Екологічний прес-тур стартував у Калуші

Загалом, прес-тур присвячений екології Дністра у цілому, тому і природні, і техногенні чинники становлять значний інтерес журналістів, які пишуть на екологічні теми. Майстер-класи проводять відомі журналісти: Алекс Кірбі із Лондона — всесвітньо відомий екологічний журналіст із 20-літнім досвідом роботи, автор і ведучий багатьох екологічних програм і публікацій “Бі-Бі-Сі”; Сьюзан Боос із Цюріха — головний редактор щотижневика “WOZ Wochenzeitung”, автор книги із проблем Чорнобиля та Олег Листопад — один із провідних екологічних журналістів України, консультант Програми ENPI-FLEG. “Вікнам” також вдалося долучитися до журналістського “десанту”.
Керівництво ЗАТ “ЛУКОР” і ТОВ “Карпатнафтохім” люб’язно погодилося надати можливість майстрам екологічного пера на власні очі побачити технологічні приміщення, лабораторії, операторні. Так, учасники прес-туру після інструктажу з техніки безпеки мали можливість побувати в адміністративному корпусі та цехах хлористого вінілу, ПВХ, лабораторії, а також — поставити свої запитання. Загалом враження про виробничу культуру було хорошим: територія прибрана, спецодяг працівників чистий. Особливі нотки у настрій вносили транспаранти і плакати, що розвішані повсюди, створюючи образ славнозвісного “всевидячого ока” комсомолу. Підсилював враження також і той контраст, котрий створювали цехи і заводи вмираючої “Оріани”. Саме це і спонукало багатьох колег на прес-конференції ставити більше питань, що стосувалися економіки підприємств, ніж екології. Адже виглядало так, що російські інвестори фактично освоїли все те, що ще представляло якусь виробничу цінність, а все решта — залишилося на “шиї” колишнього власника. Так, наприклад, полігон токсичних відходів, до якого була прикута значна увага, не належить зараз ні “Карпатнафтохіму”, ні “ЛУКОРу”, тому місто залишене напризволяще сам-на-сам зі своїми проблемами. На базі виробничих потужностей наші сусіди заробляють капітал, а вирішувати соціальні та екологічні проблеми ніхто не хоче, втікаючи у тонкощі юридичних формулювань корпоративного та господарського законодавства. З іншого боку, зі слів керівництва підприємств, місто користується очисними спорудами і навіть має значні борги. У зв’язку із цим (та і не тільки) час від часу між містом і виробництвами виникають конфлікти, котрі часто вирішуються не на користь міста.
На процес перетворення хімічно і механічно забрудненої води у чисту питтєву журналісти захотіли глянути чи не з найбільшим інтересом. Адже питання безпеки Дністра у першу чергу — це питання безпеки водойм і води взагалі. Про цех очисних споруд розповідав Роман Руско. Присутні пройшлися по території відстійників і басейнів очистки, мали можливість зором і нюхом побачити відновлення води. Зрештою, чисту воду вже у трубі на перекачці у карантинні водойми побачили всі. Щоправда, спробувати на смак таку воду нікому на гадку не прийшло. У зв’язку із цим, на прес-конференції задавали запитання: чому ж не використовувати очищену воду для замкнутого циклу виробничого споживання. Як пояснили виробничники, що вода, хоч і чиста, але, за окремими технологічними параметрами, для проведення хімічних реакцій не годиться. А проект замкнутого циклу використання води досить дорогий, і це — перспектива найближчих десятиліть.
Учасники прес-туру також із задоволенням поспілкувалися із носіями альтернативних думок. Так, журналістське товариство з великим зацікавленням спілкувалось із відомим у Калуші екологом і громадським діячем Михайлом Довбенчуком, котрий зробив екскурсію на полігон токсичних відходів і на хвостосховище. Розповідь екологічного екскурсовода викликала хвилю запитань, коментарів та уточнень. У зв’язку із чим Михайло Довбенчук пообіцяв передати для ознайомлення копії документів, що ілюструють екологічну історію Калуша і захоронень гексахлорбензолу, карстових утворень та хвостосховищ у тому числі. І, оскільки, представники ВАТ “Оріана” не знайшли можливості чи потреби зустрічатися із журналістами на хвостосховищі №2, учасники прес-туру могли на свої очі побачити технологічні водойми, засолені грунти і навіть кристалізовану сіль, що здалеку нагадує пасма снігу на схилах. Думаємо, що незабаром слід чекати серії публікацій на цю тему у виданнях тих регіонів, котрі зацікавлені тематикою Дністра. А це — добрий шмат України і Молдови.
Проблема Дністра сьогодні — це не тільки знані у Калуші проблеми про загрозу викиду у Дністер соляних розчинів, що у десятки разів може перевершити викиди у Стебнику 14 вересня 1983 року, внаслідок чого були отруєні значні території. Сумнівною також є доцільність закінчення будівництва Дністровської ГАЕС, що вже не відповідає енергетичній стратегії України. Вона питання енергетичної безпеки не вирішить, зате чималої шкоди екології може завдати. Неочікуваними загрозами можуть бути і несподіванки, котрі готує нам природа. Зокрема, науковці встановили нові різновиди комарів, які цілком можуть бути переносниками малярії чи тропічної лихоманки. Екосистема готова до того, щоб такі тяжкі хвороби могли поширюватися у даному регіоні. Питання тільки — за збудником. У зв’язку із тим, що культурні контакти між Україною та ймовірними зонами походження вірусів (а це переважно деякі африканські країни. — Авт.) зараз досить активні, то можливе і зовнішнє привнесення цих недуг. Чи готова наша медицина до цього — достеменно невідомо. Але у межах області вже траплялися дивні випадки захворювань на нетипові для нашого регіону хвороби. Чи буде Дністер таким небезпечним, як Конго, — невідомо.
В екологічний монітор Дністра свою лепту вносить також інша господарська діяльність на берегах ріки. Це стихійні гравійно-піщані кар’єри, активна сільськогосподарська діяльність, гідроенергетика, а також рибальство, мисливство та інші види відпочинку. У рамках туру було передбачено сплав Дністровським каньйоном. Унікальні пласти порід, що виступають на поверхню, стали предметом активного обговорення посеред води на катамаранах. Є надія, що наступні покоління також матимуть можливість милуватися красою стародавнього Дністра.