загрузка...

Назар Павлик: Робота актора – це втома, синці, подряпини, “крепатура”  і вічне незадоволення собою

Ти любиш, ненавидиш, цілуєш, обіймаєш, вбиваєш, потім помираєш сам, робиш подвиги і переживаєш найгостріші, найяскравіші моменти з життя твоїх персонажів, біль і радість, щастя і ненависть, — розповідає Назар Павлик про роботу актора.


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Назар Павлик: Робота актора – це втома, синці, подряпини, “крепатура”  і вічне незадоволення собою

Дата публікації: 2015.07.28 | Коментарів: 0 | Переглядів: 4641

З дитинства Назар Павлик знав, ким хоче стати. Під час вступу в університет він не подав документи на жодну іншу спеціальність, окрім “актора театру та кіно”. Усе почалося із ролей у шкільних виставах та участі в постановках калуського молодіжного театру “ЛюбАрт”. Наразі Назар Павлик уже має власну театральну студію, з якої хоче створити незалежний професійний театр. А зовсім скоро хлопця чекає ще одна приємна подія – весілля з коханою дівчиною, а за сумісництвом – “напарницею”.

Захоплення театром виникло у Назара ще під час навчання у школі. Творчий шлях хлопця розпочався в експериментальному молодіжному театрі “ЛюбАрт”, інформують ”Вікна”.

— У 10-му класі друзі привели мене в аматорський колектив “ЛюбАрт”, яким опікується прекрасна людина, моя перша театральна мама Любов Липовська. Вона і прищепила мені любов до тієї справи, якою зараз займаюсь. Дотепер, бачачи її безкорисну відданість своїй справі і дітям, з якими вона невтомно працює, я черпаю натхнення, сили і віру для того, щоб рухатись далі.

У дитинстві Назар був доволі тихим, але, як зізнається хлопець, деякі вчителі його недолюблювали: він робив тільки те, що йому до вподоби.

— Я не боявся поганих оцінок і вчив тільки ті предмети, які мене цікавили. Любив літературу, писав твори. Вже тоді у мене проявився хист до малювання, а пізніше — і до музики.

Свій перший вихід на сцену в імпровізованій шкільній виставі Назар добре не пам’ятає. Пригадує тільки, що був дідом. Потім була вистава “Екстрім” в “ЛюбАрті”. А на професійну сцену Назар Павлик потрапив вже на другому курсі Львівського національного університету імені Івана Франка. Дебютом молодого актора була роль Гриця у виставі “Сорочинський ярмарок” у теперішньому Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки. Назар каже, що інші спеціальності при вступі до університету навіть не розглядав: одразу знав, що буде актором.

— Зараз я розумію, що це — покликання: чим більше я займаюсь улюбленою справою, тим більше вона мені подобається. Коли я тільки вступив до вишу, то зрозумів, що театр — це щось зовсім інше, ніж може здаватися людям, які були тільки глядачами. Театр є актом самопізнання, тому чим більше ти працюєш, тим більше він тобі відкривається через тебе ж самого. Тяжко пояснювати це словами, треба спробувати діяти, адже саме дія і є основою театру. Коли глядач відчує, що на сцені є щось, що неможливо побачити чи помацати, що актори створюють якийсь енергетичний потік, який захоплює, твоя робота не є марною. Чим більше працюєш, тим більше нового відкриваєш для себе і розумієш, як багато ти не знаєш. Після закінчення університету зрозумів, що не знаю про театр практично нічого. Тільки зараз я стою на порозі пізнання цієї магічної справи, можливо, і цілого життя для цього не вистачить.

Страху перед виходом на сцену — немає. На це просто не вистачає часу, адже ти повністю занурюєшся у роботу, шукаєш зв’язок з партнером, ловиш настрій, ділиться актор.

— За відчуттям схоже на те, як довго мучишся, заходячи в холодну воду, а потім раз — і поплив. Напруга зразу ж спадає, і ти просто починаєш отримувати задоволення. Дуже цікаво було вперше працювати зі старшими і досвідченими акторами, у яких за спиною десятки років, проведених на сцені. Велика радість, коли людина тебе бачить і чує на сцені, а не починає грати сама від себе (з чим часто доводиться стикатись). Хоча зараз, оцінюючи свою тодішню роботу, розумію, що і сам часто грішив, техніки ще майже не було — лише голий юнацький запал.

