"Врешті, з-поміж мільярда образів і історій, я затвердив в голові сюжет Абсурдного світу пана Потоцького. Світу вну Над поштівками (як їх називає Петро Буяк) робота тривала впродовж чотирьох місяців. Спершу автор малював картини, а вже з них – поштівки. До кожної роботи художник додавав легенди, а разом вони створили нову історію Франківська. Уже цього тижня буде визначено дату та місце презентації поштівок про пригоди пана Потоцького у Станиславові.
— Вас називають творчим провокатором. Так сталося і з історією Івано-Франківська. Чому ж виникнув задум намалювати альтернативну історію міста?
— Ще в 2014 році я вперше видав листівки власного авторства під назвою “То було ше тогди...” – про їжаків гуцульських і їхні пригоди в горах. Я презентував їх у Львові, Тернополі, Києві та Івано-Франківську. Тоді ще з дітьми малювали під час презентації дивних тваринок, а я казки їм розповідав. В той час я побачив, яка реакція людей на подібні речі. Кілька малюнків з історіями у вигляді поштівок — то є дуже зручно і красиво, як на мене. Гуляючи великими містами, зокрема Львовом, я спостерігав, як це, коли місто, маючи історичний багаж, вигадує легенди на основі своїх багатовічних фундаментів. Це відображається в дизайні закладів харчування, сувенірах, мистецтві, театрі... Повернувшись до Івано-Франківська та шукаючи на полицях щось про наше місто – в мене наверталися на очі сльози. В голові після таких прогулянок залишалися картинки совкового Івано-Франківська, фотографії тридцятирічної давнини із зображеннями Івана Франка і ше купу всякого, що можна перераховувати довго і нескінченно. Звичайно, що такі речі також мають право на життя, але володіючи таким історичним багажем створення Станиславова, чому б не спробувати внести в місто троха чогось нового? То був би гріх. Є багато цікавих книжок про місто, різних історій, есе місцевих письменників… Тож, я вирішив розбавити цей існуючий колорит своїми поштівками, героєм яких мав стати пан Потоцький зі своїми неймовірними пригодами.
— То який Франківськ ви хотіли показати – справжній чи фантастичний?
— О, тут вже був цілий процес думки. Десь два місяці я тинявся містом і думав – що? як? де? навіщо? куди? чим? То така каша в голові, що уявити собі важко. Врешті, з-поміж мільярда образів і історій, я затвердив в голові сюжет Абсурдного світу пана Потоцького. Світу внутрішнього життя міста, яке не має жодних правил і зобов’язань перед історією. Єдине, що правдиве на світлинах, – то наявність історичної архітектури, яка збережена або частково збережена на сьогоднішній день в нашому місті.
— На своїй сторінці у соцмережі Ви оприлюднювали фото ваших малюнків про Потоцького впродовж кількох місяців. Чи багато часу пішло на створення листівок? Як проходив процес творення?
— Ой…то було довго. Загалом, від моменту підготовки полотна на підрамнику і до кінцевого друку власне поштівок минуло чотири місяці. Щоденна праця. На одну картину форматом А-3 формату я витрачав близько чотирьох діб, іноді – й тиждень. Щоранку прокидався і сідав за стіл із думкою про Потоцького. Кілька деталей, кілька штрихів – і день наче розтанув. Час летів просто неймовірно швидко і водночас затягувася, ніби завмирав. Ой, то іноді вже аж вернуло від тої роботи, і кілька днів я на ті картини й дивитися не міг, а потім знову закохувався в творчий процес і брався до роботи з новими силами. Спочатку розроблялися сюжети, а потім робилися малюнки.
— Які визначні історичні місця і пам’ятки архітектури ви вирішили зобразити? Звідки взялися оповідки про них?
— Є одинадцять пам’яток архітектури, які зображено на поштівках: Ратуша, Міський суд, Залізничний вокзал, Філармонія, площа Шептицького, площа Ринок, пасаж Гартенбергів, палац Потоцького, Пивзавод (броварня), Міська лазня на Низовій, Медакадемія і на завершення наше міське озеро, вигадавши, що то був колись причал для кораблів. Архітектура дає чітку прив’язку до міста, бо вона є ключовим явищем творення історії міста. Саме архітектура дає можливість пам’ятати місто. Оповідки до малюнків трохи сам придумував, трохи брав з історії.
— Чому головним героєм листівок Ви обрали саме пана Потоцького? Розкажіть про нього та його значення для Франківська.
— Пан Потоцький – то є зальотний мен, який просто проїздив боком собі попри місцину, сів собі на крісло, випив кави і сказав: «Тут хочу мати місто». Почали з Ратуші, а там пішло-поїхало. Мав жінку, дітей троха мав. Любив гуляти страшно і веселитися. Випити любив. Вигадав секретний рецепт пива, який був потім втрачений після землетрусу. Був, загалом, чоловік розумний і справедливий. От до прикладу: заборонив садити в тюрми злодіїв, а просто позбавляв їх на певний термін привілеїв…. Заборонялося продавати солодкі тістечка. А ще був випадок, коли до міста приїхало багато медиків і дуже хотіли жити в теперішній медичній академії, а тоді то було управління залізницею, то він влаштував змагання для медиків і залізничників. Хто перший пробіжить відстань від міського озера до будівлі – той і виграв. Прибігли першими медики, бо вони ведуть здоровий спосіб життя, от він їм і подарував ключі від будинку, а залізничникам збудував Вокзал. Справедливо, правда? І не звертайте уваги на вокзал з Потоцьким. Звісно, не могло того бути. Але я вірю, що в кожному мудрому керівнику нашого міста є реінкарнація Потоцького. От тільки шкода, що Потоцький вже багато років не реінкарнується.
— Днями Ви анонсували завершення роботи над листівками. У соцмережах їх уже можна й придбати. Як і коли відбудеться презентація проекту?
— Презентація поштівок має відбутися в Івано-Франківську в “Бастіоні”, точну дату вже цього тижня буде визначено і опубліковано в соцмережах. Планую зробити не просто презентацію, але й виставку картин оригіналів, невеликий перфоманс та ще один невеликий секрет, зроблений спільно із Denfilm media-studio.
Після презентації поштівок їх можна буде придбати в сувенірних крамницях нашого міста, а також в мене в соцмережах.
Зауважу, що фінансова частина проекту була підтримана магазином Іво Оптика, що є у Івано Франківську. Звичайно, що всі ми дорослі люди, розуміємо, що аби класні штуки втілити в життя – треба грошей. Задарма нічого робитися не буде. Друк зараз надто дорогий і я страшно тішуся, що Ігор Ганжа залюбки підтримав цей проект. Перекладач Христина Михайлюк та поет Мірек Боднар допомогли із текстами. Поштівки, до речі, двомовні – українською та англійською. Денис Овчар зробив класну і якісну верстку. Командна робота була цікавою для всіх, оскільки робився проект для міста та його людей. І я гадаю, що це тільки початок. Пан Потоцький ще дасть за себе чути.
Розмовляла Тетяна РУСІНКЕВИЧ,
студентка факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка
