...Цок-цок-бом, цок-цок-бом, видзвонюють у тиші ошатної оселі космацької майстрині Параски Бойчук великі дерев’яні та згодом менші й тонші металеві спиці. Тихо потріскують дрова у каміні. «Ви-пле-ту я кап-чу-ри-ки та й п’ять-ма дро-та-ми, і бу-ду ся го-но-ри-ти по-ме-жи дів-ка-ми, ой бу-ду ся го-но-ри-ти, ой бу-ду я пиш-на, із та-ки-ми кап-чу-ря-ми й за ці-са-ря б вий-шла». На ходу складає коломийку талановита миловида молодичка, не припиняючи роботи. Жінка навіть не дивлячись на плетення, розповідає, що цю роботу здавна ледь не з колиски вміли роботи усі дівчатка. І було великим соромом, коли донька в гуцульській родині капчурі плести не вміла. Тепер робити це вміють не всі. Проте носять теплі вовняні шкарпетки в карпатсьКИх селах залюбки і туристам продають.
«Для того, аби перед приїжджими таку красу показати та й продати, треба добре потрудитися,— зітхнувши, мовить майстриня, — бо у нас все робиться, як з правіків. Для того, аби виготовити одні капчурі треба приблизно 200 грам овечої вовни. Її купляємо на косівському базарі по 10-12 гривень за кілограм». Але це ціна неочищеної сировини, яку треба помити, випарити, розчесати, нитку спрясти. Лише згодом з цієї нитки плести шкарпетки. Щоправда звичайні. Сірі, білі, зрідка чорні. «За цими кольорами й можна відрізнити чи справжні шкарпетки вам пропонують чи китайську підробку, — пояснює жінка. — Адже нерідко можна побачити, що необізнаним туристам з Києва чи Дніпропетровська пропонують філотетові чи яскраво сині шкарпетки з «натуральної овечої вовни». Сміх та й годі! А ще справжні капчурі мають щільне плетення, з них не вилазять ворсинки та відсутній специфічний хімічнй запах.
Аби зв’язати червоні, бордові, жовтогарячі капчурі, вовну треба ще пофарбувати. Спеціальні барвники для ниток з овечої шерсті також купляємо. Вовну в фарбі майстрині тримають не більше 20 хвилин. «Починаємо плести від верху п’ятьма дерев’яними спицями, зробленими з ясена. Коли вже треба зробити узір, тут можна й металеві дроти для плетіння до рук взяти, адже все у нас на капчурах має чітку геометричну форму, ромби, лінії, квадрати, петелька до петельки має зійтися», — показує Параска, як поміж яскраво червону основну нитку змійкою влізають червона, чорна та зелена барви — традиційні космацькі кольори. Здається, неначе хтось вишив на капчурах узір, проте ні — це виплетено. До ниточки пораховано. «Усе в голові тримаю, і вже й руки пам’ятають», — усміхаючись, відповідає пані Параска на запитання, як їй вдається таке виплітати та не рахувати петлі. або вишивається. За день майстриня виплітає пару звичайних шкарпеток, а на традиційні з візерунком — треба витратити тиждень.
Капчурі бувають чоловічі та жіночі, хоча охочіше купляють їх приїжджі пані та панянки. Здавна традиційні шкарпетки використовували для утеплення ніг, для захисту від укусів гадюк, для верхової їзди, а також як прикрасу-доповнення до взуття. Тепер це ще й модний етнографічний додаток. «Примхливі приїжджі модниці, — говорить Марія Ватаманюк, майстриня з Коломийщини, — часто й замовляють капчурі, без.. нижньої частини. Вони одягають їх чоботи. Ось вам і модна новинка з гуцульським колоритом». Плетуть гуцульські майстрині й на спецзамовлення. Щоправда робити це можуть справжні мисткині. Адже примхливі туристи в обрамленні традиційного гуцульського візерунку замовляють виплести тризуб, український, російський та американський прапори, різноманітні імена, портрети зірок та політичних діячів. Ніхто не здивується, коли на капчурях зображення президента незабаром замовлять. Та коштують такі ньюетнокапчурі значно дорожче—від 400 до тисячі гривень. І це все за лише за шкарпетки!
Сакральний момент випікання пасок