Нині, занапастивши свою промисловість, Україна інвестує у чужу, закуповуючи калійні добрива. І рахунок іде на сотні міль — Юрію Віталійовичу, цього тижня ситуація на Домбровському кар’єрі погіршилася. Що насправді зараз відбувається на кар’єрі, чи є ще можливість запобігти лихові і скільки на це потрібно коштів?
— Наприкінці червня у затопленій північній частині Домбровського кар’єру виявлено відкритий карстовий канал, із якого витікає скаламучений низькомінералізований потік. Нині притік води візуально збільшився, причому, приблизно удвічі, порівняно із тим, коли його тільки виявили. Якби сталася повінь, то це могло б спричинити утворення яру між річкою Сівкою та кар’єром. Тоді Сівка відновить своє природне русло — через кар’єр. Фактично, відбудеться затоплення кар’єру. Візуально неможливо виміряти притік води, але, останні проби свідчать про те, що густина води на витоці — зменшується, а це свідчить про збільшення його потужності. Тут формується підземний карст. Зараз потрібно ізолювати водоносний горизонт. Щоб зробити захист максимально ефективним, ми ще у 2008 році пропонували пробурити свердловини і тампонувати їх (тобто, під високим тиском у ці свердловини нагнітають глинисто-цементний матеріал. — Авт.). Вартість робіт на першому етапі — на північному борті кар’єру — становитиме близько 60 млн. гривень. Таку пропозицію висловило ТОВ “НВП “Антрацит-Плюс Лтд”, яке пропонує свою запатентовану технологі. Технологія призначена для захисту й охорони навколишнього природного середовища від забруднення небезпечними речовинами, і передбачає здійснення гідроізоляції підземних гірничих виробок, кар’єрів, солевідвалів, сховищ небезпечних токсичних речовин за рахунок використання у ролі тампонажного матеріалу спеціальних розчинів. Тобто, йдеться про створення протифільтраційної завіси. Ця технологія уже апробована на шахтах Донбасу, Донецькому метрополітені, тунелях “Укрзалізниці”, шламосховищах Нікопольського феросплавного заводу, у Чорнобильській зоні відчуження, у Чехії (для захисту термальних мінеральних вод санаторіїв Карлови Вари), у США (для захисту довкілля від забруднення гідросфери важкими металами) та у Тайвані (для запобігання потрапляння підземних вод при будівництві глибоких вентиляційних стволів і тунелів). Якщо комплексно вирішувати проблему, то таку ж протифільтраційну завісу потрібно створити по периметру всього кар’єру та — на відвалах. Загалом, за підрахунками “Антрациту”, це коштуватиме приблизно 200 млн. гривень.
Карстове провалля, утворене внаслідок концентрації поверххневого стоку по... автомобільній дорозі
— Наприкінці минулого року у пробах, взятих на Домбровському кар’єрі, було виявлено такі небезпечні речовини, як ртуть, свинець, гексахлорбензол, причому їхня концентрація перевищувала норму у тисячі разів. Проте, після першого шоку, ця тема — забулася. Як далеко разом із розсолами могли потрапити ці отруйні речовини?
— Це було разове дослідження. Таких ще жодного разу не проводилося. Хоча й до того часу було відомо, що на Домбровському кар’єрі складували та захоронювали різні токсичні речовини, проте, ніхто не ставив за мету визначити їхню кількість чи найменування. Зараз спробували привідкрити завісу: дослідили, встановили — і на тому закінчилося. Можливо, картина є ще більш невтішною за ту, що ми побачили, адже було відібрано лише 15 проб. Усі речовини, якщо потрапляють у водоносний горизонт, рухаються у напрямку підземного стоку, тобто — у напрямку міста. Можливо, при переміщенні ГХБ, ртуті утворюються навіть більш небезпечні речовини, адже відомо, що хлориди, сполучаючись із органічними речовинами, утворюють дуже отруйні сполуки, як і лужні метали, поєднуючись із іншими речовинами. Відомо також, що підсолена вода є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів. Крім розсолів із небезпечними речовинами із відвалів Домбровського кар’єру, у водоносний горизонт уже впродовж понад 40 років потрапляють соляні компоненти з хвостосховища №1.
Нині ми не маємо можливості об’єктивно контролювати переміщення розсолів, адже повноцінна моніторингова мережа спостережних свердловин — відсутня. Залишилося лише декілька, одна з яких свердловина — №65. Коли ми її пробурили у 2006 році, то мінералізація води там становила 20 грамів на літр, а нині — 119 грамів на літр. На вул. Долинській криниці засолені уже понад 15 років.
У Калуському районі ситуація інша — там свої локальні забруднювачі. Приміром, ми беремо проби води зі свердловини у Пійлі. Поблизу живе жінка, дитина якої — онкологічно хвора. Жінка розповіла нам, що неподалік колись був склад отрутохімікатів. І справді: у пробі зі свердловини ми виявили отруйні речовини.
Обвал над карстовою порожниною у кар’єрі
— Про катастрофу, яку можуть спричини екологічні об’єкти Калущини, говорять уже так давно і так багато, що у мешканців міста, та й, зрештою, у влади, уже, мабуть, виник імунітет до такої інформації. Скільки ще має місто до часу Х, і чи справді ситуація — настільки серйозна?
— Час Х — це умовно той період, до настання якого влада ще думає, що може нічого не робити. Хоча, на мою думку, час Х уже настав. Ми настільки багато втратили через сліпу довіру до псевдонауковців, керівників, через ігнорування очевидних для неупереджених людей фактів, що надолужити втрачене уже неможливо. Ці втрати вимірюються навіть не мільярдами — тут дещо інші мірки. По-перше, ми втратили свої традиції: Галичина з’явилася як соляний край, й у людей сформувалася така ментальність, таке сприйняття своєї ролі і свого місця у державі. По-друге, ми втратили ресурс — знищено працю тисяч людей, які все зробили для того, щоб місто могло розвиватися, а його мешканці — мали роботу.
І, по-третє, ми страшенно “упустили” в інформаційному плані, адже у свідомісті більшості людей саме слово “хімія”, природні ресурси, корисні копалини вкоренилося як страшна біда. Ситуацію доведено до абсурду: поклади корисних копалин, які є перевагою території, її потенціалом і які могли би бути основою стабільного соціально-економічного розвитку певного населеного пункту чи регіону, сприймається, як загроза. Приміром, “ЛУКОР” мав намір розробляти родовище у Нижньому Струтині. Проте, люди не хотіли вислухати жодних аргументів, маючи наочний приклад кризової техногенно-екологічної ситуації у Калуші. Хоча розробка цього родовища нічим мешканцям Нижнього Струтина не загрожувала. І це — дуже небезпечно, адже Україна — багата покладами корисних копалин. Але чи можемо ми розраховувати на розвиток, якщо взагалі не будемо видобувати ці поклади? Адже не можуть усі жити, приміром, із журналістики, чи — варячи та продаючи каву. Потрібно створювати якийсь продукт, матеріальні цінності, які зробили б Україну хоча б самодостатньою, якщо — не конкурентоздатною. Калійні добрива, які міг би виробляти Калуш, — це дуже потужний як економічний, так і екологічний чинник. Насамперед, калій — це надзвичайно важливий елемент як для людини, так і для всього живого. А у нас зараз — монополія азотних добрив, фактично — нітратів. Незабаром кожен мешканець країни з’їдатиме (у прямому розумінні. — Авт.) по 1 літру нітратів щодня — щоб забезпечити інтереси власника виробництв азотних добрив (Дмитро Фірташ. — Авт.). Калій — це по суті нейтралізатор згубного впливу азотних добрив. Якщо у грунті немає достатньої кількості калію, то азотні добрива засвоюються у вигляді нітратів, а, якщо цього елементу вистачає, то — у вигляді білків. Антиоксиданти також утворюються тільки при наявності калію. Цінність цього елементу для держави — просто колосальна. Якщо у грунті є калій, то рослини не засвоюють радіоактивний цезій, що після Чорнобильської катастрофи для України особливо актуально. А якщо є ще й магній, а у Калуші виробляли саме калійно-магнієві, добрива, то рослини не засвоюють ще й радіоактивний стронцій. Цікавий факт: колись американці на одному із японських островів проводили радіоактивні випробовування, при яких було розсіяно дуже багато радіоактивного цезію. А коли змушені були звільнити острів, то єдиним способом “прибрати” за собою вибрали такий, за яким засипали острів калійними добривами.
У нас склалася ситуація, коли політично неправильно говорити про те, що азотні добрива не є пріоритетом держави. Проте, акцент на азотні добрива — це велика геополітична пастка для України. Азотні добрива виробляються із газу та повітря. Україна не має свого газу і ніколи не матиме у таких кількостях, щоб забезпечити ним хімічну промисловість. Відповідно, ми купуємо газ у Росії, і це було стратегічною помилкою — орієнтуватися на розвиток азотних підприємств. Ми можемо виробляти інші добрива. Якщо сировиною для азотних є російський газ, то для фосфорних сировину привозять із Північної Африки. Тільки для виробництва калійних добрив Україна сповна забезпечена сировиною, але це — нікому не потрібно. Водночас, у нас — унікальні за складом калійні добрива, бо дозволяють виробляти сульфатні (безхлорні) форми цих добрив. Таких родовищ немає ніде у світі. Україна завозить з Білорусі хлористий калій, а хлор є токсичним для більшості рослин і — для грунту. Калімагнезія, яка вироблялася колись у Калуші, не була ідеальною за якістю, через те, що технологія виробництва була далека від досконалості. Проте, у Радянському Союзі калуські калійні добрива використовувалися під найбільш цінні культури — цитрусові та чайні кущі Закавказзя, під виноградники та тютюн у Молдові.
У 1995 році з ініціативи головних спеціалістів НДІ “Галургія” розроблено “Програму розвитку вітчизняного виробництва калійних добрив на 1995—2010 роки”, яку передбачалося здійснити у три етапи. Передбачалося не лише не допустити руйнації існуючих на той час підприємств у Калуші та Стебнику, але й розвинути калійну галузь України, забезпечивши при цьому близько 10 тис. нових робочих місць. Складно перерахувати скільки відомих, знакових людей долучилися до цієї роботи. Приміром, у 1997 році було підготовлено депутатський запит “Про перспективи затвердження Державної програми розвитку калійних добрив в Україні на 1997-2006 роки”, який Президенту України надіслала фракція НРУ у Верховній Раді, за підписом, зокрема, В’ячеслава Чорновола. При розумній господарській організації виробництво калійних добрив могло стати ключовою для західного регіону і стратегічно важливою для всієї України галуззю промисловості. Що стосується Домбровського кар’єру — це була унікальна за можливістю ефективної розробки ділянка поширення покладів калійних солей. Ніде у світі немає настільки доступних родовищ. Приміром, росіяни зараз будують шахти на глибині до 1400 метрів, щоб витягнути 2-4-метровий пласт. А у нас в одному місці майже 100-метровий поклад цінних солей. Але цей ресурс виявився нікому не потрібний. А із затопленням кар’єру — ще й бездарно втрачений. Нині, занапастивши свою промисловість, Україна інвестує у чужу, закуповуючи калійні добрива. І рахунок іде на сотні мільйонів доларів щороку.
— Проте, ситуація із Домбровським кар’єром має ще й екологічний аспект. Які наслідки від прориву річки Сівки у кар’єр та, відповідно, від його затоплення?
— Вважається, що екологічна катастрофа станеться тоді, коли рівень розсолів сягне нижньої або середньої частини водоносного горизонту. До водоносного горизонту залишається ще приблизно 3 метри, хоча нижньої частини ці розсоли уже подекуди сягнули. Спрогнозувати, коли це відбудеться, дуже невдячна справа. Наприклад, після повені 2008 року рівень розсолів у північній частині кар’єру зріс одразу на 8 метрів. А так у середньому за рік рівень розсолів зростає на півтора-два метри. При “добрій” повені кар’єр затопить на кілька діб. Якщо таке відбудеться, розсоли потім почнуть ще більш інтенсивно, ніж це відбувається в даний час, рухатися у напрямку міста. При потраплянні розсолів у водоносний горизонт відбудеться засолення криниць — це, зрештою, уже подекуди відбулося. Солені води уже нині рухаються у напрямку водозаборів, несучи за собою й інші речовини. Цей процес ніхто не контролює. Ситуація вплине не тільки на якість води, але й на стан усіх підземних комунікацій — трубопроводів, кабелів. Водоносний горизонт буде засолонений практично назавжди.
— Минулі роки держава спрямовувала мільйонні кошти на вирішення екологічних проблем Калущини: більше, ніж 50 млн. гривень — на Домбровський кар’єр, 750 млн. гривень — на вивезення ГХБ. Чи від того поліпшилася екологічна ситуація у Калуші?
— На мою думку, ситуація не поліпшилася, а, навпаки, — погіршилася. Проте, ці заходи були передбачені проектом так званої консервації Домбровського кар’єру, і зазделегідь можна було прогнозувати, що вони — хибні. Рекомендації ДНДІ галургії, які базувалися на багаторічних дослідженнях, при розробці проекту були повністю проігноровані. Усі роботи на Домбровському кар’єрі зводилися до того, що в одній частині кар’єру вибирали глину, щоб перевезти її на відвал №1. Це — пуста трата коштів і ресурсів . Крім того, там, де забирали глину, розкрили поклади калійних солей — вони стали більш доступними для атмосферних опадів, стали активніше розчинятися й руйнуватися. У іншому місці нібито будували дамбу, проте де вона — невідомо. А будівництво та введення в експлуатацію розсолопроводу тільки погіршило б ситуацію, бо це призвело б до швидшого затоплення кар’єру. Полігон гексахлорбензолу не потрібно було взагалі рухати. Як мінімум, найперше його потрібно було ізолювати від потрапляння атмосферних опадів та винесення отруйної речовини грунтовими водами за межі складування, а вже тоді приступати до робіт. Але, напевно, нікого не цікавив результат робіт — важливим був сам процес та можливість актувати об’єми.
— Зараз активно пропагується думка про те, що єдиним порятунком та вирішенням усіх екологічних проблем міста є відновлення калійного виробництва. Калушем уже цікавилися італійці, китайці, говорили навіть про вітчизняних інвесторів, проте, до Калуша наразі не прийшов жоден. Чому?
— Я скептично ставлюся до ідеї відновлення калійного виробництва на нинішньому етапі. До того часу, поки на Домбровському кар’єрі не буде наведено елементарний порядок, сюди не прийде жоден інвестор. Адже приватний бізнес хоче мати гарантії — безпечності встановлених виробництв та ліквідності продукції. Нині не можна говорити й про суми, які потрібні на реалізацію цього проекту. Хтось називає мільйони, хтось — мільярди. Інколи цифри називають тільки, щоб відлякати. Переконаний, що на першому етапі потрібно говорити про переробку розсолів, які нині розтікаються із відвалів, хвостосховищ, мігруватимуть з кар’єру та створюють при цьому надзвичайну екологічну небезпеку. Переробка розсолів, за певних умов, може мати хорошу бізнес-перспективу, адже у результаті можна отримати технічну сіль, калімагнезію та хлорид магнію. Споживач технічної солі є — і не тільки місцевий. Калімагнезія — це надзвичайно ліквідна продукція, і я впевнений: навіть якщо вона вироблялася б у Калуші, то реалізовувалася б за кордоном. Хлористий магній або бішофіт нині видобувають у Чернігівській області, а продають — у Москві та Петербурзі. Це — дуже хороший протиожеледний засіб, який при цьому ще й не шкідливий для шин автомобілів. Крім того, від переробки розсолів можна отримати оксид магнію — сировину для виробництва вогнетривів, ізоляторів, магнезіальних в’яжучих та цементу Сореля, який має багато переваг над звичайним цементом.
