...Кипить-булькоче вода, ніби хоче виштовхнути грудки сиру, що плавляться у великій каструлі. Косівська газдинька Василина Шатрук вправно витягає уже розплавлені шматочки. Кілька рухів — і ось є біленький карпатський олень з гіллястими рогами. Поряд стоїть дерев’яне відерце із сировицею, в яку жінка опускає виріб. Гуцульська іграшка з сиру готова.
«Виготовляти фігурки із сиру почали пастухи на полонинах. Ще з давних-давен, — розповідає майстриня. — Коли господарі приходили високо в гори подивитися на свою худібку, вони дарували їм маленьких коників, овечок — як символ того, що з їхнім добром усе гаразд. Та це було в давнину. Хоч ще й нині на деяких полонинах можна дістати такого гостинця. Тепер же коників роблять переважно жінки». Найкраще це виходить у газдинь з села Брустори, що на Косівщині, яке нині вважається центром виготовлення гуцульських іграшок із сиру.
Щоб зробити сирну іграшку, треба спочатку приготувати «гляг» (закваску — Авт.). Вона виходить доброю лише в шлуночку молодого нещодавно забитого теляти. Туди жінка заливає молоко, солить його та кладе відстоятися. Усе це кисне-бродить три-чотири тижні. Із «глягу» та свіжого молока Василина майстриня виготовляє сир: на 15 літрів молока 30 грам закваски. Молоко добу відстоюється, загусає, виливає на марлю, та підвішує, аби сироватка стекла. Тоді сир кидають у киплячу воду, виймають дерев’яною ложкою та розминають його, як тісто. Проте зробити фігурку з гарячого сиру нелегко гаряча маса обпікає руки. Та гуцулки роблять це легко і вправно. Працюють без рукавиць, аби «мати чуття в руках». Згодом коника вкидають в природну солону воду — сировицю для «загартування». Чим солоніша вода, тим твердіший буде виріб та довше збережеться. Добре вимочену в сировиці фігурку можна з’їсти і через п’ять років. Треба тільки кинути її у гарячу воду, щоб розм’якла.
А Василина, вийнявши коника з сировиці, з іншого, також розплавленого шматка сиру, витягає довгу «нитку» якою обсотує фігурку, роблячи вуздечку та садовлячи вершника. І вже «осідланого коня» знову опускає в сировицю. До речі на Гуцульщині є такий парадокс: тут, якщо є іграшка сиру, байдуже, що це не кінь, а вівці, олені, пташки та півники, усі «з вуздечками, обсотані сирними нитками. У вправних карпатських майстринь ь чимало замовлень, бо сирними калачиками прикрашають весільні деревця, коли хтось одружується. Їх замовляють і в інші області, коли там поєднує свою долю гуцул чи гуцулка. Нерідко беруть закордон. А їстівні коники подають на сільських весіллях до пива, роздають на поминках, кладуть у великодні кошики. Буває, що за кілька днів треба зробити понад 300-500 (!) фігурок. Тоді до роботи беруться великі гуцульські родини: від старого до малого.
А останнім часом до гуцулів почали надходити дуже дивні замовлення. Просять зліпити багато фігурок лісівників, будівельників, інженерів і навіть... міліціонерів. Масово купляють такі сирні іграшки переважно жителі Києва та Східної України. Так справляють професійні свята, із задоволенням себе «з’їдаючи». Хто таке придумав, пані Василина сказати не може, але застерігає, що за прадавніми гуцульськими віруваннями, так чинити негоже. Та коли людям від того радісно, а карпатським майстриням ще й платять, то можна будь- кого зліпити. Основною новинкою є сирні скульптури начальників Такі дарують на ювілеї чи іменини. Загалом звичайні традиційні коники коштують від трьох гривень. За велику іграшку можна заплатити від 100 до 300. А ціна на ексклюзивні сирні скульптури від 300 до 500 гривень.
Ватикан: коли час зупинився