапом становлення „ЛюбАрту” стала робота у стилі неофольку, який намагався поєднувати народне із сучасним. Тоді і виникли дві поетичні вистави – „Вкусіть гріховний плід життя” та „Пісні для Лелі”. Далі були вистави на злободенні теми, розраховані на масову публіку: „Форс-мажор”, „Грецький жених”. За п’єсу „П’ять нещасних днів”, написану у 2004 році, В. Страліт отримав ІІІ премію літературного конкурсу „Коронація слова”.
Молодь, із якою займається Любов Липовська, прийшла до театру у 2005 році. Юні калушани не ставили собі за мету стати акторами. Тодішні учні старших класів і студенти Калуського політехнічного коледжу хотіли простого спілкування на загальні теми. Однією із форм цього спілкування поступово стала робота у театрі. На даний час близько 30 молодих людей віком від 11 до 25 років щоденно збираються у приміщенні Союзу українок, де мають можливість відкрито висловлювати свої думки і готуватися до наступних виступів.
Театр є грантовим і не фінансується владними структурами. За словами Любові Липовської, часто доводиться бути жебраками. Щоправда, інколи допомагають спонсори. Але частіше робота будується на ентузіазмі. Важливим є те, що цей аматорський театр має приміщення, у якому молодь має змогу збиратися та працювати. Тут є велика бібліотека для молодих людей, фольклорно-етнографічні матеріали нашого краю, дослідження з історії міста та регіону. Також завдяки великому досвіду роботи режисера вдалося налагодити активну співпрацю з молодіжними організаціями Польщі.
— У нашому суспільстві бракує чисто людського ставлення один до одного, — наголошує Любов Липовська. — Діти інтуїтивно відчувають час, тому до них потрібно прислухатися. Натомість у Калуші загостреною є проблема несприйняття цих молодих людей через їхній імідж чи зовнішність. Нове покоління – вільне від рабства, у них психологічно закладений потяг до волі. Потреба у спілкуванні та самореалізації призводить до самоорганізації цих дітей. Якою вона буде, залежить від дорослих. Спілкування у „ЛюбАрті” є дуже гуманним і відкритим. Ми намагаємося створити живий інтерактивний театр, який, можливо, стане для молоді органічною потребою.
За літо театр „ЛюбАрт” планує здійснити постановку трьох вистав зі своїми випускниками: „Ріка Граната”, „Прямокутне сонце”, „Етикетка”. Усі вони обіцяють бути цікавими та несподіваними, оскільки жоден виступ не йде за чіткою схемою.
Ватикан: коли час зупинився