Ярослав Романюк: “Я ще наполовину наповнений дзбанок. Коли в ньому буде щось суттєве — буду передавати”

Як бачать світ художники, як працює їхнє образне мислення, коли вони малюють, де подорожує їхня фантазія. Але в іконописі усе навпаки – точність, виваженість і максимальна концентрація уваги. Хто якими шляхами приходить до цієї високої місії – розписувати церкви? Що важче – розписувати голі стіни у новій церкві чи реставрувати розпис? Про це та інше у розмові "Вікон" з художником Ярославом Романюком.
Переглядів: 1858
Реставрація розписів в Похвальному храмі Свято-Успенської Почаївської лаври

—  Художник-іконописець Юрій Олішкевич з діаспори казав, що взявся за іконопис після нещасного випадку. А що тебе спонукало розписувати церкви?

— Моя мама багато молилася, аби після закінчення університету я як молодий спеціаліст мав роботу саме за спеціальністю. І чи то випадково, чи й справді молитва допомогла, якось подзвонив одногрупник і повідомив, що треба художника для розпису церкви в Хмельницькому.


—  Галичанин Іван Сірко, який займається іконописом і розписом церков понад 30 років, ділиться, що для нього це як медитація, адже ця робота вимагає великої концентрації. А що  для тебе означає створення церковного розпису? Це тільки робота чи щось більше?

— Робота над розписом має безліч нюансів, окрім концентрації й душевного спокою, і вони полягають в розумінні передачі кольору на відстані, в його насиченості, яскравості, поєднанні з розмаїттям елементів орнаментики та самого зображення. Тобто, орнамент має гармоніювати з ликом святих, з біблійною подією, з церковними символами.



Розпис церкви святих апостолів Петра і Павла (село Зимна вода)



Розпис церкви св. Георгія Побідоносця (місто Хмельницький)



Реставрація розписів в Похвальному храмі Свято-Успенської Почаївської лаври


—  Скільки церков можуть похвалитися розписом Ярослава Романюка? Праця в якій церкві тобі найбільше припала до душі?

— Я можу похвалитися лише співпрацею з п’ятьма художніми колективами, оскільки розпис церкви — це надто великий об’єм роботи, щоб одна людина швидко і якісно його виконала. Інколи над одним біблійним сюжетом можуть працювати двоє-троє художників: один промальовує обличчя, ще один — одяг, інший — робить написи… Найбільше сподобалося в Тисмениці.


— Що важче – розписувати голі стіни чи реставрувати?

— Звичайно, голі стіни, бо тут треба придумати композицію, зав’язку, колір, сюжет, орнамент…


— У Житомирі художник Денис Белянський уже 15 років працює над оздобленням Михайлівського собору, бо постійно з’являються якісь нові ідеї, щось нове додається. А скільки часу ти віддаєш одній церкві? Не було бажання, після завершення роботи, щось доробити, переінакшити?

— Ну от я й про це кажу — одній людині потрібно витратити на розпис дуже багато часу. І не тільки це. Інколи майстер впадає в стан, коли хочеться поліпшити щось до абсурду. Є історія художника, який все життя малює один шедевр і, в результаті, зводить все нанівець… Всі творчі люди дуже самокритичні, ще й чутливі до критики. Так що бажання поліпшити є, та не завжди зле, якщо таки немає такої можливості, особливо, коли люди бачать розпис і він їм подобається.


—  Розкажи трохи про техніку і особливості свого розпису. Бо ж кожен художник має власний почерк, за яким можна його відрізнити від інших. Чи ти строго притримуєшся канону?

— Стиль розпису обирає громада церкви і треба чітко дотримуватися тих канонів, які притаманні тій чи іншій конфесії. Адже присвята церкви тісно пов’язана з певними святами, святими, символами — тут не можна помилятися. Священнослужителі чітко контролюють тематику біблійних сюжетів і зображень святих. Ми можемо лише працювати з композицією, манерою зображень, кольором, оздобленням.


—  Кого ти вважаєш своїми вчителями, наставниками? Майстерність якого художника ти вважаєш для себе взірцевою?

— З кожним колективом я вчуся — інакше не можна, це і Ярема Кузишин, Богдан Левицький, Богдан Рожак, Віктор Островський, але взірцем є художник Павло Романюк.


