Володимир Бегун: “Для неповторних фото нареченим не шкода навіть весільних суконь”

Серед декорацій для весільних фото все більш популярними стають узбіччя доріг та залізничних колій. Випускники бажають бачити себе не у класах, а, наприклад, на руїнах калійного заводу. Калушани — фантазують. А втілювати їхні фантазії у життя допомагають фотографи. Адже весілля залишиться тільки у пам’яті молодят, випускні вечори не забудуть випускники. А фото із урочистих подій не тільки постійно нагадуватимуть тогочасні мрії і почуття, але будуть цікавою історією для інших. Творити маленькі красиві історії калушанам допомагає фотограф Володимир Бегун.
Переглядів: 868

— Володимире, до свого покликання Ви прийшли не відразу. Ви навчалися фотографувати з дитинства чи вже у дорослому віці дійшли до того, що фото — це Ваша стихія? Який рецепт Вашого успіху?
— Фотографував із юних літ. Цього мене навчив батько, для якого фото було й улюбленим заняттям, і професією. Він працював інспектором із охорони навколишнього середовища. Тому захоплювався і фотографував переважно природу. Основні знання про фото все ж таки дав мені саме батько. Далі професія знайшла мене випадково: близько 10 років тому я познайомився із власником фотосалону “Сако” Миколою Полицьким. Він мені і запропонував роботу у фотосалоні. Залишилося тільки знайти свій жанр. Але, на відміну від батька, я найбільше зацікавився світлинами людей. Фактично, у кожній ситуації людину можна сфотографувати так, щоб показати її неповторність.
У “Сако” я пропрацював вісім років. Далі почав співпрацювати із однією з івано-франківських фотостудій. Калуш завжди залишатиметься для мене містом особливим, але у обласному центрі відкривається більше можливостей, і коли потрібно постійно професійно вдосконалюватися, то треба, відповідно, реалізовувати ці можливості. Тільки, пропрацювавши в Івано-Франківську близько року, я зрозумів, що і тут можливості — обмежені. Люди поки що не мають сформованої культури фото.
Ще у Калуші я почав фотографувати урочисті події, робити випускні альбоми. І зрозумів, що треба творити хороші історії пересічних людей. З цим переконанням підходжу до кожного нового завдання.
Звичайно, велику роль у фотообразі відіграє технічна складова. Важливо зрозуміти, що у фотографії основне — світло. Фактично, воно все вирішує. Звичайно, важливий і ракурс, і фон, але світло робить фото.
— Ви любите фотографуватися? Чи важко фотографувати самого себе?
— Фотографуватися сам не люблю. Звісно, фотографую і себе, але тільки при потребі. Для цього потрібно мати і відповідну майстерність, і відповідну техніку. А для того, щоб зробити вдале фото самого себе, потрібно, наприклад, потренуватися перед дзеркалом.
Але набагато цікавіше, приємніше фотографувати когось. Я працюю виключно із весільними фото, випускними альбомами та за власним задумом. Відчуваю, що це — моє, і я зможу максимально реалізуватися у цьому напрямку.
— Є таке твердження, що людина — егоїст. Адже, на груповому фото кожен у першу чергу шукає себе. І прикро, коли власне зображення не відповідає очікуваному. Багато людей твердять, що вони — нефотогенічні, погано виходять на фото. Тим не менше, весілля, випускні, інші урочисті події люди не організовують без фотографа. Ви погоджуєтеся, що є люди, абсолютно не придатні до того, щоб їх знімали?
— Однозначно — ні! Адже, наприклад, усі люди люблять позувати перед дзеркалом. А от, коли перед ними камера, — починають комплексувати, стають скутими. До мене приходить багато клієнток і кажуть, що їм легше буде позувати, якщо вони трохи потренуються перед дзеркалом. Траплялися навіть випадки, коли доводилося ставити дзеркало у студії. У більшості випадків після кількох кадрів людина відкривається перед камерою, у неї підвищується настрій і вона охоче позує. Звичайно, настрій клієнта передається і фотографу. Коли бачиш, що людині подобається позувати, то і самому хочеться фотографувати.
