Підготовка дитини до школи потребує великих зусиль від батьків — Cвоєму сину ми намагаємося дати нормальний фізичний й інтелектуальний розвиток, — розповідає “Вікнам” Наталя. — Він не вміє читати і я не наполягаю на письмі. Проте розв’язуємо логічні завдання та математичні задачки, малюємо. Син займається англійською і танцями, у планах — плавання та силові види спорту. Звичайно, що не все зараз. Але до школи поки що не хочемо. Тим паче, що є така можливість відтермінувати на рік навчання. Я не вірю у те, що школа може забезпечити всебічний розвиток дитини. Зрештою, це функція батьків. Але при важкій шкільній програмі, думаю, син не матиме вже часу чи бажання на інтенсивні додаткові заняття.
Євген погано контактує з дітьми. Зверхній й егоїстичний малюк одразу намагається нав’язати свої правила гри. Хоча у дитячому садку ця риса характеру нівелюється. Дорослих як авторитет визнає лише у випадку, якщо цей авторитет завойовується. Наталя боїться прогнозувати, наскільки важко буде сину адаптуватися до школи.
— Вступ до школи — це етап, який розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, некерованістю бажань, і школу з необхідністю підпорядковуватися дисципліні, плануванню і розпорядку. Щоб перехід відбувся безболісно і не викликав у дитини негативних емоцій, необхідно готувати дітей до школи ще у дошкільний період, – стверджує практикуючий психолог ДНЗ “Золотий ключик” Надія Шлемкевич. — Часто батьки помилково вважають, що дитина готова до школи. І грунтується ця впевненість на вмінні дитини читати, рахувати чи писати. Однак, насправді, це мало впливає на успішність. Відсутність таких умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчань. У “Золотому ключику” підготовка малюків до школи здійснюється за такими основними принципами: загальний психічний розвиток, вміння довільно володіти собою, формування навичок спілкування з дорослими й однолітками, ставлення до себе, пізнавальний інтерес.
Тобто, каже психолог, дошкільняті потрібно розвивати пам’ять, увагу та інтелект. Діти повинні вміти аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки та робити елементарні логічні висновки. Для малюків потрібно створювати умови, у яких вони могли б бачити зв’язки і закономірності, формувати спостережливість, уміти описувати і порівнювати різні предмети.
— Ми наголошуємо батькам на тому, що, готуючи дитину до школи, вони повинні якнайбільше із нею розмовляти, малювати, ліпити, робити аплікації — таким чином розвивається дрібна моторика, — каже Надія Шлемкевич. — У колективі дитсадка дошкільнята вчаться слухати, не перебиваючи, домовлятися, співчувати, і, що головне — сприймати позицію педагога, його професійну роль. Дорослий стає авторитетом і зразком для наслідування. Це і є основна підготовка до школи. І співпраця батьків у цьому просто необхідна.
Ще до вступу у школу психологи дитячого садка вивчають психологічні особливості кожної дитини, відтак — записують до спеціальної карти рекомендації для вчителів. Через рік навчання педагоги “звітують” про зникнення чи поглиблення таких особливостей. Хоча нині вчителі зауважують: діти стали більш розкутими і геть неуважними.
— Більшість дітей, які нині приходять до першого класу, дуже розсіяні і неуважні на уроках, — розповідає учитель початкових класів Кропивницької ЗОШ Галина Відливана. – Практично весь перший семестр “бавимося”. Бо діти сприймають лише те, що їм цікаво. Тому навчальний процес потрібно повсякчас урізноманітнювати іграми, казковими персонажами. Щось моделюємо безпосередньо на уроці, а багато потрібно готувати вдома. Кожна дитина — індивідуальна, у кожної — різні можливості від природи. Проте, закономірністю є те, що першачки стали значно розкутішими. Щоб привчити їх до дисципліни, потрібно багато часу. І тут дуже важко балансувати між строгістю і дружніми взаєминами. Адже все ж учителя діти сприймають як старшого друга, або й — і другу маму. Учитель дає не тільки знання, але і бажання їх здобувати. Доводиться змінювати тактику, залежно від обставин.
