Талант дівчинка, безперечно, успадкувала від свого батька Тараса Горецького. Він сам закінчив музичну школу з класу скрипки. Музика для нього так і залишилася хобі, як і для усіх інших не менш музикальних представників його родини, з якої вийшло вже не одне покоління музикантів. Так, бабуся Тараса Горецького грала на цитрі у церковному хорі, а її чоловік — на гітарі. Своїх дітей вони також привчали до музики. І хоча музичних шкіл тоді як таких не було, діти брали по кілька приватних уроків, а далі вчилися грати самостійно. Бабуся Оксанки, Неоніла Володимирівна, вміє грати на фортепіано, а її брат та сестра — на баяні. Однак професійним музикантом так ніхто з них і не став. Тому, коли Тарас Горецький відмовився продовжувати свою діяльність у музичній сфері, його мама була гірко розчарована. Тепер вона покладає надії на маленьку онуку.
— Її з п’яти років тягнуло до піаніно, — розповідає Неоніла Горецька. — Вона моментально вивчила ноти. Я іноді награю їй якусь мелодію і йду працювати, а вона собі сідає за інструмент і починає відтворювати почуте. Це мене спочатку дивувало. Як і те, що вона зранку прокидалася й одразу ж сідала хоч трошки пограти. Причому навіть нові мелодії вона розучувала швидко і легко. Замість того, щоб розбирати праву та ліву руки, вона здебільшого починала одразу ж грати обома.
У неповних 6 років Оксанка пішла у перший клас. На той час вона уже вміла рахувати у межах 20, знала всі букви і вміла читати. Цих азів дівчинку вчила бабуся. А допомагали їй казки. Неоніла Володимирівна читала початок казки, а на найцікавішому місці передавала книгу своїй онуці. Зацікавлена дитина починала охоче читати і так удосконалювала своє вміння.
У школі Оксанка вчилася добре, незважаючи на те, що була наймолодшою у класі. Особливо їй подобалися уроки малювання. Вдома дівчинка любила багато писати, іноді просто переписувала щось з одного записничка в інший. За словами бабусі, інтереси онуки загалом мало чим відрізнялися від інтересів її однолітків. Вона охоче забавлялася ляльками, товаришувала з дітьми. Довгими зимовими вечорами Оксанка любила влаштовувати для рідних концерти, які закінчувалися традиційним аплодуванням маленькому музикантові.
Захоплення музикою не могли не помічати рідні. Тому вони вирішили віддати її до підготовчої групи музичної школи. Вчителі одразу ж помітили, що дівчинка справді обдарована. Тому порадили поїхати з нею до Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського, при якому педагог Ольга Назаренко займається з талановитими дітьми. Шестирічній дитині спочатку не дуже зраділи в училищі. Однак послухати її все ж погодилися. Зігравши не зовсім дитячі мелодії, Оксанка здивувала всіх. Далі ні у кого не виникло сумнівів у тому, що з цією дитиною потрібно працювати та розвивати її нахили.
— Уже через рік онука давала концерт у Тисмениці, — каже Неоніла Горецька. — Це було справжнє свято і для нас, і для неї. Хоча всі дуже хвилювалися, Оксанка добре зіграла твори Мирослава Скорика. Потім концертні виступи почастішали. На одному з концертів в Івано-Франківську вона виконувала напам’ять “Дитячий альбом” Петра Чайковського. А 15 жовтня цього року грала для калушан. Своє день народження (22 жовтня. — Авт.) Оксанка також почала святкувати на сцені. У цей день вона виступала у концертному залі музичного училища ім. Дениса Січинського.
Зараз маленька музикантка навчається у четвертому класі, бо за минуле літо повністю опанувала програму третього класу і закінчила його екстерном. Хвилювання рідних відносно того, що вона не встигатиме за програмою, поволі розвіюються. Вона комфортно почуває себе серед четвертокласників, уже має багато подруг. Оцінки також приносить лише позитивні. Тож рідні дуже вдячні Ользі Назаренко, яка порекомендувала їм спробувати перевести Оксанку у старший клас.
Ватикан: коли час зупинився