Юрій Андрухович. Фото із архіву сайту sumno.com — Завершився високосний 2012 рік.. Багато чого у кожного і в усіх разом у ньому було. А чим, насамперед, був він важливим для Юрія Андруховича? Чим запам’ятався Тобі 2012-й?
— Не знаю, чи таким він уже був важливим. А запам’ятався тим, що я як ніколи багато їздив. Це кажу я — той, який взагалі багато їздить (Сміється. — Авт.). Так от — у 2012-му я їздив особливо багато. І це не було пов’язано з якимось тривалішим перебуванням на Заході, жодних стипендій я цього року не мав. Просто їздив на кількаденні виступи: чи то сам, чи з «Карбідо» — і повертався. Минало кілька днів — і знову їхав. Мені це сподобалося. Це дозволяє підтримувати хорошу форму. Я почав заробляти на життя — і непогано — як мандрівний музикант, учасник рок-гурту. Я ж усе життя мріяв про це. А тепер ще почав мріяти про такого мандрівного поета, який не має дому, живе лише по готелях і щовечора виступає перед публікою. Я б не проти.
— Цьогоріч вийшли Твої «Лексикон» і переклад прози Бруна Шульца. А раніше скільки книжок видавав «на гора»?
— «Лексикон» вийшов 11. 11. 2011, тобто ще минулого року. Цього року вийшло його друге видання, «Лексикон-міні». А також «Лексикон» як аудіокнижка, дуже рекомендую (Сміється. — Авт.). Загалом же рік на рік не виходить. Я над цим не замислювався особливо, статистики не вів, але мені здається, що бувало у мене до біса таких років, коли і жодної книжки не виходило. Ага, додам для самореклами, що несподівано успішним виявилося цьогорічне іспанське видання мого роману «Перверзія»: днями отримав звістку, що за версією найбільшої іспанської газети «Ель Паїс» цей роман потрапив до короткого списку найкращих перекладних книжок року. Але не переміг (Знову посміхається. — Авт.)
— А які музичні здобутки потішили Андруховича-музиканта?
— Найбільше я задоволений не книжкою, а музичним альбомом. Хоч перекладом Шульца також задоволений. Але «Абсент» — це просто щось! Власне, весь рік минув у мене під знаком нашої музики і цього альбому, роботи над ним, турів, концертів і запису у студії. І я щасливий, що нині він збирає стільки захоплених відгуків, особливо не у нас, а у Польщі (Сміється. — Авт.). До речі, на ньому є перша у моєму житті власна пісня.
— Зазвичай багато їздиш. Де побував цього річ? Чи були нові місця, до того незнані, і чим різняться твої мандрівки «полексиконні»?
— Та нічим не різняться. Або скажу так: «Лексикон» охоплює дуже багато (навіть не скажу скільки) років, а ми говоримо тепер про один рік — той, що минає. Нові місця? Фактично не було. Я повертався до тих, у яких бував і які знаю. Тепер знаю — краще, люблю — більше.
— Якщо відійти від суто особистих вражень, що вважаєш найголовнішим у житті країни 2012 року? Українське життя і суспільство зробили крок уперед чи навпаки назад?
— Я скажу так: могло бути гірше. І це вже добре, що могло бути, але — не є. Чи могло бути краще? Навряд чи. Суспільство наше тільки ще очухується від колосального удару, завданого по ньому панівним угрупованням. Те, що воно, суспільство, подекуди змогло вчинити на виборах такий відчайдушний опір, залишає багато надій.
— Що можемо чекати найближчим часом по нинішніх виборах і як оцінюєш їх вислід?
— Вислід — нічия. Влада не отримала того, що хотіла. Опозиція не отримала того, що хотіла. Питання: чи хотіла опозиція взагалі щось отримати? Але це — для роздумів. Найближчим часом буде не що інше, як початок виборчої кампанії-2015. Ця кампанія — наше все. Будемо потроху мобілізуватися, щоби підтримати того чорта з рогами і хвостом, який у другому турі таки здолав би Януковича.
— А що скажеш про те, що тепер і «Свобода» — партія парламентська?
— «Свобода» цілком достойно провела всю виборчу кампанію: вона не підводила, не порушувала домовленостей з ОО, діяла згуртовано і послідовно, чесно боролася на дільницях за кожен опозиційний голос. Таким чином, вона показала себе з кращого боку, ніж я її знав досі. Тому під час цієї кампанії вона здобула собі багато нових прихильників серед тих, хто раніше її не дуже-то і підтримував. Якщо вона тепер ще й — хоч би поступово — позбуватиметься своєї підліткової ксенофобської і гомофобської риторики, то з неї можуть бути люди. Якщо вперто не позбуватиметься, то стане таким собі парламентським гарматним м’ясом — чимось на зразок «наших» гопників проти «їхніх» гопників. Не думаю, що вони запиратимуть себе у цій пастці, тобто, маю надію, що розсудливість переможе.
— Останнім часом у толерантній, зрештою, нашій країні посилюються ксено- та юдофобські настрої. Це початок чогось досі невідомого нам? І що з того може виникнути?
— Мені, як і тобі, це дуже не подобається, тому що — це шлях у нікуди. Тобто, виникнути з цього може багато неприємних речей. Нам в Україні потрібен своєрідний «антиянуковицький інтернаціонал». Поки що ж наші «патріотичні» ксенофоби самі заганяють себе у ретроградну етнонаціоналістичну нішу. Ворогам України тільки цього і треба: вони завжди тільки і мріяли, щоби прирівнювати наш національно-визвольний рух до фашизму. І щойно нині їм це почало вдаватися, бо «патріоти» охоче дають їм привід.
— Юрку, цього року ти двічі був у Дрогобичі. Що означають для тебе обидві мандрівки? Що можеш сказати про ювілейний Шульцфест (фестиваль творчості славнозвісного Бруна Шульца. — Ред.)? Чи стали дрогобичани ближчими до розуміння своєї багатої мультикультурної спадщини?
— На мій погляд, так, стали. Це не було справою одного дня, але це — очевидний прогрес. Я маю на увазі те, що не тільки Шульц якось так поступово повертається до рідного міста, може, ще досить несміливо, —ну, на те він і Шульц (Посміхається. — Авт.), — але і загалом люди починають бачити це минуле, цю спадщину багатовимірніше і складніше, відмовляються від чорно-білого сприйняття.
— Які найближчі плани — життєві та творчі — у письменника Андруховича? Які нові книжки твої побачимо наступного року?
Письменник Андрухович усе більше стає перекладачем: Шульц, тепер — Шекспір, потім — Роберт Вальзер. Моїх власних книжок наступного року не буде точно. Хіба що перевидадуть «12 обручів» і «Таємницю», можливо, «Перверзію».
— Що хотів би побажати нашим читачам в переддень нового року? А собі?
— Та як завжди — щастя-здоров’я, многая і благая літа. А додатково: витримки і солідарності. Пам’ятаєте гасло 1989-1991 років: В єдності — сила народу. Не таке воно вже і застаріле нині. А собі — писати, виступати, їздити. Всього того, що у мене і так є (Сміється. — Авт.).
— Дякую за розмову. З Новим роком, Веселих Свят і гараздів!
— Дякую, з Новим роком і навзаєм!
Розмовляв Леонід ГОЛЬБЕРГ, журналіст, спеціально для «Вікон»
