Фрагменти з кінострічки “Життя”

Мистецтво має будити у людині людське, зворушувати і захоплювати — ось основний посил калуського художника Ярослава Романюка, виставка якого відкрилася 8 липня в арт-галереї історико-краєзнавчого музею Калущини. Виставлені роботи охопили період довжиною у  вісім років з життя художника і відбилися на полотні найяскравішими стоп-кадрами: тут і колоритні портрети, і різноманітні пейзажі, і своєрідні натюрморти. Окинувши поглядом це буяння барв, фактур, бачиш цілий проміжок життя: тут і стрімкі гори, і бурхливі потоки, і тиха синява озер рідної Надвірнянщини, спекотна Бойківщина, парки Івано-Франківська. Ярослав Романюк не просто прокручує перед глядачем цей своєрідний “фільм”, але робить його співавтором, співрежисером. Здається, що то вже твої спогади відбилися на полотні і цю місцину ти вподобав собі давно. Картина втягує у себе глядача, він уже по той бік милується заходом сонця, вдихає теплий вітерець із запахом сіна і слухає сюрчання коників. Хочеться бути там, за полотном, споглядати і дивуватися, що не бачив навколо себе нічого так давно, нарешті, прислухатися до себе і до світу. “Відкрити для себе і в собі світ прекрасного” — ще одна цитата з передмови до виставки найповніше охарактеризує цей процес відтворення себе у світі, свого місця і призначення. Саме так діє, наприклад, картина “У парку”: з похмурого затінку витягуєшся до світла, лишаючи позаду все мізерне, нікчемне, зосереджуєшся на тому, що насправді важливе для людини.
Окремої уваги заслуговують і портрети. Художник вловлює той настрій портретованого, який розказує більше, ніж найдетальніша біографічна довідка: задуму, любов, відданість, настороженість, захоплення. З таких миттєвих, невловимих емоції, неважливих чи і не помітних для  самої  людини, малюється портрет враження на свого ближнього. Художнику цікаві не статичні пози, хоча, чоловічі портрети — суворі і “поважні”. Він змальовує ту атмосферу, яка доповнює внутрішній стан моделей: обдерті стіни додають розгубленості молодій жінці (”Перші промені сонця”), розпечені сонцем гори просять відпочинку разом зі старою гуцулкою (”На сінокосі”).
Двадцятишестирічний митець має за плечима серйозну професійну підготовку:  дитяча художня школа Надвірни, Івано-Франківський професійний будівельний ліцей за спеціальністю виконавця художньо-оформлювальних робіт. 2008 року закінчив навчання в інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Та і сам глядач може судити за роботами про професійне зростання, набуття знань і досвіду, освоєння таємниць кольору, роботу у різних жанрах і техніках.
— Кожен митець змальовує те, що хвилює його або схвилює глядача, — каже Ярослав Романюк. — Я не є винятком. Я хотів поділитися з глядачем красою життя, яку ми так часто не помічаємо, зупинити і, навіть, якоюсь мірою присвоїти цю мить, щоб мати змогу дивитися на неї будь-коли і згадувати, захоплюватися, задумуватися. Буду радий, якщо відвідувачі візьмуть із собою оце замилування і захоплення світом, яке так необхідне нам, щоб бути добрішими й уважнішими до природи, і самих себе.