Фото Василя Завалка Фестиваль “Колесо” має незмінну місію: забезпечити зв’язок поколінь — старшого і молодшого, об’єднати і забезпечити взаємозв’язок двох культур.
— Концепцію фестивалю вирішили залишити сталою. А ось тривалість — змінили. Проаналізувавши минулий фестиваль, ми дійшли до висновку, що дводенна програма була дуже насиченою. Ми запросили, дійсно, майстерних людей, талановитих митців. Однак, за два дні увага глядачів була дещо розпорошена, і ми не змогли повною мірою почерпнути запропоноване на фестивалі. Тому цього року фестиваль ми скоротили. Однак, за основну залишили ідею об’єднання довкола етніки культур старшого і молодшого поколінь, — каже організатор фестивалю, голова філії Союзу українок Люба Липовська. — Окрім того, ми вирішили зробити акцент і на тому, що цей рік оголошений ЮНЕСКО як рік збереження пам’яток архітектури. Звичайно, читати дітям лекції про це — найлегше. Ми вирішили підійти до цього із практичного боку. Тому звернули увагу на приміщення колишньої друкарні. Спочатку, з дозволу заступника міського голови Руслани Вайди, ми там прибрали. Можна сказати, розчистили територію. Бо, направду, люди просто завалили приміщення непотребом. Нас вистачило тільки на прибирання першого поверху. Проте, під час фестивалю ми там ще і намалювали на стінах картини, зробили інсталяції. У цьому нам допомогли художники Сергій Худиняк, Максим Герман і Михайло Питлик. А молодіжний театр “ЛюбАрт” влаштував на сцені імпровізовану виставу з Сашком Галькевичем у головній ролі. Йому підігрували хлопці на музичних інструментах, виготовлених під час майстер-класів Ігоря Багайлюка у приміщенні філії Союзу українок та арт-галереї.
Однією з головних сцен фестивалю стало приміщення колишньої друкарні на вул. Шевченка. Нині приміщення — занедбане. А на початку минулого століття воно належало одному із найбільш відомих тоді у Калуші підприємців — Михайлові Коломийцю. Там він відкрив казино, ресторан і готель. Успішно провадив свій бізнес до 20-х років минулого століття. Можливо, ще із того часу там збереглася і сцена. Потім калуський підприємець спродав майно й емігрував за океан.
Нині влада шукає для приміщення покупця. А громадські активісти мріють про те, щоб воно запрацювало на їхні потреби. Є плани влаштувати там музей чи молодіжний центр. Проте, поки що жодними чином ці плани офіційно не задекларовані.
— Я — мрію. А за молодь — не знаю. Ідея давно висіла у повітрі. Там простір дуже “вдячний” для contemporary art. Проте, поняття не маю, як усе буде. Поки що є порозуміння зі структурами самоврядування на проведення окремих акцій. І нам пішла назустріч заступник міського голови Руслана Вайда — схвалила акцію прибирання і перфоменсу. Це — вже конкретний крок уперед. А далі — хтозна. Мінливий світ не сприяє плануванню на роки, — вважає один із співорганізаторів акції, директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо. — Власне, “Колесо” — етнофестиваль, де взаємодіють старше і молодше покоління. Дуже символічно, що приміщення друкарні — це чи не єдина українська власність у центрі міста. Молодь хоче такого простору для розвитку, де вона сама формує цей простір, де вона залучена до прийняття та реалізації рішень. І до відповідальності — це автоматично.
Цього року, на відміну від минулого, організатори не мали гранту від одного із благодійних фондів. Проте, допомогли місцеві підприємці, яким організатори — вдячні. Організатори мають твердий намір продовжувати “Колесо”. І наступного року фестиваль ще і видозміниться, і “Колесо” вже точно утвердиться як традиційний калуський фестиваль. Може, навіть, відбудеться в уже “живому” приміщенні колишньої калуської друкарні.
Сакральний момент випікання пасок