— Раніше Домбровський кар’єр розглядали як можливу рекреаційну, туристичну та оздоровчу зону. У інтернет-ресурсах навіть з’явилися пропозиції про те, щоб зробити кар’єр туристично привабливим, пропонувати гостям міста розваги на квадроциклах. Чи можна зробити із кар’єру курорт?
— Сам факт про те, що на кар’єрі заскладована велика кількість токсичних відходів, уже змусить кожну розумну людину замислитися, чи варто ризикувати здоров’ям. Хоча такий напрямок міг би розвиватися, але якби про нього подбали раніше. Можна було спорудити і відповідно облаштувати, надійно ізолювавши, порівняно невеликі басейни. Розчинити видобуту у кар’єрі полімінеральну руду (без сторонніх токсичних відходів які завезено на кар’єр і відвали) — тоді вона мала б позитивний вплив і могла б використовуватися з метою оздоровлення. Свого часу калуську руду забирали до Моршина — для приготування лікувальних ванн. На мою думку, розглядати Домбровський кар’єр у плані туристичної чи рекреаційної привабливості — недоцільно. Адже за рахунок отриманих від такої діяльності коштів неможливо отримати економічний ефект у масштабах навіть міста, не кажучи — держави. Квадроцикли — це навіть не смішно. І головне — це все разом взяте не має жодного стосунку до вирішення екологічних проблем.
Мені імпонує досвід Польщі. Мова йде про відоме на весь світ польське містечко Величку, що під Краковом, де також розроблялися поклади солей, того ж віку, що й калуські. У той час, як від приміщення старого калійного заводу у Калуші залишилися руїни, у них у подібному приміщенні — готель. У соляних камерах їхніх шахт — десятки каплиць, церков, зі скульптурами з солі, ресторани, концертні і конференц-зали, де усе із солі, навіть — паркет. Там відбуваються оздоровчі сеанси. Щороку близько 2 млн. туристів з усього світу щороку спускаються у ці камери. Свого часу схожий проект майбутнього використання відпрацьованих порожнин пропонувався для рудника “Ново-Голинь” — облаштувати своєрідну лікарню для лікування захворювань дихальних шляхів. Однак, ці плани можна було реалізувати до затоплення рудника. Зараз втілити ідею у життя — нереально: нам залишається тільки спостерігати, як це все буде просідати і провалюватися. Полякам теж свого часу рекомендували затопити шахти, але вони вирішили: це — недоторканна частина їхньої культури. У польських шахтах зараз проводять масу досліджень — навіть спеціальні гранти є на те. Наскільки мені відомо з історії, через Калуш свого часу до 10 разів пройшли татари. Але та руйнація і мародерство, що триває у нас впродовж останнього періоду, на мій погляд, не набагато ліпше за набіги татар.
Провалля на північному каїнітовому полі. 1987 рік
— Ви сказали, що усе — провалюватиметься. Які прогнози на наступні роки? Де очікуються найбільші провали і за скільки часу земна поверхня відчутно дасть про себе знати?
— Повноцінні вимірювання величин просідань впродовж декількох останніх років ніхто не робить, адже немає вже навіть маркшейдерської служби. Однак, те, що є тенденція до просідань земної поверхні, — очевидно. Після затоплення камер рудника “Калуш” процес просідання не припиняється. У деяких місцях він активізується і виявляється у своїй крайній формі — у вигляді провалів земної поверхні. Аналогічні процеси можна очікувати й на руднику “Ново-Голинь”, і будуть вони незрівнянно масштабнішими: приміром, якщо на руднику “Калуш” об’єми камер — 2,5 млн. кубометрів, то на руднику “Ново-Голинь” — 12,5 млн. кубометрів. При цьому рудник Калуш заповнювався більшою мірою пульпою. А рудник “Ново-Голинь” заливали неконцентрованими розсолами. Над західною ділянкою рудника “Голинь” уже нині сумарне просідання становить близько 3-х метрів, а над окремими площами над рудником “Ново-Голинь” прогнозується — до 28 метрів. За скільки часу відбудуться ці просідання — важко спрогнозувати, бо теорія не може повністю врахувати усі можливі природні фактори. Нещодавно ми хотіли створити спільне підприємство із ТОВ “НВП “Антрацит-Плюс Лтд.”. ДНДІ галургії має величезні напрацювання щодо досліджень процесів на кар’єрі та хвостосховищах, “Антрацит –Плюс” — запатентовані унікальні технології. Проте, процес реєстрації цього підприємства виявився настільки складним, що ми тепер не впевнені чи нам це вдасться реалізувати. Створюючи підприємство, ми хотіли вирішувати конкретні техногенно-екологічні проблеми. Насамперед здійснити гідроізоляцію Домбровського кар’єру для припинення його стрімкого затоплення та недопущення міграції розсолів та інших забруднюючих речовин. Крім цього, плануємо забезпечити створення моніторингової мережі для оперативного об’єктивного контролю за станом водоносного горизонту у межах Домбровського кар’єру, хвостосховищ, відвалів та полігону ГХБ. Хочемо спробувати стабілізувати процеси просідання земної поверхні, забираючи із шахтних пустот розсоли та заповнюючи камери твердими матеріалами. Для початку — хоча б на тих ділянках, де великі об’єми порожнин і стратегічно важливі об’єкти. Наприклад, під вулицею Європейською розташовані камери висотою по 50 метрів. Це не врахували при будівництві вулиці — просто хотіли якнайшвидше зробити розвантаження транспортних потоків міста. Тож, там відбувається постійне просідання землі, адже шахтні виробітки під Європейською — затоплені. Ще у польський період були створені й заповнені шахтні виробітки в районі ПК “Мінерал” і там земна поверхня була б стабільною. Проте, під Європейською йдуть просідання, і це “тягне” за собою весь масив.
Провалля глибиною 32 метри. Фото з архіву 2008 року
— У 2010 році, після проголошення Калуша, сіл Кропивника та Сівки Калуської зонами надзвичайного екологічного лиха, до нашого міста приїжджала екологічна місія ООН. Вони зробили свої висновки та надали рекомендації. Чому співпраця із міжнародними організаціями не продовжується?
— Мене просто вразило, наскільки об’єктивно експерти із екологічної місії ООН розібралися у ситуації за такий короткий час. Наприклад, міжнародні фахівці визначили, що найбільшим забруднювачем грунтових вод є хвостосховище №1. І я доводив це неодноразово, проте, ніхто не хотів слухати: вважається, що хвостосховище №1 рекультивоване і не несе загрози. А насправді — це решето. Опісля Норвезький геотехнічний інститут звернувся до України і виявив готовність допомогти — методично і, можливо, навіть технічно. Фахівці ООН були налаштовані на тривалу співпрацю. Я був на засіданні у Мінприроди, коли готували відповідь для норвежців. Коротко: все звелося до того, що допомога нам не потрібна. І це — дивно, адже офіційно влада декларує готовність та необхідність до співпраці із міжнародними інституціями.
— Дякую, Юрію Віталійовичу, за цікаву розмову.
Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст
