Виставка вишивок Михайла Покиданця відбулася у рамках семінару вчителів української мови та літератури, що організували минулої п’ятниці у ЗОШ №5. Михайло Покиданець багато років працював саме у цій школі. Викладав географію. Заснував у школі етнографічний музей, який функціонує і досі.
Тепер майстер мешкає у Чернівцях. Там керує хореографічним ансамблем “Вітерець”, проводить хореографічні уроки. Оскільки хореографія навчальною програмою не передбачена, для цього спеціально виділили уроки… логіки. Також — відроджує буковинську вишивку: веде шкільний гурток вишивки і каже, що вже має учнів, які у майбутньому перевершать свого вчителя.
Зараз у колекції майстра — більше 4 тис. вишивок. Загалом, за роки співпраці із журналами “Радянська жінка”, а потім — “Жінка”, він подарував вишивальницям 350 публікацій для нових творчих ідей. А найстарша вишивка у колекції майстра датована шістнадцятим століттям. ЗОШ №5, де Михайло Покиданець пропрацював багато років, він подарував традиційний буковинський рушник — тканий.
— Спочатку не планував вишивати. Однак, моя мати Єва була знаною вишивальницею на Тернопільщині (Михайло Покиданець народився у селі Гаї Розтоцькі, що на Тернопільщині. — Авт.). Безпосередньо захопився вишивкою у 28 років. Свою першу роботу, традиційно, зіпсував. Але за багато років я таки став майстром вишивки. Тож, буває, що створюю роботу за дві-три ночі, а буває, — що за два-три роки. А зараз у “процесі” перебуває 18 робіт, — поділився із присутніми на виставці Михайло Покиданець. — Остаточно вирішив пов’язати свою долю з цим мистецтвом у 60-х роках минулого століття. Хореографічний ансамбль Верховинського лісокомбінату, де я тоді був художнім керівником, запросили до участі у зйомках фільму “Тіні забутих предків”. Там у мене була незабутня зустріч і з режисером фільму Сергієм Параджановим, і з актором Іваном Миколайчуком. Але найбільше мене вразили дивовижні вишиті костюми акторів. Уже до того я колекціонував, а потім — і вишивав. Тож, те, що вишивку вважають жіночим мистецтвом, мене не бентежить. Адже саме чоловіки-вишивальнки зробили українській вишивці ім’я у світі.
Перша персональна виставка майстра відбулася у канадській провінції Вінніпезі. Потім він об’їздив зі своїми вишивками чи не ввесь американський континент і Європу. Вишиванки іноземцям показує, але жити хоче тільки в Україні. А наприкінці березня, після виставки, яка має відбутися у Будапешті, планує організувати велику виставку у Калуші.
Там майстер пообіцяв показати свою гордість: два вишиті “Заповіти” Тараса Шевченка. Один із них — у “канівському” стилі, а інший — у гуцульському. Роботи — розмірами з вхідні двері.
Також калушани матимуть змогу побачити рушники, вишиті за творами Тараса Шевченка. А вже незабаром має вийти у світ ювілейне видання “Кобзаря”, ілюстроване вишивками майстра. Їх, за задумом, можна буде не тільки розгледіти, але і відшити. Хоч у деталях цього зробити поки що не вдалося нікому. У “Кобзарі” також обіцяють вишитий портрет молодого Тараса Шевченка. А також — вишиту ікону Почаївської Богородиці. Саме їй колись Тарас Шевченко присвятив поему “Марія”.
— Коли мені запропонували долучитися до видання вишитого “Кобзаря”, я думав відмовлятися. Переконала у тому, що мені — під силу виконати таку роботу, співачка Ніна Матвієнко. Їй я не міг не повірити, оскільки багато років її знаю і вишив для неї кілька вишивок. Зокрема, Ніна Митрофанівна тривалий час виступала у сорочці, яку я їй вишив. І ще досі цією сорочкою користується її дочка, — зазначив Михайло Покиданець. — Тож, довелося детально прочитати поезії Тараса Шевченка. Так, раз по раз із поезій виринали окремі рядки, які я просто бачив вишитими. І — вишивав. У результаті — 26 робіт на “кобзареві” теми.
Майстер втілив буквальні образи у глибоких символічних орнаментах. Так, за рушником знавці творчості Тараса Шевченка й української символічної вишивки, практично, дослівно зможуть процитувати “Кобзаря”. На “шевченківських” рушниках Михайла Покиданця — аналогії з усіма основними образами Тараса Шевченка. Тут — і юнаки та дівчата, наче маків цвіт, і поля, скроплені козацької кров’ю, і вишні у саду, і солов’ї на калині.
А за вишивані рядки “Реве та стогне Дніпр широкий…” у радянські часи майстер і власник орнаменту міг поплатитися свободою, або навіть — і життям.
— Для того, щоб зобразити Дніпро, я використав знаменитий орнамент Полуботка. Так, історія походження цього орнаменту спирається на дві легенди. Перша говорить, що гетьмана Івана Полуботка, після того, як він заховав свій скарб, забрали у царську в’язницю і катували. Так, перебувавши у камері у перервах між допитами, він торочив свій каптур і вишивав жовто-блакитний орнамент. Ще одна легенда твердить, що орнамент був вишитий однією із дворянок після того, як вона дізналася про поневіряння гетьмана, — розповів присутнім на виставці майстер. — Ця вишивка у радянські часи перебувала у “бандерівських” фондах: парубка, який мав таку вишиту сорочку, могли заслати до Сибіру.
У “шевченківських” роботах Михайло Покиданець часто використовує мотиви, не властиві традиційному українському рушникові. Так, наприклад, солов’їв на рушнику не зображав ще жоден майстер і майстриня. Тільки Михайло Покиданець твердо вирішив: “солов’їний” рушник має бути із солов’ями. Це був єдиний у доробку автора рушник, де він використав фрагменти із німецької схеми для вишивки. Схему вишивки солов’я розробив сам: для цього йому довелося просто сфотографувати на мобільний телефон справжнього солов’я, який ззовні виявився нічим не примітною птахою.
За канонами української вишивки, категорично заборонено зображати зброю: булаву, меч.
Також мають свої правила вишивання весільних рушників: поле посередині рушника має бути чистим. Саме на біле поле мають ступити молодята у день весілля. А зворотний бік рушника має бути максимально наближеним до лицевого орнаменту. Так, якщо на зворотному боці багато вузликів, чоловік усе життя в’язатиме вузлики жінці.
Михайло Покиданець не ховає свої роботи, а постійно ними ділиться, і дає відшити. Однак, продає дуже рідко. Кошти, виручені за вишивані роботи, а це щоразу — кілька тисяч гривень, перераховує на благодійність.
А вишивати для можновладців не поспішає. Незважаючи на те, що саме Віктор Ющенко присвоїв Михайлові Покиданцю звання Заслуженого майстра народної творчості, він не вишив Президентові нічого, адже вважає, що саме Віктор Ющенко привів до влади тих людей, керівництвом яких незадоволені чимало з його земляків. Тому вишивка — це не політика, а душа і мистецтво майстра.