| Фото: Марта Галкіна Виставка Ігоря Бойковича відбулася в рамках відзначення 465-ї річниці від часу надання Магдебурзького права місту Калуш. До експозиції увійшли архітектурні пейзажі.
— Магдебурзьке право — це коли Калуш офіційно став містом. Не випадково виставка відкрилася тепер, бо Ігор Бойкович — таки калушанин. Це людина, яка шалено любить своє місто, — зазначила директор Музейно-виставкового комплексу Уляна Паньо.
— Дуже чітко витримана концепція робіт. Тільки задні двори міста, — додала вона. — Задній двір говорить про мешканця міста значно більше, ніж фасад, який може бути прибраний, в той час, як на задньому дворі брудно. Тоді це якісь неправильні міщани. Ігор не раз повторював, що це ностальгія за його дитинством. Живучи тут, ми часто не знаємо, чому який будинок так називається, які люди там жили.
Ігор Бойкович провів віртуальну екскурсію містом, не виходячи із галереї.
— Я все життя живу в Калуші, — сказав він. — Цих будинків уже немає. Зрозумів, що воно все втрачається. Мирон Гаталевич надихнув мене на цю виставку. Але якщо він мав якийсь матеріал у вигляді фото, то мені довелося побігати по двориках, зарисовувати їх, і відкинути те, що вже змінилося, щоб відповідало тому, що було тоді, у 1960-их роках.
Експозиція включає у себе художні роботи, виконані у теплій кольоровій гамі. Всі кольори — дещо приглушені. Працівники арт-галереї розмістили роботи у передпокої та залі арт-галереї. Всього до виставки увійшов 21 архітектурний пейзаж.
— Наскільки вдалося, не знаю. Треба було і витримати той тон будівель. На той час будинки малювали у три кольори — голубий, охра і ружовий. Щоб показати той період, так і зобразив. Якби намалював яскраво, якими вони є зараз, була би інша атмосфера. Характерним для нашого центру міста у 60-ті роки були дерев’яні веранди на першому поверсі. Така прибудова — верандочка — була майже у кожному будинку. Дерев’яні «галєрії» другого поверху — це коридори, сходи, балкони. Ці сходи колись були «прив’язані» до фасаду будинку, — показує на одну із робіт. — Сходи були дуже вузенькі. В одному із таких будинків жив Вася «Дух»…
Під пейзажами — підписи: «Дворик на Станіславській», «Дворик на Калініна». Радянські назви вулиць, які існували у 1960-ті роки, художник залишив свідомо — як і архітектура, вони зберігають колорит минулої епохи.
Роботи Ігоря Бойковича невеликого розміру — в середньому 25х30 см і 30х40 см. Виконані на полотні олійними фарбами.
— Якщо ви помітили, місто Калуш збудовано на схилі, є великий горб. Усі будинки вище цієї зали (історико-краєзнавчого музею. — Авт.) мали «підпори», могутні, масивні.У будинку, де ми жили, на вулиці Грушевського, підвали також були дуже масивними. Можна було на такому фундаменті десять будинків збудувати.
— У напівпідвальних приміщеннях жило багато людей. Пригадую, як приїздив Щербицький (Володимир Щербицький — перший секретар ЦК КПУ. — Авт.). В центрі, на «п’ятачку» , а «п’ятачком» називали місце не на мікрорайоні, а в центрі, на вулиці у центрі стояла кавалькада «Волг». Якась жінка із двома дітьми підскочила і просила: «Допоможіть… Я в підвалі живу з дітьми…». Її відтягували. А потім, на наступний день, усі шепталися: «А що? Дали, дали їй квартиру».
Будинки стояли дуже близько. З вікна у вікно «коліжанці» можна було кидати цукерки.
Останньою гостею, яка встигла на виставку, була 9-річна онучка художника — Влада. Дівчинка розповіла, що навчається у третьому класі ЗОШ №10 і дуже поспішала, щоб побачити «прем’єру» робіт дідуся.
Художники Тетяна Чаборик, Віктор Конів і Орест Костів привітали автора від імені художнього співтовариства міста. Калушанка Леся Гох — від жителів мікрорайону Загір’я. А дружина художника почастувала гостей фірмовими стравами, які готують у Підгірках.
За словами зберігача фондів Калуського музейно-виставкового центру Артура Єфремова, арт-галерея працюватиме для відвідувачів від неділі до четверга з 13.00 до 17.00. Музей очікує, що впродовж місяця виставку побачать учні шкіл та Калуша району та усі, хто цікавиться краєзнавством.