У театрі ніколи нічого не повторюється, одна і та ж вистава — щоразу інша, стверджує Назар Павлик.

— Не буває двох однакових вистав, так само, як не може бути двох однакових шахових партій. Ми всі живі люди, і постійно змінюємось. Щоразу ми виходимо на майданчик з різним настроєм, щоразу в залі сидять інші люди. Ти ніколи не знаєш, що відбудеться наступної миті. Раптом може вимкнутись світло, чи актор може раптом запізнитись на свій вихід, щось може порватись, зламатись чи заклинити, музика може раптово не увімкнутись, чи увімкнутись там, де її зовсім не мало б бути. Ти постійно перебуваєш у неймовірно збудженому стані, адже з твоїм персонажем завжди відбувається якась подія. Ти любиш, ненавидиш, цілуєш, обіймаєш, вбиваєш, потім помираєш сам, робиш подвиги і переживаєш найгостріші, найяскравіші моменти з життя твоїх персонажів, біль і радість, щастя і ненависть.

Актор зауважує, що перший показ вистави після довгого репетиційного процесу — завжди є великою радістю. Притім, ти у всякому випадку маєш зауваження до себе і своєї роботи, завжди думаєш про те, як поліпшити свій результат.

— Це дуже схоже на спорт, наприклад, футбол, де грають командою. Загальний результат завжди залежатиме від роботи кожного гравця на майданчику і ще багатьох інших людей, яких ми хоч і не бачимо на сцені, але без них вистава (прем’єра) не відбулася б. Тільки під час першого показу для глядача ми можемо зрозуміти, чи працюють наші задуми. Адже у процесі репетицій ми вже скільки разів повторювали певні речі, що часом тяжко уявити, як на це реагуватиме глядач.

Наразі Назар вже не працює актором у Львівському українському драматичному театрі імені Лесі Українки: ще у червні акторський склад театру висловив недовіру директору Олексію Коломійцеву через підозру у фінансових махінаціях та перевищенні посадових обов’язків. 

— Кожен з нас був ладен жертвувати свій час, здоров’я, терпіти матеріальну скруту, але зневагу і приниження людської гідності — терпіти неможливо. Вже минув місяць з того періоду, як Коломійцев і міське управління культури публічно поливають нас брудом. Жодна комісія чи перевірка так і не була проведена, а нас просто витурили з театру. Дивне рішення — коли увесь колектив, крім шести осіб, просить звільнити директора — управління звільняє колектив, на якому театр і тримався.

Та Назар не опускає рук і не збирається припиняти творчу діяльність. Два роки тому актор заснував власну театральну студію “Птах”. Студія працює при Львівському інституті менеджменту.

— Основне завдання “Птаха” — за допомогою занять з акторської майстерності та акторських тренінгів відкрити та втілити творчий потенціал. Я працюю з усіма охочими, яким виповнилось хоча б 15 років. Верхнього вікового обмеження на студії немає. Часом дивно, що люди у молодому віці вже зовсім не вміють бавитись, а гра — основа театру. Доводиться вчити їх наново. Театр — це, певною мірою, і терапія, вчишся відпускати проблеми, бачити у всьому хороше. До того ж, студія одночасно є основою для побудови нового незалежного театрального осередку у Львові. Планується початок паралельної роботи з професійними акторами та створення проектів для показів у Львові та гастрольної діяльності, таким чином, студія може стати вже професійним театром. Першою постановкою, швидше за все, будуть сценічні імпровізації за збіркою поезій Богдана-Ігоря Антонича “Велика гармонія”. А в подальших планах студії — розвиток до рівня незалежної школи мистецтв та повноцінного професійного театрального центру. З молодими акторами я працюю і у Франковому університеті.

Займатися театром можуть всі, але досягнути результату можуть лише одиниці, зауважує Назар. У кожного є потенціал, і в кожного він різний. Зрештою, талант, на думку актора, — це тільки 5% успіху, решта — невтомна праця.

— Більшість роботи актора над роллю відбувається у нього в голові. Постійно думаєш, ставиш купу запитань, перебираєш безліч варіантів. Чимало людей уявляють нашу роботу, як суцільні квіти та оплески, а насправді — це втома, синці, подряпини, “крепатура” і вічне незадоволення своєю роботою, постійне бажання зробити краще, адже це і є тим, що змушує рухатись далі, вперед.

