Понеділок

27

лютого

2017

Архів Реклама Контакти


Відео

“Години побачень” і “точки для збору”. “Дім Сірка” має план розвитку калуського притулку

Ще минулого року депутати Калуської міської ради дали дозвіл на концесію майна КП «Екосервіс». Проте, жоден інвестор не погодиться взяти на себе фінансовий тягар…



Блог

Калуш в очікуванні реституції…

Якщо міжнародні неприбуткові єврейські організації та фонди викуплять оригінали всіх документів, дотичних питань власності на калуське нерухоме майно та земельні ділянки, що буде потім?

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 1943

Обряд підкорення Говерли

Потім була автограф-сесія в тисняві і спроба вручити Ющенкові шикарного білого гриба, знайденого одним із учасників сходження біля підніжжя Говерли...

Богдан Скаврон | Коментарів: 0 | Переглядів: 219

Єврейське питання і Калуш

"врейських погромів в Калуші не було ніколи, впродовж чотирьох століть/

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 1633





“Дніпром до Байкалу”. 19-21 серпня. Тотальний ремонт. Новосибірськ — Татарськ. ЩОДЕННИК (з надолуженого)

Ремонт завершився! Ура! Фото Юлії Плисюк



Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

“Дніпром до Байкалу”. 19-21 серпня. Тотальний ремонт. Новосибірськ — Татарськ. ЩОДЕННИК (з надолуженого)

2013.08.24 | Юрій Тимощук, журналіст | Коментарів: 0 | Переглядів: 8457

Лічені дні відділяють Петра Буяка і Юлю Плисюк із "Дніпром" від рідного Івано-Франківська. Позаду — Казахстан і Монголія, попереду — шмат Російської Федерації і повернення в Україну. Будемо зустрічати хлібом-сіллю і — салом! Нині ж — Щоденник від Петра Буяка.


19 серпня. Прокидаємося зраненька. Заводимо мотоцикля, гріємо мотор і прощаємося із Зоргом. Ех, не встигли сказати па-па, як вже хочеться повернутися сюди знову.

А далі — оце так пригода, так пригода! Не встигли ми проїхати 250 кілометрів, як наш мотоцикл щось почав втрачати свої коні. З усіх 36 коней в ньому залишилося шість))). Думали, що пальне неякісне. Розбавили 92-м - нічого не змінилося. Думав, може, мастила замало. Долив вище рівня —і нічого. Мотор страшенно гріється, і хоч падай на коліна і моли Бога. Рішення було прийняте: зняти клапанні голови, перевірити стан поршневої і отут - найцікавіше. Коли зняв праву кришку голови, то побачив велику кількість ошурків алюмінію. І зрозумів —пипка!!! Клапан випускний розбив направляючу, а та у свою чергу розбила посадку в голові —і все, приїхали!

Зняв голову, поглянув поршень —  наче все окей. Одна проблема — потрібно нову клапанну голову. До нашої компанії приєднався пролітающий байкер Михайло на байку з Москви. Трохи дивний говір у нього, але вже))). І, до речі, велика дяка цьому чоловікові, бо він одразу зупинився біля нас, запитав, як справи, чи не потрібна допомога, чи є вода? І він чекав, поки ми визначимо поломку, щоб знати, чи, може, привезти нам з Омська якісь запчастини. Зрештою обмінюємося телефонами і бажаємо один одному щасливої дороги. І до речі, це була єдина людина, що зупинилася на цій трасі. Десь півгодини ми зупиняли машини, щоб запитати, де ми, чи далеко до найближчого села, де можна було б дізнатись номер евакуатора. Пролетіло машин  100, ніхто і не глянув у нашу сторону.

Ну а ми продовжуємо медитацію.  І вже зателефонували в місто Татарськ Степану Поцелуєву, нашому другу та мотоциклісту, який одразу сказав — беру шнурок і сідаю в машину. Готуємо мотоцикл до швартування. Спробували проїхати кілометрів десять до найближчої заправки на одному циліндрі, щоб нас знайти було легше.