— Серед твоїх картин значиться авангард, сюрреалізм, ню, але все ж переважають пейзажі: гори, гірські річки, ліс. Один знайомий художник зізнався, що часто малює пейзажі, бо вони найкраще продаються, особливо серед діаспорян, родом з цих країв. Натомість, йому ближчий авангард. А яка твоя мотивація писати пейзажі? Бо на Галичині це і справді найпоширеніша тематика, разом із квітами, мабуть.

— А що мотивує людину дивитися на щось гарне? Я годинами можу спостерігати захід сонця, милуватися кожним відблиском, підсвіткою хмар, зміною кольору неба. Якби моя воля — то малював лише схід або захід сонця. Все залежить від багатьох чинників, але останнім з них є малювати “під діаспору”. Звичайно, я хочу, щоби моя робота принесла комусь радість, але не тому, що я її наштампував, а тому, що цій людині подобається те, що й мені, і вона може, дивлячись на неї, просто відпочивати душею.



”Афродіта” у виконанні Ярослава Романюка


—  У твоєму доробку є копії картин таких художників, як Сальвадор Далі, Каспар Давид Фрідріх. Чи можлива ідеальна копія полотна великих? Бо ж і фальшивки розсекречують. Яке взагалі відчуття, коли малюєш не власний шедевр, а чужий?

— Ідеальна копія можлива за ціною оригіналу. У світі є сотні майстрів, які здатні навіть  перевершити автора. Згадайте фільм “Траса 60” з Гарі Олдманом: “Скажи людям, що перед ними копія картини, і вони знайдуть у ній безліч недоліків, а скажи, що вона належить відомому автору, — вони будуть вважати кожен мазочок ідеальним”. Деякі копії я робив, аби повчитися, інші — на замовлення, але завжди є розуміння, що досягнути такого рівня дуже складно, і яка велика праця схована за кожним полотном.



Копія картини “Невільницький ринок з появою невидимого бюста Вольтера” Сальвадора Далі



Копія фрагменту картини “Чорноморський флот” художника Івана Айвазовського


— Ти родом з села Битків Надвірнянського району. Як опинився в Калуші?

— Вигідно одружився (Сміється. — Авт.).


— Серед графіки та акварелей дуже багато малюнків, зроблених в Амстердамі, та й загалом у Нідерландах. Яким вітром тебе туди занесло? Ти багато подорожуєш?

— Амстердам надихає і я мрію ще колись там побувати.



Найстаріша церква Амстердаму Ауде-Керк («Стара церква») Oude Kerk



Амстердам. Вежа Zuiderkerk


—  Ще один калуський художник Володимир Романів навчає дітей мистецтву малювати. Деякі його вихованці уже навчаються у вишах, навіть виставляються в галереях. А ти не думав передати свій досвід ще комусь?

— Свій досвід я передаю лише донечці Христинці, і цими шедеврами обвішана вся квартира – це поки що найбільше моє педагогічне досягнення. Я ще наполовину чи й не наполовину наповнений дзбанок, і коли в ньому буде щось суттєве — буду  передавати.


— Часто-густо миcтці мають якісь власні ритуали перед початком роботи. Є думка, що для написання хорошої ікони треба перед тим і під час постити і молитися. А ти що робиш перед тим, як взятися за нову картину/розпис?

— Без молитви нема надії на те, що із задуманого вийде щось путнє. Це навіть не обговорюється. Ну і не менш важливо поставити до відома сім’ю, що тиждень буде сильно смердіти олійними фарбами, а до картини підходити не можна (це для донечки, бо вона рветься помалювати), ну, і мене не відволікати.


— Порадь читачам “Вікон” щось почитати, те, що найбільше справило враження. І побажання для читачів від Ярослава Романюка.


— Коли ж радити щось із художньої тематики, я можу лише пропонувати не читати “Щоденник одного генія” Далі, натомість, переглянути фільм “Краща пропозиція” з Джеффрі Рашем. Бажаю мати час озирнутися навколо і зрозуміти, які ж ви, насправді, щасливі, яке досконале Боже твориво, і Ви в тому числі. Любіть себе, любіть світ!


Розмовляла Ірина ЧЕРВІНСЬКА, оглядач