Для участі у зборах, крім 70 працівників ЗАТ (із 93 працюючих на виробництві), прибули і численні гості, а саме, начальник управління промисловості та розвитку підприємництва ОДА Павло Абрамченко, заступник голови обласної ради профспілок Василь Олексин, голова профкому ЗАТ „ЛУКОР” Олег Кушлик, його заступник Іван Гривнак, заступник міського голови з питань економіки і власності Мирослав Баран. Але найцікавішим для присутніх був представник компанії-інвестора, член спостережної ради ЗАТ „Завод карбамідних смол” Геннадій Прудніков, адже зустріч інвестора (ДП “Дакрон”) з колективом підприємства була першою за увесь час співпраці.
Що ж стало причиною для проведення зборів трудового колективу ЗАТ, який був настроєний доволі рішуче і був готовий до якихось великих змін на підприємстві та до акцій непокори? Як і завжди у таких ситуаціях, першопричиною масового незадоволення була несвоєчасна виплата заробітку. За словами голови профкому заводу Степана Кицмана, заборгованість на час проведення зборів становила 15 тис. 775 грн. за січень та 48 тис. 332 грн. — за лютий. Після десятихвилинного виступу генерального директора „Заводу карбамідних смол” Ігоря Самотовки про не зовсім веселі справи підприємства на сучасному етапі і про невизначеність недалекого майбутнього заводу, слово взяли самі робітники. Усі репліки та запитання, які долинали із імпровізованої зали (збори відбувалися у приміщенні робітничої роздягальні) стосувалися насамперед заборгованості із зарплати і недостатність, а вірніше, повну відсутність зайнятості працівників заводу, адже увесь 2003 рік підприємство простоювало, а відтак, не було випущено ані грама основної продукції — карбамідно-метанолової смоли, яка використовується насамперед у меблевій промисловості для виготовлення деревостружкових плит.
Не набагато кращою була ситуація на заводі і у попередні роки. Так, у 2000 році підприємство працювало 53 дні. У 2001 році, з приходом на ДП „Завод карбамідних смол” серйозного, як тоді усім здавалося інвестора, люди були зайняті своїми безпосередніми обов’язками з виробництва смоли аж 29 днів і випустили 1429,5 тонн продукції. Наступний 2002 рік був роком підйому загального настрою та упевненості у завтрашньому дні: завод працював 74 дні і випустив найбільшу кількість за останні роки продукції — 4574 тонни смоли. Але це, як зазначив гендиректор підприємства Ігор Самотовка, було лише у першому півріччі. А уже друга половина року піднесла калуським „смоловикам” несподіваний і неприємний сюрприз: продукція заводу раптом стала „неконкурентоспроможною”, хоч і якісною. Причиною цьому, як висловився на зборах гендиректор, став „різкий стрибок цін на сировину від 85 доларів США до 220 за тонну”. Крім цього, раптом почали зникати усі напрацьовані за попередні роки ринки збуту. І. як результат, у 2003 році спостережна рада ЗАТ прийняла рішення про консервацію основних фондів товариства. Звичайно ж, щоб розібратися як слід у ситуації, що склалася на підприємстві, треба там працювати. Тому важко зробити якусь максимально наближену до реальної оцінку теперішнього стану ЗАТ журналістові, який не є посвяченим у навколоакціонерні справи „Заводу карбамідних смол”. Але те, що на металобрухт починають різати цистерни, які до речі також є основними фондами підприємства, для того, щоб виплатити людям зарплату, вказує не на що інше, як на підготовку колись доволі потрібного заводу до його знищення або ж доведення до банкрутства.
Під тиском учасників зборів Геннадій Прудніков таки взяв слово, хоч і надто коротке. Як і годиться, він запевнив трудовий колектив, що не так усе погано і безперспективно, як воно зараз здається і що інвестор докладе максимум зусиль для того, щоб ситуацію поправити на краще. Звичайно ж, особливого захоплення цей виступ не викликав у жодного з присутніх, а тому профспілковий комітет заводу все ж вирішив оприлюднити свої вимоги до представника інвестора. По-перше, трудовий колектив ЗАТ „Завод карбамідних смол” вимагає забезпечення зайнятості на виробництві і підвищення продуктивності праці. По-друге — своєчасної і повної виплати поточної зарплати. Третім пунктом вимог було… ініціювання трудовим колективом порушення справи про банкрутство ЗАТ „Завод карбамідних смол”. Проте, такий трохи необдуманий крок до вирішення проблем підприємства був відразу ж і відмінений, адже проти нього виступили і керівники заводу, і представники обласної та міської ради. Як виявилося, зараз ідуть серйозні переговори із керівництвом ЗАТ „ЛУКОР”, який цілком можливо зможе взяти підприємство під свою опіку на певних умовах. До того ж, банкрутство не може бути зініційованим хоча б через те, що частка ВАТ „Оріана”, а відтак і держави, у статутному фонді ЗАТ „Завод карбамідних смол” становить 25%, що унеможливлює згідно з відповідним Указом Президента порушення справи про банкрутство.
Якою буде найближча доля заводу — наразі не може сказати ніхто, але те, що ситуація є критичною розуміють усі, хто має хоча б дотичне до нього відношення. Тому проблема залишається невирішеною і потребує нагальної уваги не тільки членів спостережної ради чи трудового колективу, але і з боку державних структур.
Ватикан: коли час зупинився