День народження хіп-хоп культури калушани відзначили по-своєму — гучним фестивалем, який тривав два дні. Щоправда, для більшості містян свято пройшло непоміченим. Адже, щоб не дражнити людей непростими ритмами репу, організатори дійства вирішили розважатися у нічному клубі. Обрали географічно найбільш віддалений — “Вінтаж”.
Загалом, за словами співорганізатора святкування, голови Івано-Франківського об’єднання THE FOUNDATION Віталіка, головна мета дійства — підтримка молодіжного руху, який сповідує тверезість мислення, єдність та братерство; донесення цих моментів до молоді та спроба звільнити її від негативу, який несе вулиця.
— Подібні заходи Калуш уже бачив, — зазначив Віталік. — Проте, якщо попередні два рази (у листопаді минулого року та на початку травня цього року. — Авт.) це були звичайні реп-вечірки, то цього разу — справжній фестиваль. Причому, думаю, нам удалося зруйнувати усталені стереотипи про те, що люди, які займаються репом, є нахабними, хамовитими, а нерідко — п’яними і навіть під дією наркотиків. Насправді, ані реп як складова частина хіп-хопу, ані інші його елементи, зокрема, брейк-данс та графіті, не несуть у собі абсолютно ніякого негативу. І ті люди, які у суботу та неділю були у нічному клубі, могли у цьому переконатися.
Мав фестиваль і більш конкретну мету: підтримати молодих реп-виконавців та дати їм можливість безкоштовно записатися на студії. Щоправда, за таку нагороду потрібно було ще поборотися зі своїми колегами-реперами. Утім, змагання артистів-початківців не налякали. Відтак, до Калуша з’їхалися конкурсанти із Чернівців, Львова, Тернополя, Києва, Рівного. Також мали бути гості з Кривого Рогу, Дніпропетровська та Полтави, але з певних причини їм довелося відмінити поїздку.
Загалом, організатори нарахували 16 учасників. Щоб конкурсна програма була цікавою та насиченою, її розділили на три блоки. У суботу, зокрема, від усіх учасників вимагали виконати дві пісні або мікстейп (набір музичних фрагментів, зібраних у композицію. — Авт.) тривалістю до семи хвилин. У результаті — одразу ж “відсіяли” шістьох виконавців. Тож, у неділю десятеро учасників виконували вже по одній пісні або “нарізці” до п’яти хвилин. Останній фінальний раунд мав зібрати трьох кращих, але несподівано два колективи, за підсумками попередніх виступів, набрали однакову кількість балів. Тому у фіналі опинилися одразу четверо молодих виконавців. Вирішальним став, відповідно, останній трек. Вдало обрана композиція доволі несподівано принесла перемогу калуському колективу “Ритміка”, який до цього, хоча і виступав доволі успішно, проте у фаворитах не значився.
— Калушани, звичайно, були достойні перемоги, — зазначив у коментарі “Вікнам” співорганізатор фестивалю, представник команди Х-Liberta Team Максим. — Але вразило інше: деякі команди з самого початку показували себе дійсно професійно та на рівні. Але несподівано наостанок чомусь обирали невдалі композиції, і, як наслідок, — “пролетіли”. Хочу зазначити, що ми дуже серйозно підійшли до питання підбору журі. У його складі були люди з різних міст, яким, за великим рахунком, було байдуже, з якого міста буде переможець. Головне, щоб він виступав професійно. Більше того, жоден член журі не судив конкурсантів від початку і до кінця: суддівська колегія змінювалася. Тому те, що у Калуші перемогли калушани, скоріше, везіння, аніж прогнозований результат.
Отож, за перше призове місце репери отримали у подарунок можливість запису цілого альбому. Другий результат приніс дозвіл на запис п’яти пісень. А команда, яка замкнула трійку переможців, зможе записати три пісні.
Водночас, окрім репу, фестиваль хіп-хопу запам’ятався і семінаром про цю культуру, а також — брейк-дансом і бітбоксингом.
Довідка. Брейк-данс — вільний стиль вуличних танців, що характеризується вмінням оригінально фіксувати руки, ноги та ввесь тулуб, імітувати робота тощо. Це — суто танцювальне відгалуження у хіп-хоп культурі, що вимагає не тільки відповідних навиків, але і хорошої фізично-акробатичної підготовки, пластичності й уміння танцювати.