Попри усі негаразди все-таки любов до природи перемагає. Але не до КОМАРІВ )))

Дісталися ми вночі до Татарська. Рівно 230 кілометрів на буксирі. Уявіть собі: ніч, згори з неба падає вода, бо попали ми ще й під грозу. Степан тисне на газ і давить 120 кілометрів, а я молюся Богу, аби не було ями. Юля радісно посміхається мені з салону автівки, бо там, в машині, уже почала розповідати Степану та Олі наші пригоди. А я тут один, як же одиноко! :) Юля наче відчула, що у мене на душі і в машині... вдягає шолом! Дійсно, у нас же є переговорка. О, так уже веселіше:). Назустріч несуться фури! Переїжджаємо міст, підйом, спуск і все, як у кіно про військових льотчиків, що літали колись у війну без світла. Коротше, народ, то був адреналін.

Наступного ранку, поки Степанові друзі шукали нову клапанну голову для Дніпра, що в Росії є рідкість, ми завітали в гості до нього на радіо “VECTOR 103.4 FM”. А його донька Катя нам люб’язно запропонувала увійти до середини.

Ось воно, святая святих, студія, яка вона є. Степан веде свій денний ефір і бажає усім жителям Татарки (так називають своє місто більшість тутешніх мешканців) доброго та веселого відпочинку і, звичайно, музика в подарунок.

Ось він, шаман ефіру. Голос який дає вам, Татарськ, хороший настрій!

Степан веде ефір і в той же момент знайомиться із нашим блогом.

До речі, Степан є президентом чаптеру “WILDRIVER” у місті Татарську. А ці чудові дами — його сім`я.

Цього ж дня ми відвідали місцевий музей імені Савченко.

Цей музей носить звання народного. Вхід до нього безкоштовний. Справа в тому, що кожен експонат і кожна річ є тут завдяки простим людям, які за власним ентузіазмом приносили їх сюди для того, щоб вони були увіковічнені.


Уявіть собі, тут є така штука. Така схема залізниці СРСР була розміщена на залізничному вокзалі в Татарську. Ми знайшли...

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК!

Ех, ностальгія!!! Може, хтось пам’ятає ці смачні речі?)

Невдовзі ми знайшли Юлі мотоцикл! І навіть з коляскою. Завтра пакуємо і їдемо додому)


А ця дивна тваринка називається Кабарга! Пам’ятаєте, ми зустрічали її двічі в Казахстані, і ніяк не могли зрозуміти, що це таке! З довгими задніми лапами, як заєць чи кенгуру, з чимось на голові, чи то хохолок  чи роги, а схоже на оленя. А виявилось — кабарга. Можливо, вона і є прототипом сучасної чупакабри.

Татарськ завжди славився смачним хлібом. Хлібокомбінат “Хлеба Сибири” виготовляє смачнісімо!!!

А ви знаєте своїх героїв Вашого міста?

Ця кімната присвячена героям Другої Світової війни. Люди пам’ятають своїх героїв.


Після музею був вечір і вечеря, а потім був телефонний дзвінок, який сповістив радісну новину! В Омську, за 200 кілометрів від нас, знайшли клапанні голови до Дніпра. Ми одразу поїхали, хоч була уже глибока ніч, купили і праву, і ліву в зборі. Велика дяка Жені (Пуху) Гончарову з Омського чаптеру “WILDRIVER”! А вранці розапочався великий ремонт.

І тут, як ви бачите, ремонт завершився! Ура, ми завтра їдемо далі!

Тож на прощання хочемо ще раз дуже подякувати Степану (Пряніку) Поцелуєву та його сім’ї за дуже теплий прийом і екстренну евакуацію із траси М-51, Жені (Пуху) Гончарову за клапанні голови, Mr Zorg-у із Новосибірська за те, що ми знаємо цих хлопців!:) І дякуємо нашому італійському другу Angelo, який цього літа приїхав на свято ковалів і вручив нам у подарунок ті самі переговорки, які допомогли мені скрасити 200 км евакуації.


Усі публікації кількамісячної подорожі від романтичних верниголів із Прикарпаття читайте у спеціальній темі “Вікон” ”Дніпром до Байкалу”.




Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...