ЕкоЕнергія



1437 мм історії. Як двоє калушан виварюють вдома «сувенірну» сіль

Довжина соляного сувенірного бруска — 1437 мм, що символізує рік першої письмової згадки про Калуш


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

1437 мм історії. Як двоє калушан виварюють вдома «сувенірну» сіль

Дата публікації: 2017.06.14 | Коментарів: 0 | 925

Перший сувенір, який ідентифікує Калуш як місто солеварів, виготовили нещодавно до Дня міста. «Цеглинка» солі, довжиною 1437 мм, що символізує дату першої письмової згадки про Калуш, сургучева печатка із логотипом міста, дерев’яна, різьблена вручну підставка, і «своя» калуська сіль — усе, як кілька століть тому. «Солеваріння» відновлюють двоє калушан — Олександр Коваль та Василь Фіцак.

Кажуть: проект — не комерційний, а, швидше, промоційний. Адже, і для офіційних делегацій та гостей міста тепер не доведеться шукати ексклюзиву, і до туристичного вектору розвитку додасться своєрідна родзинка. Як калуська ропа перетворюється на унікальний рукотворний сувенір — дізнавалися «Вікна».

З невеликого колодязя посеред старого колгоспного саду у Новиці місцеві мешканці черпають не воду, а солену ропу. Старі дубові колоди просто просочені розсолами, а розлита навколо солена вода створює ілюзію снігу. Таємниця новицького колодязя не хитра: джерельна вода проходить через солений пласт і виходить на поверхню концентрованою ропою. Поруч — ще одне невелике солене «озерце». Місцеві використовують розсоли для консервації та «підсолюють» ними корми для худоби.

Однак, з недавнього часу новицькі солені озера стали джерелом іншого застосування: із соленої ропи виготовляють перші калуські сувеніри, які ідентифікують Калуш. Олександр Коваль розповідає:

"Кілька місяців тому у розмові із міським головою Ігорем Матвійчуком зайшла мова про те, що у Калуші немає сувенірної продукції, яка б ідентифікувала Калуш і яку можна було би вручати гостям та офіційним делегаціям. Різьблені тарілки, хоча і виготовлені вручну, проте — не у Калуші і нічого спільного із містом не мають. Тоді ми із Василем Фіцаком вирішили створити щось таке, що би асоціювалося виключно із Калушем — містом солеварів, у якому солеваріння було давнім промислом".

Олександр Коваль працює на «хімії», а його робота пов’язана із приготуванням розсолів. Тож, технологію знає досконало. Ропу із новицького колодязя калушанин черпає у невеликі каністри. Намагається набрати з глибини, бо на поверхні — масляниста плівка. На сонці від соленої води руки у чоловіка швидко «біліють»:

"Це та сама сіль, тільки у вигляді розчину. Ця ропа є насиченою, концентрація солі — близько 305-310 г/л. Після випарювання виходить звичайна сіль, без шкідливих домішок. Від "магазинної" відрізняється хіба тим, що не містить йоду".

Колодязь калушанам Олександру Ковалю та Василю Фіцаку показав головний спеціаліст з розвитку туризму управління економіки Калуської міськради Віктор Павлів. Відтоді — почався «тернистий шлях» методом проб та помилок до виготовлення першого соляного сувеніру.  

Розсоли калушани випарюють вдома на кухні. Це — тривалий процес, адже, щоб випарити 5 літрів ропи, потрібно витратити 5-6 годин та немало коштовних енергоносіїв. Отриману сіль чоловіки використовують не тільки для виготовлення сувенірів, але й споживають у їжу.  

"Сіль має бути трохи вологою. Якщо буде занадто сухою, то потріскається при запіканні. Отриману після випарювання сіль я засипаю у форму, пресую під спеціальним пресом та залишаю у духовці «запікатися». Щоб «цеглинка» потім добре «виймалася» і не ламалась, використовую пергаментний папір".

На початку калушани експериментували не тільки зі «змістом», але також і з формою. Сіль пробували засипати у невеликі склянки, імітуючи форму соляної топки. Однак, сіль було важко видобути зі склянки, вона кришилася, зводячи всі зусилля солеварів нанівець.

Тоді було вирішено виготовляти соляні «цеглинки». Довжина такого соляного бруска — 1437 мм, що символізує рік першої письмової згадки про Калуш.

Соляну цеглину Олександр Коваль обмотує жовто-синьою чи червоно-чорною стрічкою, «клеймить» печаткою із логотипом. Далі — ставить брусок солі на дерев’яну основу, яку перед тим «застеляє» мішковиною. Мішковина утримує «цеглину» від ковзання поверхнею дошки та вбирає зайву вологу із солі. Довершують сувенір спеціально розробленим логотипом-наліпкою.

Перші калуські сувеніри вручали офіційним делегаціям та гостям Калуша на День міста, який святкували нещодавно.

"Усі сувеніри — від першого і до останнього кроку — є ручною роботою. Тому на сьогодні виготовили їх небагато. Це — тільки початок нашої роботи. Але проект є не комерційним, а, швидше, промоційним: наша мета — популяризувати Калуша та розвивати туризм у місті. Соляні «цеглинки» можуть стати добрим спомином про Калуш для гостей і туристів".

На думку калушан, сіль та дзвони можуть стати обличчям Калуша. Уже нині Василь Фіцак та Олександр Коваль подорожують церквами Калуського району у пошуках інформації про дзвони. Усі здобуті відомості ретельно нотують та систематизують. У планах — зустріч із нащадками братів Фельчинських, які й досі відливають дзвони. Відтак, сувенірна калуська продукція може поповнитися дзвониками від Фельчинських. І це також — давня і славна калуська історія.

Юрій ТИМОЩУК, журналіст

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: