“У Калуші перед моїм концертом доводилося доставляти крісла, щоб усі бажаючі змоги потрапити у зал”

Хоча співакові Василю Лазаро-вичу не вдалося потрапити на фінал конкурсу “Євробачення-2010”, він став невід’ємною частиною українського шоу-бізнесу. Василь — співак рідкісного голосу зі своїм сформованим репертуаром і характером, який, власне, і не дав йому сили гідно сприйняти поразку. Василь Лазарович на певний час зник із шоу-бізнесу. Однак, співак погодився брати участь у третьому сезоні проекту каналу “Україна”— “Народна зірка”. Не відмовився Василь і відповісти на запитання “Вікон”. Інтерв’ю з виконавцем організувала PR-служба ТРК “Україна”.
Переглядів: 334

— Василю, яким чином Ви підбирали партнера для проекту “Народна зірка”? Що було вирішальним фактором для вибору? Чи важко було підібрати партнера, особливо, зважаючи на Ваш низький тембр голосу?
— Для мене особисто основним критерієм відбору була цікава харизматична особистість, яка здатна на творчі експерименти. Але, зважаючи на мій низький тембр голосу, насправді, досить важко підібрати партнера для дуету. Сподіваюсь, обрана кандидатура сподобається глядачеві, а я докладу максимум зусиль, щоб вийшов гарний та цікавий дует.
— Якою бачите свою роль у проекті: наставника, друга, прикладу для наслідування?
— На жаль, з учасницею я ще не бачився. Проте, днями зі знімальною командою маю потішити її своїм візитом. Для неї це буде сюрпризом.
Мене часто запитують, чи я хочу перемогти у шоу “Народна зірка”. Я відповідаю, що не є конкурсантом. Я є творчим наставником. І, якщо мені вдасться розкрити творчий потенціал своєї учасниці і проявити себе, — це і буде моя перемога. І, не важливо, яке місце ми посядемо.
— Після “Євробачення”, проект “Народна зірка” — перший, де Ви вийшли на широкий загал. Творче затишшя — це “затишшя перед бурею”, чи просто масова аудиторія — не та, на яку Ви прагнете працювати? Хто є Вашим слухачем?
— Це був період переосмислення цінностей, завдяки якому я не тільки став на новий творчий шлях, але і звузив коло свого спілкування. Ніколи не зупиняюся на досягнутому. Треба вміти достойно програвати, а не робити із себе жертву, яку будуть жаліти.
Робочий процес моєї творчої команди не зупинився. Наразі ми готуємо великий сольний концерт у Національній Опері України у супроводі Національного симфонічного оркестру. А навесні збираємось у тур оперними театрами України на підтримку мого дебютного альбому.
Відповідаючи на запитання щодо цільової аудиторії, то можу з упевненістю сказати, що це є люди старшого віку, з певним досвідом життя, власними поглядами, певними здобутками — аудиторія, що поважає високе мистецтво і вносить неабиякий вклад у розбудову нашої держави. Проте, однією з головних цілей мого сольного концерту є відкриття молодої творчої інтелігенції.
— Що означає для Вас зірковий статус? Чи він вартий, на Вашу думку, таких колосальних зусиль, яких докладає чимало “зірок” шоу-бізнесу? Чи відчуваєте, виходячи на вулицю, що до Вас — підвищений інтерес з боку оточуючих?
— Зірковий статус, на мою думку, — це, перш за все, репутація та результат твоєї праці. Саме це вимагає колосальних зусиль для того, щоб сформувати суспільну думку про власну персону. Багато хто з зірок, досягаючи певного статусу у суспільстві, не може утриматися на цій хвилі, розмінюючись на дешеві вигадки та історії заради піару. Думаю, краще себе не додати, ніж перенаситити собою. Адже, коли ти стаєш на певний період недоступним, а потім виносиш на розсуд глядачів новий свій проект, — ти є завжди цікавим і актуальним.
На власному прикладі, як не намагалися зробити з мене персону-скандаліста у шоу-бізнесі, я все ж таки протистояв цьому удару. Я завжди говорив правду, яку від людей ховають за блакитними екранами. А публіку не обманеш: вона найкращий твій суддя.
А, загалом, мені приємно, коли мене впізнають. Проте, я не роблю з цього культу.
— Виступаючи перед калуськими глядачами наприкінці березня, Ви розповіли, що здавна у Вашій родині чоловіків називали Василями, а також і те, що у Вас — співоча родина. Ви вірите у якісь “знаки долі”, які визначають майбутнє людини, чи переконані, що всього можна досягти сумлінною працею?
— Я вірю у знаки долі. Але вважаю, що все можна змінити своєю сумлінною працею.
— Цього року Вам так і не вдалося побувати на пісенному конкурсі “Євробачення”. З чим пов’язуєте свою поразку у відбірковому турі: зі зміною ситуації навколо, чи з необхідністю Вашої зміни?
— Якщо враховувати, що за результатами sms-голосування (що не було оприлюднене) я був на першій позиції, то на це запитання нехай відповідає совістю перед Богом віце-президент Національної телекомпанії України і покровитель представника України на “Євробаченні-2010”.
— Чи плануєте і надалі претендувати на участь у цьому конкурсі? Чи підтримуєте стосунки із співачкою Альошею, яка, власне, перемогла Вас у відбірковому конкурсі на право участі у цьому конкурсі?
— Скажу чесно, як творча амбітна людина: бажання не покидає. Проте, час покаже, чи потрібно мені буде це взагалі.
З Альошею я вперше познайомився на перших зйомках шоу “Народна зірка”. Проти неї особисто я нічого не маю. Знаючи про її фінансові борги, я упевнений, що “Євробачення” стало для неї певним уроком. Як твердить народне прислів’я: не знаєш броду — не лізь у воду.
—Чи маєте якийсь улюблений регіон для виступів? Вас краще сприймають на Україні чи за кордоном? Чи плануєте знову повернутися для виступів на Івано-Франківщину?
— Калуш — надзвичайно привітне місто. Пригадую, що перед початком концерту у залі доводилося доставляти стільці, щоб усі люди змогли сісти. Адже квитків було менше, ніж охочих мене послухати. Дехто навіть знаходив мій номер, щоб я замовив слово організаторам провести тещу або сестру на концерт.
Загалом, мене завжди гарно приймають не тільки в Україні, а і далеко за її межами. Проте, за кордоном доволі специфічне ставлення до іноземців: там нас ніхто не чекає. А задля того, щоб досягнути там вершин, потрібно стати творчою одиницею у себе вдома.
— Чи часто буваєте у рідному селі? Чи змінилося сприйняття земляками Вас після подій останнього року, коли Ви, фактично, стали відомим кожному українцеві?
— На жаль, відвідую рідний край не так часто, як би хотілося (Василь Лазарович народився у селі Баня-Березів на Коломийщині.— Авт.). Останній раз я був там на святкуванні 450-річчя із дня заснування села. Цього дня на святкування прийшли не тільки місцеві мешканці, а і спеціально приїхали люди з інших регіонів, щоб поспілкуватися зі мною, висловивши свої поради та побажання.
І, не зважаючи на зливу, що могла зіпсувати свято, я подарував людям свій виступ, висловлюючи подяку за підтримку у підготовці до участі у конкурсі “Євробачення-2010”. Вони за мене щиро вболівали, відправляючи sms-повідомлення за мою кандидатуру. Дехто — дзвонив, навіть ходив до батьків, намагаючись з’ясувати ситуацію, що була пов’язана зі скандалом.
— Що нового найближчим часом покажете своїм шанувальникам? Яким чином змінилася чи зміниться Ваша творчість?
— Наразі я вирішив залишити жанр популярної музики і повернутися до того, з чого, власне, починав — до класики. Відтепер у моєму репертуарі з’являться академічні арії, романси, українська лірика та нові аудіороботи у стилі classical crossover.
Результатом моєї роботи стане сольний концерт, який відбудеться 2 грудня у Національній Опері України у супроводі Національного симфонічного оркестру. Цього вечора виконуватиму академічні твори, українські, російські романси, дуети зі скрипкою, саксофоном та фортепіано, а також нові музичні роботи, що увійдуть до мого дебютного альбому. Він, до речі, побачить світ навесні до Дня Жінки. Також глядачі стануть свідками народження яскравих дуетів із провідними артистами України та Російської Федерації.
Я усвідомлюю, що після різноманітних музичних експериментів, мені доведеться попрощатися зі своїм старим репертуаром, проте, я не боюся починати все з чистого аркуша.
— Спасибі, Василю, за цікаву розмову!