Бітбоксинг — учення про музику тіла. Переважно під ним розуміють створення ритмічних звуків різними частинами тіла, зокрема, горлянкою, ротом і руками. Послідовники цього вчення відомі як бітбоксери або люди-оркестри. Бітбоксинг вчить використовувати тіло як інструмент, імітувати звуки природи шляхом використання частин власного тіла. Ранні його версії включали різні хлопки. Сучасний бітбоксинг є імітацію старих електронних драм-машин.
— Була також ідея додати ще одну складову хіп-хопу — графіті, але вирішили не ризикувати, — зазначив Віталік. — Справа у тому, що, організовуючи фестиваль, ми і не сподівалися, що у листопаді може бути така чудова сонячна погода, яка дасть нам змогу розмалювати якусь стіну. Для графіті потрібно було і достатньо часу передбачити, і значну суму грошей затратити, і “поле” для діяльності піднайти. Розуміючи, що затратимо чимало сил і ресурсів, а у результаті погода може все в один момент перекреслити, вирішили не ризикувати. Але, коли працюватимемо над наступним фестивалем у цьому напрямку, обов’язково включимо у програму і графіті.
Між тим, переконують хлопці, коріння хіп-хоп культури у Калуші — доволі давнє. Якщо у світі цей напрям зародився приблизно у 70-х роках минулого століття як спосіб самовираження малозабезпечених верств населення на вулицях “чорних кварталів” Нью-Йорка, де вперше і зазвучала нова реп-музика, то в Україну цей стиль прийшов приблизно через 20 років. Спочатку про нього дізнавалися з касет. І лише згодом хіп-хоп став стилем життя тисяч молодих людей, які слухають техно, реп й іншу подібну музику, носять широкі штани, балахони з капюшонами і шапки, танцюють брейк-данс, малюють графіті, захоплюються екстремальними видами спорту.
— Музична основа хіп-хопу у Калуші — дуже цікава, — стверджує Максим. — Адже наше місто у 90-х роках могло похвалитися справжніми реперами та їхніми концертами. Маю на увазі колектив “Вивернуті навиворіт”, який свого часу гідно показував себе на такому відомому на той час фестивалі, як “Червона рута”. Через цей фест пробивалися такі гурти, як “Тартак” і “Танок на майдані Конго”. І калушани виступали з ними на одній сцені, і навіть перемогли цих тоді ще не зірок! Тобто у 90-х роках — було одне покоління, ми — друге, а є хлопці, молодші за нас, які також захоплюються хіп-хопом. Молодь уже більш впевнено робить перші кроки. Адже разом із Інтернетом з’явилося чимало інформації про всі ці речі, і вони, відповідно, стали доступнішими.
— Так само й із графіті, — продовжив Віталік. — Кілька років тому створення малюнків на стінах було надзвичайно популярним захопленням серед підлітків. Звісно ж, — забороненим. Згодом — ситуація трохи змінилася. Влада іноді навіть відводила для творців графіті окремі стіни, намагаючись пустити все у якесь планове русло. Пам’ятаю, як одного разу нам дозволили розмалювати стіну бібліотеки позаду сучасного політехнічного коледжу. Зазвичай, такі речі робилися нишком і без дозволу. А ми отримали дозвіл. Тож, працювали білоденно десь зо 6-7 годин. Правоохоронці, правда, кілька разів підходили зі здивованими обличчями, але, “озброєні” документами, ми впевнено малювали далі. Творіння протрималося близько чотирьох років, після чого його замалювали. Саме ж графіті поступово чомусь втратило популярність. Зараз, щоправда, інтерес до нього у місті відроджується. Тобто, фактично, є молоде покоління, яке розвиває хіп-хоп в усіх його складових. І це, звісно ж, приємно.
Організатори фестивалю загалом дуже задоволені власним творінням. Переконують, що працювати було надзвичайно легко. Головне, щоб кожен був на своєму місці та виконував свою роботу. Без проблем залучили до дійства і кількох спонсорів. Тож, тепер обіцяють організовувати подібні фестивалі кожних два-три місяці.