Є і такі випадки, коли і справді вигідно сфотографувати людину надзвичайно важко. Тоді якість фото залежить від майстерності фотографа. Переконаний: кожна людина може чудово виглядати на фото, але для цього потрібні бажання і час. А ще необхідно хоча б кілька хвилин поспілкуватися із людиною, щоб краще дізнатися про її характер.
— Отже, фотограф має бути психологом і має вміти реалізовувати бажання людей. Чого хочуть зараз Ваші клієнти? Наскільки вони змінилися з тих пір, коли Ви тільки починали працювати у фотосправі?
— Кожен із клієнтів, які до мене звертаються, кажуть, що хочуть фото не такі, як у всіх. Зробити їх — можливо, але на це, знову ж таки, потрібен час. У день весілля молодята мають для фото переважно кілька годин. Не завжди за цей час можна встигнути сфотографувати їх саме так, як вони хочуть. Тож, останнім часом я, окрім звичних весільних фото, пропоную їм виділити один день, одягтися так, як на весіллі, зробити зачіски і цілий день працювати “на камеру”. Щоразу більше молодят роблять саме так. Це полегшує і працю молодих, і працю фотографів.
Що стосується того, як змінилися вподобання моїх клієнтів, і, зрештою, мої, то кілька років тому молодята надавали перевагу весільному фото у салоні. Звичайно, і там можна зробити чудові фото. Але, крім майстерності фотографа і клієнта, це потребує постійної зміни декорації, фону тощо. Якщо постійно не змінювати атрибути фотостудії, то фото помалу стають однотипними, і, звичайно, клієнти перестають ними цікавитися.
Тепер більшість фото до урочистих подій знімають поза межами студії, на природі. Для цього підійде практично будь-яке місце, фото будуть живі і неповторні. Такі фото подобаються і мені, і моїм клієнтам. Адже, маючи необмежений простір для роботи, можна реалізувати будь-який задум.
— Наскільки часто клієнти приходять із конкретними побажаннями щодо фото і наскільки часто Вам доводиться шукати, якими вони повинні бути?
— Із конкретними побажаннями люди приходять рідко. Переважно доводиться підбирати ті умови, які для людей були б найкращими. Усі переважно хочуть оригінальності. Так, одного разу, прийшовши до мене, наречені забажали таких фото, яких немає ні у кого. Тоді я запропонував їм сфотографуватися на колишньому калійному заводі. Фото вийшли настільки цікавими, що невдовзі калійний завод став однією із найпопулярніших декорацій для фото. Особливо добре такі ідеї сприймають молоді люди. Там охоче фотографуються й одинадцятикласники на випускні альбоми. Серед найпопулярніших місць для зйомок у Калуші — ПК “Мінерал”, калійний завод, парк та центр міста.
Загалом, задум фото я продумую для кожного клієнта. Переважно підбираю до вподобань нареченої. Основний фактор — весільна сукня. Тому дівчата мені просто повинні детально розповідати, як виглядатимуть на весіллі. Бувало, що сукні навіть показували, але рідко: за традицією цього робити не можна.
— Пригадуєте найбільш оригінальні зйомки, які Вам доводилося влаштовувати? Чи були такі випадки, коли задля красивих фото наречені робили абсолютно неймовірні речі?
— Це було зовсім недавно. До мене звернулися молодята, які хотіли нестандартних фото. Весілля відбувалося у Богородчанському районі, тож, вирішили фотографуватися по дорозі. Коли кілька фото вже зробили, почався дощ. Яким було моє здивування, коли наречена вийшла обабіч дороги, тулилася до парканів, не пошкодувавши ані своєї сукні, ані свого вигляду. Сукню завтра зніму, і більше до неї не повернуся, — пояснила вона, — а фото залишаться назавжди. Ми зробили просто фантастичні фото, коли обабіч шосе їхали вантажівки, на сукню бризкало болото.