У театрі є багато різних забобонів, розповідає актор. І хоча він не має ніяких талісманів чи особливих ритуалів, але все ж традиція у їхнього колективу існує.

— Є один ритуал, якому нас навчили ще в університеті, і ми надалі його дотримуємося. Усі стають в коло, мовчать хвилину, перевіряючи готовність один одного до роботи, беруться за руки, тоді по колу передають імпульс, потискаючи долоню в долоні, і далі ми робимо “апельсинку” (всі витягують праву руку вперед і торкаються кінчиками пальців, після чого — це сонце з рук закручуємо і з вигуком підкидаємо догори). Далі всі намагаються мовчати до початку вистави, щоб не розпорошувати накопичену енергію. Кожен з акторів — інший: є такі, що можуть з ходу встрибувати у виставу, а є ті, кому потрібен тривалий процес внутрішньої і зовнішньої (якщо є складна пластика, хореографія чи акробатика) підготовки.

Бути актором театру в Україні — не дуже вигідна справа. Платять небагато, тож, доводиться постійно шукати підробіток. Однак про кар’єру актора кіно Назар поки що не думає.

— Українське кіно ледь жевріє, тримаючись на ентузіазмі. Мене завжди більше цікавив театр. Звісно, ми всі знімаємось в рекламах, фільмах, їздимо на зйомки до Польщі, але цього мало. Середня зарплата театрального актора — 2000 гривень, про що тут ще можна говорити? Усім доводиться крутитись, працювати ведучими тощо, але втілити акторські амбіції можна тільки в добрій постановці на сцені, це як наркотик: той, хто підсів, вже не може зупинитись і готовий терпіти все, щоб отримати ще одну дозу.

У Калуші актор зауважує позитивну тенденцію у мистецькому житті. Каже, що хоча рідко сюди приїжджає, однак за новинами стежить через мережу.

— Оскільки в Калуші виходить побувати двічі на рік, відповідно дати оцінку розвитку мистецького середовища важко. Проте, слідкуючи за новинами в Інтернеті, бачу, що є позитивна тенденція: той самий “ЛюбАрт” розвивається, з’являються молоді перспективні поети (у час останнього приїзду мені презентували збірку “Нас.Троє”), створюють молоді музичні колективи. Звісно, загалом становище з розвитком культури в Калуші, як і у решті країни, — на дуже плачевному рівні, оскільки те, що ми бачимо, тримається суто на ентузіазмі окремих людей.

Назар Павлик планує перейти до режисури, притім — не припиняючи акторську діяльність. Актор хоче створити новий театр — самостійний, відкритий до співпраці, який зможе працювати на рівні з сучасними європейськими колективами. Зараз хлопець думає про навчання за кордоном.

Життя Назара — бурхливе. У такому невтомному ритмі часу на відпочинок практично не залишається. Останні півроку були для Назара настільки напруженими, що доводилось працювати взагалі без вихідних.

— Репетиції в театрі Лесі Українки, вистави, гастролі, вистави в театрі юного глядача, робота зі студентами в університеті, паралельно – проект R+J, з яким ми їздили до Мюнхена, робота на студії, музична діяльність, яка є моїм хобі. Ледь вистачало часу на те, щоб приділити увагу коханій дружині, враховуючи, що в половині проектів ми працюємо разом. Проте, усі справи вдалося довести до кінця і зараз на нас з Галею чекає остання подія — наше весілля, яке відбудеться буквально через тиждень, тому відпочинок в нас почнеться тільки опісля.

Попри те, що і Назар, і його майбутня дружина – творчі люди, це не заважає їм бути щасливими, а навпаки — має свої переваги.

— Ми ще й обоє Леви за гороскопом (сміється. — Авт.) Так, вона теж актриса і за сумісництвом — фотомодель. Я думаю, що без неї все було б зовсім не так, як зараз. Усе, що ми робимо — ми робимо разом, ми — команда, і я неймовірно вдячний їй за весь час, який ми разом. Вона — моя муза і моє щастя. Саме Галя часто є тим, хто породжує в мені бажання рухатись вперед.

Калушанам Назар Павлик радить пробувати і ризикувати, ставити цілі — і йти до них.

— Буде тяжко, але по-іншому не буває. Завжди розвивайтесь, не чекайте, поки хтось вас поведе, беріть ситуацію в свої руки і починайте вести інших. Ставте високу планку — тільки так можна досягнути результату. Не бійтеся змін, вони роблять нас сильнішими.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: