Насправді нічого особливого не відбувалося. Просто співробітники арт-галереї, історико-краєзнавчого музею Калущини та виставкої зали організували невеличку неформальну акцію. Причому, як зізнаються організатори, ніхто навіть не сподівався, що боді-артом зацікавиться така велика кількість калушан.
— Ми планували невеличку акцію з елементом провокації до 18-ої річниці Незалежності України, — каже старший науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Калущини Уляна Паньо. — Якоїсь високої мети у нас не було. Все просто: хотіли, щоб люди, які ніколи не мали нічого спільного з мистецтвом, зацікавилися малюванням, спробували свої сили та отримали задоволення. Дотримуючись правил неформальної акції, ми не робили жодної реклами, не оцінювали роботи та не виокремлювали талановитих художників із загалу. Крім того, ми не ставили собі за мету заробити на цьому, а тому вхід був вільним для всіх. Головне — сам процес, а не результат.
Розмальовувати один одного учасники акції почали близько 15.00. За дві години через арт-галерею перейшло близько 50 відвідувачів, серед яких — і переможці Херсонського обласного конкурсу імені Степана Бандери, які приїхали на кілька днів у Калуш, щоб краще познайомитися із діяльністю Провідника ОУН та побувати у його рідному Старому Угринові. Херсонським гостям дуже сподобалася можливість розмалюватися, а от що саме на собі зобразити — не так важливо. Тож дехто малював українську символіку, інші — “прикрашали” себе різноманітними квітами, сердечками, китайськими ієрогліфами та іншими написами.
Загалом боді-арт — доволі поширений вид мистецтва. У світі. У нас же він поки що здебільшого сприймається як щось протиприродне, а часом — й аморальне. Причина, імовірно, у тому, що боді-арт — це, зазвичай, малювання на оголеному тілі. Художники здебільшого використовують спеціальний голландський грим, рідше — акрилові фарби. У Калуші ж малювали звичайним гуашем. Щоправда, таким, що не викликає алергії та подразнення. Ще одна особливість калушан — моделі були одягнені. Хоча у спекотний літній день, коли одягу на тілі не так і багато, вільного для творчості місця — не бракувало. Усім необхідним учасників акції організатори забезпечили. Єдине, чого не було, це води, щоб після виходу на люди змити з себе кольорові картини. Тож “моделі” або обходилися вологими серветками, або ж розходилися по домівках, перебуваючи все ще “в образі”.
Ватикан: коли час зупинився