Середа

18

січня

2017

Архів Реклама Контакти


Відео

Калушанин Іван Вінтонів майже відмовився від газу і живе та заробляє на сонячній енергії

У Калуші кмітливі господарі встановлюють сонячні батареї та колектори на дахах приватних помешкань. Один із будинків, обладнаний сонячними батареями, розташований…




Блог

Історія Калуша потребує грунтовного дослідження

Для наближення до істини треба намагатись працювати з документами, а не поширювати творіння самодіяльних автораів, що пишуть статті до «вікі».

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 1434

Вартість проїзду хочуть підняти до 5-6 гривень. А є за що?

Коли перевізники тримаються нарізно один від одного, їм важче вижити.

Ростислав Когут | Коментарів: 0 | Переглядів: 944

Коли Калуш був закритим містом, тут мешкали “крадені діти”

У них вкрали все: пам’ять, дитинство, родину, Батьківщину, громадянство, майновий та соціальний статус.

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 4643




Ярослав Романюк: “Я ще наполовину наповнений дзбанок. Коли в ньому буде щось суттєве — буду передавати”

Реставрація розписів в Похвальному храмі Свято-Успенської Почаївської лаври



Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Ярослав Романюк: “Я ще наполовину наповнений дзбанок. Коли в ньому буде щось суттєве — буду передавати”

2016.03.28 | Коментарів: 0 | Переглядів: 3036

Як бачать світ художники, як працює їхнє образне мислення, коли вони малюють, де подорожує їхня фантазія. Але в іконописі усе навпаки – точність, виваженість і максимальна концентрація уваги. Хто якими шляхами приходить до цієї високої місії – розписувати церкви? Що важче – розписувати голі стіни у новій церкві чи реставрувати розпис? Про це та інше у розмові "Вікон" з художником Ярославом Романюком.


—  Художник-іконописець Юрій Олішкевич з діаспори казав, що взявся за іконопис після нещасного випадку. А що тебе спонукало розписувати церкви?

— Моя мама багато молилася, аби після закінчення університету я як молодий спеціаліст мав роботу саме за спеціальністю. І чи то випадково, чи й справді молитва допомогла, якось подзвонив одногрупник і повідомив, що треба художника для розпису церкви в Хмельницькому.


—  Галичанин Іван Сірко, який займається іконописом і розписом церков понад 30 років, ділиться, що для нього це як медитація, адже ця робота вимагає великої концентрації. А що  для тебе означає створення церковного розпису? Це тільки робота чи щось більше?

— Робота над розписом має безліч нюансів, окрім концентрації й душевного спокою, і вони полягають в розумінні передачі кольору на відстані, в його насиченості, яскравості, поєднанні з розмаїттям елементів орнаментики та самого зображення. Тобто, орнамент має гармоніювати з ликом святих, з біблійною подією, з церковними символами.



Розпис церкви святих апостолів Петра і Павла (село Зимна вода)



Розпис церкви св. Георгія Побідоносця (місто Хмельницький)



Реставрація розписів в Похвальному храмі Свято-Успенської Почаївської лаври


—  Скільки церков можуть похвалитися розписом Ярослава Романюка? Праця в якій церкві тобі найбільше припала до душі?

— Я можу похвалитися лише співпрацею з п’ятьма художніми колективами, оскільки розпис церкви — це надто великий об’єм роботи, щоб одна людина швидко і якісно його виконала. Інколи над одним біблійним сюжетом можуть працювати двоє-троє художників: один промальовує обличчя, ще один — одяг, інший — робить написи… Найбільше сподобалося в Тисмениці.


— Що важче – розписувати голі стіни чи реставрувати?

— Звичайно, голі стіни, бо тут треба придумати композицію, зав’язку, колір, сюжет, орнамент…


— У Житомирі художник Денис Белянський уже 15 років працює над оздобленням Михайлівського собору, бо постійно з’являються якісь нові ідеї, щось нове додається. А скільки часу ти віддаєш одній церкві? Не було бажання, після завершення роботи, щось доробити, переінакшити?

— Ну от я й про це кажу — одній людині потрібно витратити на розпис дуже багато часу. І не тільки це. Інколи майстер впадає в стан, коли хочеться поліпшити щось до абсурду. Є історія художника, який все життя малює один шедевр і, в результаті, зводить все нанівець… Всі творчі люди дуже самокритичні, ще й чутливі до критики. Так що бажання поліпшити є, та не завжди зле, якщо таки немає такої можливості, особливо, коли люди бачать розпис і він їм подобається.


—  Розкажи трохи про техніку і особливості свого розпису. Бо ж кожен художник має власний почерк, за яким можна його відрізнити від інших. Чи ти строго притримуєшся канону?

