Кожна картина Параски Хоми наповнена квітами | Фото: Фото Юлії Баліцької Феномен Параски Хоми поверхнево є абсолютно незбагненним. Звичайна жінка, яка працювала у колгоспі і при цьому — знаходила час на малювання. Побачивши її роботи, покійний Тарас Возницький запросив майстриню на виставку до львівської картинної галереї. Нині творчість Параски Хоми — на п’єдесталі українського наївного живопису — поряд із Катериною Білокур і Марією Приймаченко.
Проте, останнім часом Параска Хома відпускає свої роботи на виставки із болем і хвилюванням. Мисткиню вражає ставлення представників влади до її робіт. Цього року Параска Хома святкує своє 80-річчя і відзначає 45-річчя своєї творчості. Але, працюючи і проживаючи багато років на Прикарпатті, у ювілейний рік Параска Хома не дочекалася ні належного пошанування своєї творчості, ні належного ставлення до своїх робіт. Відтак, рідні жінки дійшли до висновку: у нас можуть тільки дочекатися смерті митця, аж потім — визнати і піднести його творчість.
Тож, виставка робіт Параски Хоми, яка відкрилася у Калуші, вочевидь, остання. Більше роботи не покидатимуть авторку.
Параска Хома висловила свій протест проти такого ставлення до мистецтва на початку року, коли написала заяву про вихід із Національної спілки художників України. До того — тричі ставили питання про номінацію прикарпатської мисткині на отримання Шевченківської премії, і тричі її документи не надходили до розгляду конкурсної комісії. Парасці Хомі присудили премію імені Данила Щербаківського. Проте, досі не дали ані премії, ані документів, що підверджують її отримання. Хоча, розібратися із отриманням премії обіцяв навіть начальник управління культури Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак.
Перед відкриттям виставки у Калуші невістка Параски Хоми Стефанія Василівна ділиться наболілим із заступником міського голови Калуша Галиною Романко. Мати не знає, де її заслужена премія Щербаківського, не знає, чому вже третій раз поспіль її не допускають до номінування на Шевченківську премію. І — не знає, яка подальша доля її робіт. Проте, продовжує малювати. За “колгоспну” пенсію і 300 гривень доплати від обласної влади, за які можна купити хіба що два пензлики. Тим часом, її роботи, яких — тисячі, потребують спеціальних умов зберігання. Адже мальовані акварельними фарбами на папері. Родина Параски Хоми розпочала спорудження галереї для робіт мисткині у селі Загвіздя Тисменицького району. Проте, і до цієї ініціативи нікому — жодного діла і жодної помочі.
— Дивно, що людина, яка не бувала на виставках, малює так, як ніхто інший. Я розмовляла із Параскою Хомою. Вона хоче, щоб люди бачили ці картини. Вона для цього — живе. І живе — важко. Думаю, що їй цього року могли дати Шевченківську премію. Але ж уже тричі її документи не надсилали на розгляд конкурсної комісії. Мама здобула премію Щербаківського, однак, досі її не отримала. І навіть очільник обласного управління культури не зміг цьому зарадити. Нікого не цікавить збереження робіт. Але ж її талант визнав і відомий мистецтвознавець Борис Возницький, і режисер Микола Мащенко, який зняв фільм про творчість Параски Хоми. Але, за дивним збігом обставин, нещодавно двоє цих чудових людей пішли від нас. Щодо долі Параски Петрівни і її робіт, з боку обласної влади зацікавленість і сприяння — відсутні. І нас, дітей, це болить. Мама сказала, що прийняла рішення: виставка у Калуші — остання. Ці твори — це своєрідний звіт Параски Хоми, — каже Стефанія Хома.
Відтак, виставка робіт Параски Хоми “Барви України”, яка минулого тижня відкрилася у Калуші, — остання у творчому доробку художниці. Із Калушем у родини — дуже хороші асоціації. Адже колись, як розповів син художниці Ярослав Хома, мати видала альбом своїх робіт саме за порадою однієї з калуських родин. До речі, із калушанином Петром Савчиним Параска Хома ділить обласну премію ім. Ярослава Лукавецького. Хоча творчість обох митців перебуває у руслі наївного мистецтва, їхні роботи — дуже різні. І в цьому відвідувачі виставки Параски Хоми можуть переконатися на власні очі, адже роботи Петра Савчина експонуються у сусідньому приміщенні історико-краєзнавчого музею Калущини.
— Здавалося б, у роботах Параски Хоми немає жодного чорного мазка. Усі вони випромінюють радість, позитив, життєствердну позицію. Геніальність Параски Хоми — і в тому, що вона без жодних ескізів чи контурів, на простому шматку паперу малює дрібні симетричні візерунки. Тож, ця виставка була давно омріяна, — стверджує директор музейно-виставкового комплексу Калуша Уляна Паньо.
Цікаво, що кожна робота Параски Хоми має оригінальну назву. Наприклад, “Багатий жених” чи “На Чорнобиль журавлі полетіли”. Деякі назви перегукуються із назвами народних пісень, які часто надихають Параску Хому. До речі, у Калуші досі виставлялася тільки одна робота Параски Хоми — із приватної колекції калуської художниці Лариси Гох.