Зустріч калушан зі скульптором Ігорем Семаком у міській масовій бібліотеці №1 планувалася вже давно. Але, як завжди, вийшла спонтанною. Замість школярів, яким митець планував розказати про мистецтво ліплення, особливості та техніку виконання скульптур, говорили зі, здебільшого, старшим поколінням: про мистецтво, сучасне і майбутнє, і, звісно ж, — про самого скульптора. Розмова вийшла спокійною і теплою.
Як з’ясувалося, народився Ігор Семак у Якутії.
— Утім, моє дитинство пройшло у Калуші, а всі найяскравіші спогади тих років пов’язані з берегами Лімниці та Млинівки, — пригадує Ігор Семак. — Звідти ж — і мій перший скульпторський досвід: одного разу на березі річки я помітив камінь, який мені чомусь чітко нагадував портрет. От і почалося. Спершу зацікавився скульптурою каменю, а потім дійшов до того, що можна ліпити і з глини. Це було настільки цікаво, що мої скульптури одна за одною йшли у ногу зі шкільною програмою: Тарас Шевченко, Леся Українка і так далі. Ці мої перші роботи, до речі, досі збережені.
Ще навчаючись у калуській загальноосвітній школі №3, скульптор-початківець вступив до Івано-Франківської художньої школи і протягом трьох років тричі на тиждень займався там із педагогом. Здобувши середню освіту та отримавши за досягнення у школі золоту медаль, Ігор Семак вирішив продовжити навчання у художньому училищі. Але батьки наполягли, щоб син ішов в інститут. У Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва поступити не вдалося. Натомість Львівська політехніка одразу ж прийняла студента, який по закінченні вишу мав стати фотогеодезистом.
— Скульптури я все одно не покинув, — каже Ігор Семак. — У Львові одразу ж почав брати приватні уроки у викладача художнього інституту, а практики набирався по майстернях відомих на той час львівських митців, зокрема, Якова Чайки. Після третього курсу ледь остаточно не закинув основне навчання. Але таки довчився. Відтак, мене направили на роботу у Якутію і я, нарешті, побачив свою батьківщину. Потім багато років працював інженером. Ця робота дуже багато дала для розуміння життя.
Навіть у постійній роботі Ігор Семак не покидав скульптури. Його талант цінували й усіляко сприяли його розвитку, організовували навіть виставки. А після того, як у 1994 році скульптор повернувся в Україну, в Якутії відкрили музей, де досі зберігають роботи свого земляка.
Не бракує робіт Ігоря Семака і на Калущині: майже у кожному селі є меморіальна дошка чи пам’ятник, спроектований та виготовлений скульптором. Більшість пам’яток міста — також творіння його рук.
За невтомну і безкорисливу працю, чуйність та людяність дякували Ігореві Семаку його колеги-художники: Тетяна Чаборик, Йосип Кравець та Ярослав Господарчук, поети Ростислав Михайловський, Володимир Сивобровенко та Розалія Боднарчук, директор музичної школи №1 Леся Кирилович, а також зберігач фондів музею-оселі родини Івана Франка Лідія Іваницька та ініціатор зустрічі, завідувач міської масової бібліотеки №1 Микола Когут.
Ватикан: коли час зупинився