Усі собори, церкви, каплиці мають свою назву. Храми посвячують, називають, на честь одного із свят, присвячених Господу Ісусу Христу (наприклад, Собор Воскресіння Христового в Івано-Франківську. — Авт.), чи Богородиці (церква Різдва Пресвятої Богородиці у мікрорайоні Загір’я. — Авт.), на честь святих (храм святого Архистратига Михаїла у Калуші. — Авт.), або якоїсь визначної події, пов’язаної із святими, яку Церква вшановує у відповідний день. Як приклад — церква Чуда святого Архистратига Михаїла у Колосах, яка розташована у мікрорайоні Дора міста Яремча. Також храм може носити ім’я двох чи більше святих, якщо їх пам’ять вшановують в один день (церква святих Кирила та Методія у мікрорайоні Новий Калуш. — Авт.). У рідкісних випадках зустрічаємо посвяту храму на честь двох різних святих. Наприклад, монастирський храм отців-студитів у вищезгаданій Дорі, який посвячений на честь святих пророків Іллі та Івана Хрестителя.
Традиція найменування храму є давньою. Відомо, що у четвертому столітті святими Констянтином та Оленою був знайдений хрест, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. На цьому місці згодом був споруджений храм Воздвиження Чесного та Животворного Хреста.
Подвійне свято
За останніх двадцять років у нашому місті з’явилася чимала кількість храмів різних конфесій. Усі вони мають свою назву, духовенство та парафіяни цих церков та каплиць кожного року урочисто відзначають храмові свята. Як згадує Володимир Коломиєць, до часів СРСР у Калуші урочисто вшановували не одне, а два храмові свята — святого Архистратига Михаїла — 21 листопада та у січні — Різдва Христового. Однак, якщо проаналізувати, то такого храму у Калуші на початку ХХ століття не існувало. Чому ж тоді калушани вважали Різдво храмовим святом? Цей факт є насправді унікальним надбанням та традицією, яка, на жаль, майже зникла, однак, була відомою до 1946 року. Так калушани вшановували пам’ять про найдавніший храм міста — церкву Різдва Христового, яка існувала у Калуші з XV по XVIII століття. Її наступницями стали церкви святого Архистратига Михаїла: спочатку — дерев’яна, яка була розташована на сучасній вулиці Степана Бандери з 1771 по 1913 року, і нинішня, мурована, — на майдані Андрея Шептицького. Однак, пам’ять про давній храм живе і донині.
Церква біля замку
У Калуші здавна були церкви. 1565-1566 роками датована перша згадка про калуського священика Івана Дикого, а перші згадки про церкви східного обряду (до 1700 року — православні, з 1700-го, після возз’єднання із Святим Престолом у Римі Львівської та Перемиської єпархій на умовах Берестейської унії 1596 року — греко-католицькі) у Калуші датовані 1565-66-м, 1570-м і 1578-м роками.
Найдавнішою була церква Різдва Христового. На жаль, сьогодні відомі тільки деякі епізоди з історії цього храму. І ті, здебільшого, датовані XVIII століттям.
Відомо, що церква своїми початками сягала XV століття. Довкола неї у середньовіччі гуртувалися українські міщани-ремісники, купці, простий люд із Калуша та передмість. На початку XVII ст. вони організували церковне братство. Як пише історик Володимир Грабовецький, матірна, головна (на той час у Калуші було три маленькі храми. — Авт.) церква Різдва Христового була розташована з другого боку замку у самому місті на грунті давно посвяченому. При ній була дзвіниця з чотирма дзвонами. Біля церкви був огороджений дерев’яним плотом старовинний цвинтар. Зі стародруків у церкві зберігалися церковні книги: друковане Євангеліє і виданий у друкарні Львівського Ставропігійського братства служебник. Тут були ще два требники, один із яких був виданий в Унівській друкарні. Крім цих видань, у церкві зберігались інші стародруки: дві тріоді, трифолій, октоїх, часослов, три богослужебники. Тут були майстерні образи, перенесені зі старої церкви. Імовірно, що у церкві Різдва Христового під дзвіницею знаходилася осібна каплиця Благовіщення Пречистої Діви Марії. Кивот (скринька для зберігання ікон, дарів. — Авт.) у храмі був “столярної роботи”, непофарбований. На престолі стояв дерев’яний хрест. Обабіч нього знаходилися дерев’яні або цинкові ліхтарики. По всіх селах Калуського деканату їх було два або й один, а у храмі Різдва Христового таких ліхтариків — дев’ять, причому дев’ятий — потрійний. Також зберігалося дві кадильниці, одна з них зі срібними ланцюжками. На іконах вірні вішали різні дари. У церкві на намісних іконах на початку 1740-го року було шість срібних коронок, шість таких самих табличок, чотири шнурки дрібних кораликів та чотири “jedwabniczki”. У храмі зберігалося шість фелонів, дві хоругви, гарно обгорнене Євангеліє.
Даний опис свідчить про те, що церква Різдва Христового була однією з найкращих церков Калущини. Парохом усередині XVIII століття був о. Григор Лущинський. Храм налічував 27 парафіян.
Доля церкви Різдва
Дослідник Юліан-Ярослав Бабій, описуючи храм станом на 1740 рік, зазначає, що останній на той час будували. Враховуючи, що Володимир Грабовецький вказує на датування першої згадки про церкву XV століттям, а станом на 1754 рік йде мова про перенесення деяких церковних речей зі старої церкви, то можна припустити, що всередині XVIII століття храм перебудовували, розширювали чи зводили нову споруду церкви, яка, щоправда, з невідомих причин, довго не проіснувала, адже у джерелах від 1771 року вже йде мова про храм святого Михаїла.
Донині у захристії церкви святого Архистратига Михаїла у Калуші перебуває вівтар Різдва Христового. Як згадує Володимир Коломиєць, здавна люди знали та пам’ятали, що цей вівтар — із найдавнішої церкви нашого міста. Як уже зазначалося, до середини ХХ століття у церкві святого Михаїла святкували два храмові празники: Собор святого Архистратига Михаїла та друге — на честь Різдва. Цікаво, що на честь Різдва Христового урочистості відбувалися наступного дня, восьмого січня.
Мистецтвознавець Анна Шеремета так описує вівтар із церкви Різдва: “Він виготовлений у XVIII ст. у стилі західного бароко. На вівтарі знаходяться образи пізнього періоду “Різдво Христове” та “Жертвоприношення Авраама”. Проте, у них відчуваються деякі риси ранньої ікони. Увінчують вівтар різьблені скульптури святих Кирила і Методія, ангела та Бога — Творця Всесвіту”.
Із цього короткого опису можна зробити висновок, що і справді у XVIII столітті церква Різдва Христового перебудовувалася. І хоча, після тієї перебудови вона і проіснувала всього кількадесят років, але столітня пам’ять про неї не зникла. А ми, сучасники, бачачи, як ревно наші предки плекали пам’ять про, здається, вже забутий храм, повинні і плекати свою любов до Бога та рідного краю.