Перший клас є випробуванням не тільки для дітей, але і для вчителів. І не лише у навчанні, але й — у побуті. Практична кожній дитині потрібно допомога старшого для зав’язування шнурівок чи шапок, саджання ранця на плечі чи обмотування шарфиком. Учителі зауважують: багато дітей зараз — індивідуалісти, бо — одні у сім’ї. Такій дитині важче пояснити, чому вона повинна підлаштовуватися під загальні вимоги і навіть поступатися своїми інтересами. Також педагоги наголошують: інколи жорстокість малюків один до одного просто вражає. І головну провину при цьому покладають на неконтрольований перегляд телепередач та інтернету. Зниження інтересу до навчання — головний аспект, на якому акцентують викладачі.
— Інколи всіх засобів здається замало для того, щоб зацікавити дитину навчанням. Небагато дітей виявляють самостійність та бажання вчитися, — каже Галина Відливана.
10-річний Віталик — один з тих, кого не треба просити вчитися. Хлопчик на рік випереджає своїх однолітків по шкільній програмі. І не тому, що пішов швидше до школи, а тому, що “перестрибнув” рік навчання. Віталик самотужки навчився читати ще у дитячому садку, а у першому класі лічив у межах ста, і навіть множив та ділив. Тому після перших півроку навчання у школі мама перевела його до 2-ого класу. В успіх цієї затії мало хто вірив, але мама наполегливо робила своє. Нині хлопчик про це геть не шкодує.
— У мого сина — здібності до природничих наук, — каже Надія. — Йому дається математика, любить історію. У 6-му класі він читає підручники з історії за 10-11-й клас, а математикою займаємося поміж домашніми клопотами. Коли син прийшов до 1-го класу, то вже міг писати не слова, а диктанти, і лічив у межах не 10, а – 100. Учитель часто нам говорила, що немає чим займатися з ним на уроках, бо він потребує додаткової уваги. Тоді у мене і виникла ідея перевести його до другого класу. Тим більше, що він був найменший у класі і його однокласники з нього кепкували. Розрив у навчанні дався не легко, довелося докласти зусиль і йому, і мені. Проте, велика роль у цьому ще і вчителя, яка допомогла йому адаптуватися та наздогнати програму. Син тягнувся за сильнішими учнями і це його також стимулювало. Нині Віталик має багато друзів серед однокласників, і твердить, що повертатися до попереднього класу не хотів би нізащо.
Жінка запевняє, що ніколи не змушувала дитину до навчання, лише заохочувала, виявляючи інтерес та не боячись здатися менш обізнаною за свою дитину. Формулою успіху вважає природні здібності, помножені на працю дитини та батьків.
— Дуже важливо, — каже Надія Шлемкевич, — щоб дитина не розчарувалася у школі. Звідси — і нехіть до навчання, і проблеми у спілкуванні з однокласниками. Добре, коли батьки тримають цей процес на контролі. Адже, готуючи малюка до школи, батьки розповідають суцільно позитивні речі. Дитина, окрилена цими розповідями, чекає від школи тільки радості. Але тут їй доводиться стикнутися із заборонами і вимогами, неудачами й образами. Першачок починає розуміти, що у школі не так уже і добре, а батьки, виявляється, його обдурили. Щоб цього не сталося, потрібно змісити акценти — дати дитині інформацію для роздумів, розповісти так, щоб дитина хотіла бути разом з іншими і добре вчитися. А бажання — велика сила, воно допоможе дитині внутрішньо розібратися. Батьки мають навчити дитину долати розчарування, які обов’язково будуть. Протиставити розчаруванню можна надію і віру у власні сили. Бувають моменти, коли малюк відчуває себе безпомічним і скривдженим, розгубленим і маленьким. Це трапляється тоді, коли дитина починає входити у доросле життя. Першачок має навчитися долати ці біди спочатку із допомогою батьків, а потім — самостійно.
Любити свою дитину, постійно нею цікавитися, підтримувати, заохочувати і ніколи не порівнювати – такі основні правила успішності першокласника, — наполягають психологи.
Ватикан: коли час зупинився