— Стиль розпису обирає громада церкви і треба чітко дотримуватися тих канонів, які притаманні тій чи іншій конфесії. Адже присвята церкви тісно пов’язана з певними святами, святими, символами — тут не можна помилятися. Священнослужителі чітко контролюють тематику біблійних сюжетів і зображень святих. Ми можемо лише працювати з композицією, манерою зображень, кольором, оздобленням.


—  Кого ти вважаєш своїми вчителями, наставниками? Майстерність якого художника ти вважаєш для себе взірцевою?

— З кожним колективом я вчуся — інакше не можна, це і Ярема Кузишин, Богдан Левицький, Богдан Рожак, Віктор Островський, але взірцем є художник Павло Романюк.


— Серед твоїх картин значиться авангард, сюрреалізм, ню, але все ж переважають пейзажі: гори, гірські річки, ліс. Один знайомий художник зізнався, що часто малює пейзажі, бо вони найкраще продаються, особливо серед діаспорян, родом з цих країв. Натомість, йому ближчий авангард. А яка твоя мотивація писати пейзажі? Бо на Галичині це і справді найпоширеніша тематика, разом із квітами, мабуть.

— А що мотивує людину дивитися на щось гарне? Я годинами можу спостерігати захід сонця, милуватися кожним відблиском, підсвіткою хмар, зміною кольору неба. Якби моя воля — то малював лише схід або захід сонця. Все залежить від багатьох чинників, але останнім з них є малювати “під діаспору”. Звичайно, я хочу, щоби моя робота принесла комусь радість, але не тому, що я її наштампував, а тому, що цій людині подобається те, що й мені, і вона може, дивлячись на неї, просто відпочивати душею.



”Афродіта” у виконанні Ярослава Романюка


—  У твоєму доробку є копії картин таких художників, як Сальвадор Далі, Каспар Давид Фрідріх. Чи можлива ідеальна копія полотна великих? Бо ж і фальшивки розсекречують. Яке взагалі відчуття, коли малюєш не власний шедевр, а чужий?

— Ідеальна копія можлива за ціною оригіналу. У світі є сотні майстрів, які здатні навіть  перевершити автора. Згадайте фільм “Траса 60” з Гарі Олдманом: “Скажи людям, що перед ними копія картини, і вони знайдуть у ній безліч недоліків, а скажи, що вона належить відомому автору, — вони будуть вважати кожен мазочок ідеальним”. Деякі копії я робив, аби повчитися, інші — на замовлення, але завжди є розуміння, що досягнути такого рівня дуже складно, і яка велика праця схована за кожним полотном.



Копія картини “Невільницький ринок з появою невидимого бюста Вольтера” Сальвадора Далі



Копія фрагменту картини “Чорноморський флот” художника Івана Айвазовського


— Ти родом з села Битків Надвірнянського району. Як опинився в Калуші?

— Вигідно одружився (Сміється. — Авт.).


— Серед графіки та акварелей дуже багато малюнків, зроблених в Амстердамі, та й загалом у Нідерландах. Яким вітром тебе туди занесло? Ти багато подорожуєш?

— Амстердам надихає і я мрію ще колись там побувати.



Найстаріша церква Амстердаму Ауде-Керк («Стара церква») Oude Kerk



Амстердам. Вежа Zuiderkerk


—  Ще один калуський художник Володимир Романів навчає дітей мистецтву малювати. Деякі його вихованці уже навчаються у вишах, навіть виставляються в галереях. А ти не думав передати свій досвід ще комусь?

— Свій досвід я передаю лише донечці Христинці, і цими шедеврами обвішана вся квартира – це поки що найбільше моє педагогічне досягнення. Я ще наполовину чи й не наполовину наповнений дзбанок, і коли в ньому буде щось суттєве — буду  передавати.


— Часто-густо миcтці мають якісь власні ритуали перед початком роботи. Є думка, що для написання хорошої ікони треба перед тим і під час постити і молитися. А ти що робиш перед тим, як взятися за нову картину/розпис?

— Без молитви нема надії на те, що із задуманого вийде щось путнє. Це навіть не обговорюється. Ну і не менш важливо поставити до відома сім’ю, що тиждень буде сильно смердіти олійними фарбами, а до картини підходити не можна (це для донечки, бо вона рветься помалювати), ну, і мене не відволікати.


— Порадь читачам “Вікон” щось почитати, те, що найбільше справило враження. І побажання для читачів від Ярослава Романюка.


— Коли ж радити щось із художньої тематики, я можу лише пропонувати не читати “Щоденник одного генія” Далі, натомість, переглянути фільм “Краща пропозиція” з Джеффрі Рашем. Бажаю мати час озирнутися навколо і зрозуміти, які ж ви, насправді, щасливі, яке досконале Боже твориво, і Ви в тому числі. Любіть себе, любіть світ!


Розмовляла Ірина ЧЕРВІНСЬКА, оглядач




Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...