Коли ми доїжджали до Івано-Франківська, то почався дощ, і ми зробили ще серію фотографій, коли наречені гуляли під дощем.
Коли вже ми під’їжджали до Богородчан, то погода поліпшилася, виглянуло сонечко. Наречена вийшла на поле, дружки допомогли почистити сукню, посушили на сонці. На моє здивування, після всього виглядала вона досить пристойно.
Молода пара нещодавно отримала фото. І вони — просто у захваті.
Було ще одне оригінальне весілля у вересні минулого року. Уже під ранок наречені вирішили поїхати на річку. Наречена зняла туфлі, залізла по коліна у воду, почала бризкати водою на нареченого. У результаті  у мене вийшли дуже креативні фото. А у оператора — прекрасна зйомка. Тоді наречена відкрито заявила: сукні не шкода.
— Окрім молодят, у Вас є ще інша категорія клієнтів — випускники шкіл. Зазвичай, таким юним людям важко догодити. Чого хоче сьогодні молодше покоління?
— Рік за роком до мене приходять різні випускники. Так склалося, що свою роботу із фото я починав саме із випускних альбомів. Тож, за цей час працював із випускниками усіх навчальних закладів міста. Останні два роки мав замовлення від випускників усіх шкіл. Основне, чого хоче молодь, — це оригінальність та індивідуальність. Калуських школярів важко підвести під одну спільну планку. Вони відрізняються навіть за закладами, у яких навчаються. У кожній школі — свої смаки, свій характер. Наприклад, чимось подібні між собою випускники ЗОШ №2 і Калуської гімназії. З іншого боку, мають спільні уподобання випускники ЗОШ №10 і ЗОШ №3: з ними дуже приємно працювати. Проте, молоді люди більш звиклі до перебування під прицілом об’єктиву, тому і працювати з ними — легко.
Зазвичай я приходжу до класів у вересні, даю певний час випускникам для визначення свого вибору. Тепер розмаїття випускних альбомів просто вражає. Останньою тенденцією є альбом, де фото кожного випускника розташовані на окремій сторінці. Проте, кінцевий результат найчастіше відрізняться від задуму. Тепер випускники часто пропонують свої варіанти того, якими мають бути альбоми. Тому протягом року я встигаю перезнайомитися чи не з кожним випускником, якого фотографую. Хочу привітати їх із закінченням навчання у школі, побажати успіхів у подальшому житті, здоров’я, наснаги, а також — подякувати за співпрацю.
— Крім замовлень, Ви реалізовуєте і власні проекти. Чи важко зараз зробити професійну фотосесію?
— Головне, як і у всьому решта, — бажання. Коли до мене приходить ідея, то, відповідно, я просто починаю працювати над її втіленням. За роки праці я підтримую стосунки із потрібними людьми, які можуть допомогти у реалізації ідеї. Зокрема, допомагають мені у цьому і дехто із учасниць конкурсу краси від газети “Вікна” — “Міс Чарівність” (Володимир Бегун упродовж п’яти років був фотографом цього конкурсу. — Авт.). Такі конкурси — це добрий старт для красивих і цілеспрямованих дівчат, які хочуть заявити про себе.
Крім того, для професійного фото необхідна техніка. Звичайно, всієї техніки, яку я б хотів мати, я не маю. Але на 80% я забезпечений. Решта — бажання.
Я не зациклююсь на одному фото. Переглядаючи через певний час свої роботи,  по-новому їх оцінюю, аналізую і, здається, що я міг би втілити такий задум зовсім інакше. Тому я не прихильник виставок, адже вважаю, що у роботі потрібно постійно рухатися уперед, а не засиджуватися на одному місці.
— Спасибі, Володимире, за цікаву розмову!