Петро Савчин став самобутнім художником, який писав картини з життя. Він був “типовим галицьким хлопцем” і представником свого покоління. Про життя майстра можна коротко сказати так: протистояння польській санаційній політиці, неприйняття реалій першої радянської окупації, участь у загоні самооборони після вибуху Другої світової війни, активна боротьба з гестапівцями, підпільна робота у сотні Гонти-Гамалії, призов до Червоної армії, поранення, демобілізація, повернення в УПА, арешт, табори. Більшість цих фактів біографії художника є своєрідною квінтесенцією життєпису цілого покоління.
Він завше сповідував споконвічні людські цінності: віра в Бога, сім’я, дім, діти, праця і незалежна Україна. Післятабірне життя художник прожив у Калуші.
У апокаліптичній гіркоті минуло майже все життя Петра Савчина, котрий як художник відбувся у сімдесят п’ять років. Бо попіл споминів стукав у його серце. Тридцять дві картини написав за останні чотири роки свого життя. “Мої роботи — це біль моєї душі”, — говорив майстер.
Останні п’ять років життя — у віці від 75 до 80-ти, уже смертельно хворий, повністю присвятив розкриттю теми злочинів тоталітаризму: голод 1933-го, концтабори, лісоповал.
Прихильниками і покупцями його образів був народ на ринках та ярмарках Івано-Франківщини. Розвал Радянського Союзу став щасливим струсом свідомості: Петро Савчин з молодою потугою включився в агітаційні кампанії початку 1990-х років. Він пише й малює десятки гасел, бо ж омріяна свобода йде Україною. Саме на цьому піднесенні спалахує талант митця-“історіографа”. Свою працю він мислив сповіддю, промовляв від тих, хто не повернувся, кому не розвиднілося. Саме у Калуші було створено вражаючої сили сповідальні композиції.
Спустошені села, натовпи вигнанців, яких “товарняками” перекидали за Урал, розстріляні непокірні та гордовиті, з’їдені вовками на лісоповалах, примушені до виборів радянської влади на місцях — ці та інші сюжети-спогади лягали у композиції Петра Савчина. Митця з нього зробила совість пам’ятливої людини, якій пощастило повернутися. У Красноярському краї тяжку працю відбувала дружина Петра Савчина — Надія Павлівна. За її спогадами він напише зокрема композиції: “Бориславське гетто в 1947 р.”, “На лісоповалі”. Серію страхітливих сюжетів за жанром можна визначити як “історико-наративну” у системі наївного малярства.
Цикл картин було написано у період із 1998 по 2002 роки. Митець знайшов у собі сили на п’ять років зануритися у жахаючу минувшину і подумки знову пройти мученицький шлях.
Всі без винятку сюжети приголомшують болем, жахом табірної реальності, буденністю, з якою виконувалися масові вбивства та голодомори. Автор занурює глядача у страшну фантасмагорію. Сюжети, як у кінематографі, нанизуються один на одного, унаочнюють пекельну правду, накривають нею свідомість, як дев’ятий вал.
На схилку життя Петро Савчин спромігся написати реквієм-сповідь, бо душі померлих, які блукали навколо покинутих, але не забутих тіл, вимагали від того, хто залишився живим, правди. Усі 32 полотна художник ще за життя передав історико-краєзнавчому музеєві Калущини. Їх називають реквіємом-сповіддю. Тепер вийшов альбом його картин під назвою “Біль моєї душі”.
Петро Савчин — лауреат обласної премії імені Ярослава Лукавецького у галузі образотворчого мистецтва і архітектури. Найвідоміші його картини: “Сон перед смертю Сталіна. 1953”, “Панахида “по-таежному”, “Вибори в 1946”, “На лісоповалі”, “Концтабір для “чотириногих буржуїв”, “Українське село в тайзі. 1933”, “Кінгірське повстання”, “Бориславське гетто”, “Буде враг проклятий батьками орати, а матерями волочити” та інші.
За словами старшого наукового співробітника історико-краєзнавчого музею Калущини Уляни Паньо, виставка в Івано-Франківському художньому музеї буде експонуватися ще три тижні. Щоб виставка відбулася, Калуська міська рада посприяла транспортом, у зборі матеріалів та організаційно. Щодо виставки робіт Петра Савчина у Києві (спочатку вона планувалася у Національному художньому музеї, згодом — у музеї Великої Вітчизняної війни. — Авт.), то процес переговорів ще триває. Нагадаємо, що вона мала відбутися минулого року напередодні 25 листопада — Дня вшанування пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій та з нагоди 85-річчя від дня народження художника-примітивіста Петра Савчина.
Довідка. Петро Савчин народився 29 березня 1923 року у с. Чертіж Жидачівського району Львівської області. Літо 1941 — участь у місцевому загоні самооборони. 1942-1944 — підпільна робота в сотні Гонти-Гамалії. Осінь 1944 — березень 1945 — служба у Червоній армії, поранення. Підпільна боротьба в УПА. 1947 рік — арешт і мордовські табори до 1956 року.1992 рік — реабілітований прокуратурою Львівської області.
1998-2002 — створення колекції з 32-х робіт під умовною назвою “Біль моєї душі”. У серпні 2003 року майстер помер.
Ватикан: коли час зупинився