Очевидно, що така безпрецедентна відкритість керівництва ЗАТ „ЛУКОР” зумовлена новими обставинами, в яких працюватиме підприємство: усі інвестиції, які віднині вкладатиме у „ЛУКОР” керуюча компанія „Лукойл-Нафтохім”, будуть йти через новостворене ЗАТ „Карпатнафтохім”. Як вже повідомляли „Вікна”, нове акціонерне товариство, зареєстроване ще минулого року у с.Мостище, має двох власників — ЗАТ „ЛУКОР” і „Лукойл” (24 і 76% акцій відповідно). Якщо „Лукойл” формуватиме статутний фонд саме інвестиціями, а планується вкласти у модернізацію виробництв 250 млн. доларів, то „ЛУКОР” внесе свої виробничі потужності. А саме — завод каустичної соди і хлору, виробництво поліолефіну та виробництво хлорвінілу. Одне слово, у „ЛУКОРі” залишаться тільки обслуговуючі підприємства.
Хлорне виробництво може давати прибутки
Те, що модернізація, а якщо точніше — цілком нове будівництво, просто необхідне, засвідчив візит журналістів на виробництво каустичної соди і хлору. Десятки гектарів порожніх страшних панельних коробок, жахливе заржавіле обладнання, запах хлору. Пояснювати доцільність повністю реконструювати це виробництво „лукорівцям” не довелося: журналісти затрималися тут не більше 15 хвилин. Задля власної безпеки.
Сам „ЛУКОР” визнає, що технічний стан цього виробництва представляє собою велику небезпеку, а робочий ресурс його обладнання давно себе вичерпав. „Затримка з впровадженням цього проекту може у будь-який час призвести до екологічної катастрофи у регіоні”, — йдеться в офіційному прес-релізі.
За словами головного інженера виробництва каустичної соди і хлору Івана Підсадюка, дане виробництво — найстаріше на нафтохімічному гіганті і сягає 1965 року. Завдяки запланованій модернізації (вартість — 80-100 млн. доларів) старі будівлі будуть просто знесені. В результаті площа виробництва зменшиться з 112 до 32 га. Будуть повністю замінені старі електролізи майже 30-річного віку, амортизація яких становить всього 10 років. За увесь час існування цього екологічно небезпечного виробництва оновлення тут не було взагалі. Крім економії коштів (нинішні електролізери споживають у 10 разів більше електроенергії та пари, ніж сучасні аналоги), виробництво дасть якіснішу продукцію і, що найважливіше для калушан, гарантуватиме безпеку. Крім того, нова потужність виробництва становитиме 200 тисяч тонн на рік, що на 9 тис. тонн більше від нинішньої.
До інвестицій змусила і непомірна собівартість хлору, який виробляють на „ЛУКОРі” — 265 доларів. І це в той час, коли в Румунії, де нині підприємство закуповує хлор, його вартість 150 доларів, в Росії — 135. А все — через енерговитратність, адже електроенергія у вартості продукції, яке виробляється на „ЛУКОРі”, становить 42%.
Розмір інвестицій у хлорне виробництво — значний, зате вони окупляться, за твердженням керівництва підприємства, вже за 4 роки і тоді даватимуть по 20 млн. доларів на рік прибутку.
Інвестиційні плани „ЛУКОРу” амбіційні, але реальні
На відміну від виробництва каустичної соди та хлору, справжньою гордістю підприємства є виробництво „Поліолефін”, який почав свій відлік від 1998 року. Потужність виробництва — понад 100 тис. тонн на рік. Майже усі працюючі тут (а це 101 чоловік) — молоді калушани, випускники Львівської політехніки.
Довідка „ВІКОН”. На „ЛУКОРі” розроблена інвестиційна програма на 2005 рік. Кошти будуть спрямовані на підвищення надійності печей пролізу на виробництвах „Поілолефін” та вінілхлориду, електролізерів та компресорів на виробництві хлору, поліпшення роботи градирень та станції біологічної очистки стічних вод як з промислових підприємств, так і з міста. У цьому році передбачено інвестувати 88,5 млн. доларів.
Перші інвестиційні кошти уже почали працювати: тривають роботи з будівництва установки гідрування фракції С4/С5, яке у лютому було закладено за участю генерального директора ЗАТ „Лукойл-Нафтохім”, голови Спостережної ради ЗАТ „ЛУКОР” Олексія Смирнова. Загальна вартість установки — 10 млн. євро. Замовником будівництва виступило новостворене ЗАТ „Карпатнафтохім”. Економія дизпалива в результаті будівництва установки щороку становитиме більше 120 тонн.
Цим першим інвестиційним проектом, який спрямований не на підтримку діючих виробництв, а суттєву їх модернізацію, „ЛУКОР” розпочав, за словами Сергія Чмихалова, своє нове життя. Адже саме у грудні відзначатиметься перший міні-ювілей з часу створення ЗАТ „ЛУКОР” — 5 років. Плани по інвестуванню у виробництва майже 300 млн. доларів є амбіційними, але, на думку керівництва нафтохімічного підприємства, — реальними.
Крім повної заміни обладнання хлорного підприємства, керівництво ЗАТ турбує виробництво вінілхлориду. „Ми беремо на себе брудну роботу, а за кордоном знімають вершки!— вважає Сергій Чмихалов. — Ми добуваємо нафту, переробляємо її на нафтопереробних заводах, отримуємо паливо, привозимо його у Калуш, виробляємо продукцію і веземо за кордон. Там додають всього 5% каталізатора (установка займає 30х30 м) і отримують полівінілхлорид, який продають нам же, в Україну як готовий продукт!”
Ще один амбіційний план „ЛУКОРу” — будівництво свого власного енергоджерела. Адже, за словами генерального директора ЗАТ, на Калуській ТЕЦ використовують технології ще минулого століття, вартість електроенергії від ТЕЦ — найвища в Україні. Вже у квітні на „ЛУКОРі” відбудеться остаточний тендер на визначення кращого варіанту власного енергоджерела. А за 2 роки будівництво буде завершено і „ЛУКОР” отримає власну енергію. Вартість проекту — 50 млн. доларів.
„Сьогодні якраз по ситуації на Калуській ТЕЦ відбулася нарада у губернатора, — зазначив на прес-конференції Сергій Чмихалов. — Сюди має прийти належний інвестор. Нині це державне підприємство, а держава не має коштів, щоб інвестувати їх у виробництво. Значить, треба робити конкурс. Потрібен господар. А думка колективу ТЕЦ, що він виживе без сторонньої допомоги… Так можуть говорити або шкідники, або провокатори. ТЕЦ може зупинитися”.
А наприкінці березня в рамках презентації в Україні діяльності ЗАТ „Лукойл-Нафтохім” відбудеться і презентація „ЛУКОРу”. Саме тоді має відбутися зустріч керівника ЗАТ Олексія Смирнова з головою ОДА Романом Ткачем. Очевидно, тоді відбудеться і черговий День відкритих дверей для представників ЗМІ, який цього разу став можливим завдяки ініціативі генерального директора.
Ватикан: коли час зупинився