Коли говорять про Кобзаря, Музи мовчать

195 літ від роду минає цьогоріч нашому воістину національному подвижнику — Тарасові Шевченку. Та час невладний над людською пам’яттю. Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття.
Переглядів: 462

Не у суєті робочої атмосфери, не відмежовані кафедрами і сценами, а у затишному царстві книг першої міської бібліотеки ми відтворили духовно зримий образ Кобзаря. Зі сторінок монографій та художніх творів прийшов малий Тарас-кріпак разом з учнями 5-11-х класів ЗОШ І-ІІІ ступенів №5, учасниками літературно-драматичного свята “Тарасові слова — то правда жива”. А свято — коли у дійстві всіх і всього доброго багато: режисер-філолог Олександра Дейнека, бібліотекар школи Ольга Пасєка, діти, актори і глядачі, щиросердечна гостинність завідувача Світлани Сікори і бібліотекаря Оксани Федорко, а ще — впереміж із приємними словами — бажаннями і доброзичливими посмішками.
Озвучуються Шевченкові “думки” і “сни”, гортаються життєві сторінки поета-страдника. Зупинись, Історіє! На твоїх скрижалях пише і малює кріпак, Богом посланий у темний світ зацькованого простолюддя, щоб випросити для останнього у Творця “єдиномислія” і “братолюбія” (їх так бракує нам у ХХІ сторіччі!).
Учнівські сценки повертають нам дитинство Поета. Росте Тарас. “Якби мені малярем…” Ех, доле кріпацька, скупа! І вже “виє вітер по діброві, гуляє по полю…” Співають усі: діти, вчителі, слухачі. Пісня-думка, пісня-душа, а їм непідвладні кордони.
Оригінально доповнює виступи учнів, артистичним виконанням возносить Кобзареве слово вище Чернечої гори і пташиного польоту актор калуського драмтеатру “Легенда” Василь Федоришин. Він же грав роль Тараса Шевченка.
Не байдужа Поетові доля вкраїнської землі, адже тільки “В своїх хаті своя правда, і сила, і воля”.
“Коли говорять про Тараса Шевченка, Музи мовчать”, — стверджує у виступі Олександра Дейнека.
Його душа не вмістилася ні у форму козачка, ні у солдатську шинелю, а формена безкозирка не принизила висоти польоту думок, бо у них жили і прагнули “святої воленьки” думи народні.
Роздумуймо, друзі, над суттю власного земного буття, учімося свого і чужого не цураймося, станьмо врешті-решт Людьми, гідними замислу Божому!