Утім, місцеві геологи, екологи та фахівці, які свого часу безпосередньо працювали з отрутою та над її захороненням, б’ють на сполох. Адже закопаний у землі гексахлорбензол для калушан шкідливий, скоріше, теоретично. Натомість на поверхні він вступатиме у реакцію із киснем та утворюватиме діоксин.
У коментарі “Вікнам” колишній головний геолог калійного заводу Богдан Бараненко, який віддав виробництву 40 років, зазначив, що дійсно токсичні відходи з хімічних виробництв, у тому числі — і гексахлорбензол, свого часу, складували у металеві тари на території сучасного полігону. Таке складування часто призводило до проникнення токсичних речовин у грунти, підземні та поверхневі води. Тому і був облаштований так званий могильник.
— По периметру полігону була споруджена протифільтраційна завіса, підготовлені спеціальні котловани для укладення металевих бочок із гексахлорбензолом, пробурені спостережні свердловини, збудований склад для зберігання відходів перед їхнім захороненням, — каже Богдан Бараненко. — Протягом 15 років щоквартально брали проби води для визначення вмісту гексахлорбензолу, і жодного разу його вміст не перевищував гранично допустимих норм. Тому не зрозуміло, навіщо зараз чіпати відходи, які не завдають шкоди навколишньому середовищу? Достатньо було за значно менші кошти зробити додатково гідроізоляцію глинистими породами, щоб запобігти розмиву поверхневого шару атмосферними опадами, та провести ревізію всіх наявних спостережних свердловин, а за необхідності — пробурити нові. Відтак, відродивши у повному обсязі режимні спостереження, полігон можна експлуатувати і надалі. Адже із 4,7 га, які він займає, наразі задіяно лише 1,5 га.
Богдан Бараненко категорично заперечує, що гексахлорбензол, виявлений у пробах води, відібраних зі свердловини у районі об’їзної дороги, може мати бодай найменше відношення до захоронень на полігоні. Найімовірніше, переконує геолог, проникнення гексахлорбензолу могло відбутися із відвалів Домбровського кар’єру, де у 1970-80-х роках, нерідко — безвідповідально і безсистемно, складувалися різні відходи з хімічних виробництв ВО “Хлорвініл”.
— Враховуючи фізичні властивості гексахлорбензолу та напрямок руху підземних вод, ця речовина з “могильника” ніяк не могла потрапити у той район, де була виявлена, — переконаний геолог.
Значною мірою солідарний із Богданом Бараненком ще один калушанин, якого хвилює екологічний стан міста, Володимир Керея. Чоловік стверджує: свого часу діоксином отруїли екс-президента України Віктора Ющенка. Незабаром ним на повні груди дихатимуть калушани та мешканці найближчих сіл. Чим це може обернутися для населення, страшно навіть уявити.
— Гексахлорбензол — тверда, нерозчинна у воді речовина, температура плавлення якої — 270 градусів, — ділиться Володимир Керея. — У організмі людини вона вражає низку органів. Тому “розкопки”, які зараз починаються у місті потрібно негайно припинити. Небезпека, насамперед, у тому, що гексахлорбензол буде у повітрі та розноситиметься разом із пилом вітром. А ми цим повітрям будемо дихати. Чому калушани дізнаються про це лише із засобів масової інформації? Чому влада не зважає на думку людей, які працювали із цією речовиною, знають, де вона закопана та чим небезпечна? Чому немає громадських слухань із цього питання? Те, що зараз відбувається, — це просто шоу: закопують 300 млн. державних грошей, які, найімовірніше, дуже швидко закінчаться. А, насправді, основна маса гексахлорбензолу залишиться у розсипаному стані і ніхто його навіть не вчепить.
Припинити варварство вимагає і депутат міської ради, голова тимчасової депутатської екологічної комісії Михайло Довбенчук, на думку якого, фірма, яка взялася за роботи, насправді немає і найменшого уявлення про те, з чим насправді працює.
— Те, що на всю Україну показали у понеділок, — яскравий приклад того, як не треба поводитися із надзвичайно отруйною речовиною першого класу небезпеки, — наголошує Михайло Довбенчук. — По-перше, вони порушили свій же тимчасовий технологічний регламент, у якому сказано: “…майданчик має бути покритий непроникним та неруйнівним для токсичних речовин матеріалом (керамзитобетоном, полімербетоном тощо) з автономним зливовідводом. При цьому має бути виключеним попадання поверхневого стоку з майданчика на прилеглу територію шляхом обвалування або інших заходів. Для зазначеного поверхневого стоку забезпечуються спеціальні накопичувальні ємності. На технологічному майданчику вивішуються знаки безпеки”. Хоч частину з цього хтось побачив? Ані попереджувальних про небезпеку знаків, ані хоча би елементарного навісу на випадок, якщо під час робіт піде дощ, ані інших спеціальних пристосувань. Незрозуміло також, чому із першого класу небезпеки у фірми з гучною назвою “Національний центр поводження з небезпечними відходами” гексахлорбензол перейшов у другий клас. На додачу, хлопці порушили ще і рекомендації місії ООН та ЄС, у яких чітко сказано, що чистка місць захоронення повинна бути виконана дуже обережно, щоб уникнути потрапляння грунту і часточок у повітря. Інакше — концентрація токсичних речовин у повітрі може призвести до їхнього розповсюдження на великій території.
За словами Михайла Довбенчука, для викопування гексахлорбензолу потрібна унікальна техніка, а не великогабаритні машини, якими можна працювати хіба що у кар’єрі. Справжні фахівці мали би працювати, як археологи на розкопках: трепетно, не поспішаючи та дуже обережно. Більше того, за подібними роботами мусить бути відповідний контроль. Натомість у Калуші фірмі дали повну свободу дій. Жодного контролю, жодних спостережень, жодних аналізів.
— Якщо такі дії не припинити, не налагодити відповідного контролю, то Калуш таки зробить міжнародну екологічну катастрофу. Першими, щоправда, постраждають самі калушани, — підсумовує Михайло Довбенчук.
Між тим, проти такої поспішної “ліквідації” екологічного лиха у Калуші виступають не лише окремі калушани, але і науковці. Зокрема, академік Української академії екологічних наук, доктор геолого-мінералогічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олег Адаменко стверджує, що наразі у Калуші не зроблено найголовнішого, з чого, власне, і потрібно було починати: не проведено екологічного аудиту, тобто обстеження відповідної території до початку будь-яких робіт на ній.
— Це тим більш дивно, що така вимога — не примха екологів чи інших науковців. В Україні діє “Закон про екологічний аудит”, який і передбачає здійснення певної процедури у таких справах. Там, звичайно, ведуться якісь окремі, вибіркові дослідження. Але потрібен комплексний підхід, за якого оцінюють стан кожного компоненту місцевості: геологічного середовища, рельєфу, грунтів, підземних і поверхневих вод тощо, аби знати, яка екологічна ситуація на цій території, — зазначає Олег Адаменко. — Окрім цього, треба провести оцінку впливу тих робіт на навколишнє середовище, аби визначити, по можливості якомога точніше спрогнозувати, як зреагує довкілля на них. І тоді відразу стане зрозуміло, що, врешті-решт, вийде у результаті втілення у життя того чи іншого проекту. А так проект нібито виконують, сотні мільйонів туди вкидають чи збираються вкинути, але головного, базового, не зроблено. Тож працюють там, по суті, наосліп.
Ватикан: коли час зупинився